6. Поняття джерел міжнародного права.

Джерела міжнародного права - це зовнішня форма вираження правил поведінки суб'єктів міжнародного права. У міжнародному праві відсутній єдиний нормотворчій орган, а також відповідна систе­ма судових органів, які б мали юрисдикцію тлумачення та визначення порядку застосування норм міжнародного права.

Жодний з документів міжнародного права не містить вичерпного переліку його джерел. Загальновизнано, що джерела сучасного між­народного права названі у. cт. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, який є невід'ємною частиною Статуту ООН. Згідно з даною статтею, «Міжнародний Суд ООН, що зобов'язаний вирішувати передані на його розгляд спори на основі міжнародного права, застосовує:

а) міжнародні конвенції, як загальні так і спеціальні, що встанов­люють правила, виразно визнані державами, що сперечаються;

в) міжнародний звичай, як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

с) загальні принципи права,що визнані цивілізованими народами;

d) судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціаліс­тів з публічного права різних націй як допоміжний засіб визначення правових норм».

Зміст вищенаведеної статті піддається цілком обґрунтованій кри­тиці, передусім через те, що вказаний перелік джерел не є вичерпним. Це пояснюється тим, що її текст був сформульований майже 90 років тому (дану статтю включав ще Статут Постійної Палати Міжнародно­го Правосуддя, прийнятий після Першої світової війни) і не враховує еволюцію, яку пройшло міжнародне права Так, стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН не згадує правотворчі рішення міжнародних організацій і односторонні акти держав, які сьогодні значно впливають на формування міжнародного права. У статті не знаходить відображен­ня концепція jus cogens, що відіграє фундаментальну роль у сучасному міжнародному праві. Тому, з урахуванням існуючих серед спеціалістів з міжнародного права поглядів, зміст статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН треба сприймати як відправну точку для дискусій щодо переліку джерел міжнародного права.

Джерела міжнародного права можна поділити на основні - ними є договір та звичай - та допоміжні: загальні принципи права, правотворчі рішення міжнародних організацій, односторонні акти держав. Судова практика та доктрини є засобами визначення змісту норм міжнародного права.

У міжнародному праві, на відміну від внутрішньодержавного, відсутня чітка ієрархія джерел. Можна лише говорити про імперативні норми jus cogens, які визнаються міжнародним співтовариством як норми, відхилення від яких є неприпустимим.

7. Міжнародний звичай у системі джерел міжнародного права. Способи виникнення міжнародних звичаїв.

Протягом тривалого часу міжнародно-правовий звичай був основним джерелом міжнародного права. З XX ст. більш вагому роль стали відігравати міжнародні договори, однак звичай і досі має велике значення.

Статут Міжнародного суду ООН визначає звичай як доказ загаль­ної практики^_що визнана в якості правової норми. Звичаєва норма являє собою неписане правило поведінки, що склалося в результаті тривалої практики і за яким визнається юридична сила. Новим видом звичаєвих норм є норми, які створюються не в результаті тривалої практики^а в результаті визнання одного чи декількох прецедентів. Найчастіше такі норми містяться в неправових актах міжнародних організацій.

Для виникнення звичаєвої норми необхідне поєднання двох елементів: об'єктивного - наявність практики, а саме регулярне здійснення суб'єктами певних вчинків або утримання від певних дій (usus); і суб'єктивного - усвідомлення правового зобов'язання, тобто переконаність суб'єктів у тому, що здійснення певних вчинків або утримання від певних дій є обов'язковим згідно з правом (opinio juris «ve necessitates). Міжнародна практика повинна бути постійною, загальною, одноманітною та тривалою. Доказами існування opinio juris є: конвенції, що не набирали чинності; акти Міжнародного суду О0і4; акти міжнародних органів та організацій; офіційні заяви щодо позицій держав, законодавство та судова практика держав тощо. При цьому критерій тривалості є достатньо відносним. Для створення міжнародного звичаю потрібно стільки часу,скільки вимагає ситуація. Тому й існує категорія так званих «миттєвих звичаїв» («моментальних звичаїв»), наприклад, право вільного прольоту космічного об'єкта над територією інших держав - звичай, який сформувався за час прольоту першого космічного апарату у повітряному просторі.

Звичаєві норми міжнародного права можуть мати універсальний, регіональний та локальний характер. Звичаєві норми загального між-народного права поширюють свою дію на всі держави 1 Міжнародні організації. Згода суб'єкта на обов'язковість ДЛЯ нього звичаєвої норми загального міжнародного права може бути надана шляхом явно ви­словленого або мовчазного визнання (відсутності протесту).

Звичаєва норма загального міжнародного права може бути змінена або відмінена лише міжнародним співтовариством в цілому. Будь-яка дешеава, у тому числі новостворена, зобов'язана дотримуватися зви-чаєвих норм загального міжнародного права.

Регіональна (або локальна) звичаєва норма обмежена географічною сферою дії і має відповідати інтересам обмеженого кола безпосередньо зацікавлених держав. Для її формування необхідна їх одностайна та ясно висловлена згода.

Міжнародний звичай слід відрізняти від звичаєвості (usage) та міжнародної ввічливості (comitas gentium) - правил, яких суб'єкти міжнародного права дотримуються у взаємовідносинах, але які при цьому не є юридично обов'язковими. Прикладом звичаєвості є морські формальності, міжнародної ввічливості - дипломатичний протокол.

8. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного права.

Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних дого­ворів 1969 р. і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями 1986 p., міжнародний договір - це міжнародна угода,укладена державами та іншими суб'єктами міжнародного права в письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від " конкретного найменування.

На відміну від звичаю, міжнародний договір є більш сучасним та свідомим методом формулювання норм міжнародного права. Вплив договору на процес створення норм міжнародного права залежить від його природи.

9. Поняття основних принципів міжнародного права.

Основні принципи міжнародного права - основоположні, загаль-новизнані норми, що відображають характерні риси і основний зміст міжнародного права та мають найвищу юридичну силу. Принципи між­народного права є критерієм законності всіх інших норм міжнародного права, а також фактичної поведінки держав. їх перелік міститься у най­більш авторитетних міжнародно-правових документах, а саме: Статуті ООН, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Ста­туту ООН 1970 р., Заключному акті Ради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. У цих документах закріплено принципи:

1. незастосування сили або погрози силою;

2. мирного вирішення спорів;

3. невтручання у внутрішні справи держав;

4. співробітництва між державами;

5. рівноправ'я та самовизначення народів;

6. суверенної рівності держав;

7. сумлінного виконання зобов'язань за міжнародним правом)

8. непорушності державних кордонів;

9. територіальної цілісності;

10. поваги прав людини та основних свобод.

Останні три принципи були додані до загального переліку Заключним актом Ради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р.

Наявність системи основних принципів є характерною особли­вістю сучасного міжнародного права. Принципи міжнародного права виконують важливі функції, визначають основи взаємодії суб'єктів міжнародного права.

10. роль односторонніх актів держав в системі джерел міжнародного права

Односторонні акти широко використовуються державами у міжнародних відносинах. Вони мають важливе значення, але відносяться до найменш вивченої галузі міжнародного права. Про значення цієї проблеми свідчить, зокрема, те, що за рішенням Генеральної Асамблеї ООН Комісія міжнародного права ООН включила відповідну тему в програму своєї роботи. Завдання не з легких. За своєю юридичною природою і за формою вони досить різноманітні. З урахуванням цього багато урядів у відповідях на запитальник Комісії висловили думку про неможливість вироблення єдиних правил для всіх видів односторонніх актів.

Можна запропонувати наступну класифікацію односторонніх актів.

1.  &nbsp Односторонні акти, що визначають позицію держави по відношенню до певної ситуації, що має юридичне значення. До таких актів відносяться визнання, протест і відмову. Всі ці акти повинні мати чітко виражену форму, з тим щоб забезпечити визначеність у міжнародних відносинах.

Визнання - акт, яким держава підтверджує або приймає факт, ситуацію, документ або претензію. В результаті отримання такого акта інші держави не можуть посилатися на те, що вони не знали про відповідної позиції видав акт держави. Як приклади визнання можна назвати визнання держави та уряду, державних кордонів, дійсності договору чи судового рішення, випадки спірних прав і претензій. Визнання належить важлива роль. Визнаючи той чи інший юридичний акт, ситуацію, держава вже не має право діяти всупереч цьому визнання. Більш того, як правило, визнання не може бути відкликана. У деяких випадках визнання може надаватися не тільки у ясно вираженою, але і у мовчазній формі або шляхом конклюдентних дій. Прикладом останніх може служити встановлення дипломатичних відносин з знову виникли державою, що рівнозначно його повного визнання.

Протест - акт, за допомогою якого держава виражає намір не визнавати законними певну претензію або ситуацію. За своїм значенням протест протилежний визнання.

Відмова - акт, що виражає намір держави відмовитися від певного права або повноважень, від вимог чи претензій. На відміну від визнання протест може бути тільки ясно вираженим. Більше того, він має підтверджуватись в усіх відповідних випадках. Міжнародний Суд ООН, вирішуючи суперечку між Норвегією і Великобританією про риболовецькій зоні, визнала, що тривала відсутність британського протесту проти претензій Норвегії робить виправданими їх. Непользованіе правом або повноваженнями не означає відмову від них. Відмова є остаточними і безповоротним.

11. Акти (рішення) міжнародних організацій приймаються, як правило, у формі резолюцій, що мають рекомендаційний характер. В той же час необхідною рисою джерела міжнародного права є обов’язковість, тобто формулювання правила поведінки суб’єктів права, за невиконання якого до відповідного суб’єкта можуть бути застосовані міри міжнародно-правової відповідальності [6, С. 26]. Незважаючи на це, все більше дослідників визнають, що за певних умов рішення міжнародних організацій стають джерелами міжнародного права, чи хоча б джерелами права міжнародних організацій.

Рішення міжнародних організацій загальної компетенції, як правило, визнавались джерелами міжнародного права ще в радянській науці. Особливо важливими з цієї точки зору є рішення міжнародних економічних організацій. Це пояснюється тим, що вони частіше від інших міжнародних організацій використовують можливість регулювання міжнародних відносин (економічних) за допомогою прийнятих ними рішень. Це зумовлено тим, що міжнародні економічні відносини постійно розвиваються та вимагають міжнародно-правового регулювання, а у зв’язку з недостатньою оперативністю регулювання на договірній основі вони у значній мірі визначаються рішеннями міжнародних економічних організацій.

Тому рішення (резолюції) міжнародних організацій є спеціальними джерелами міжнародного економічного права [9, С. 43-44], та вважає, що вказані документи містять декілька видів норм, таких як: діючі правові принципи та норми міжнародного економічного права; нові принципи та норми, які в результаті згоди держав (opinio juris), без тривалої практики та прецедентів стають нормами міжнародного права; політичні (рекомендаційні) норми, що мають високу обов’язкову силу морально-політичного характеру (м’яке право).

Таким чином, можна зробити висновок, що проблема юридичної природи рішень міжнародних організацій не є повністю вивченою. Деякі постанови міжнародних організацій є за своєю природою міжнародно-правовими актами і більше того, джерелами міжнародного права. Однак досі нема чіткого списку критеріїв відповідності рішень міжнародних організацій джерелам міжнародного права.

Незважаючи на гострі дебати між юристами щодо юридичної дії рішень міжнародних організацій, зокрема ООН, практика показує, що держави-члени не виконують даних рішень, якщо це суперечить їх національним інтересам, і практично не існує механізмів, що можуть змусити державу до виконання постанов міжнародних організацій.