106. Захист поранених і хворих під час війни

Норми про захист поранених і хворих у сухопутній війні містяться у І Женевській конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у ді­ючих арміях 1949 р. і в першому Додатковому протоколі 1977 р. Згідно Конвенції встановлений нею режим поширюється на:

• особовий склад збройних сил;

• особовий склад ополчення і добровольчих загонів, а також ор­ганізованих рухів опору, якщо на їх чолі стоїть особа, відповідальна за своїх підлеглих, якщо їх учасники мають ясно видимий відмінний знак, відкрито носять зброю, дотримуються норм міжнародного гума­нітарного права.

Перший Додатковий протокол поширив цей режим на всіх по­ранених і хворих, військових або цивільних, які потребують негайної медичної допомоги.

Воюючі зобов'язані вживати негайних заходів для пошуку і збору поранених і хворих. У разі потреби для цього встановлюється перемир'я. До поранених противника слід відноситися з повагою, надавати їм необхідну медичну допомогу. Заборонені медичні експе­рименти над ними. Загиблих підбирають і гідно ховають. Інформація про поховання повідомляється Міжнародному Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Поховання повинні утримуватися в порядку, до них забезпечується доступ рідних. При захопленні противником поране­них і хворих, вони користуються правами військовополонених, стан їх здоров'я також береться до уваги.

Медичний персонал знаходиться під захистом права збройних кон­фліктів. Медперсонал може бути затриманий противником. У такому разі він повинен продовжувати виконання своїх функцій, переважно відносно власних громадян. Захисту підлягають постійні медичні уста­нови і рухомі медичні формування. Вони повинні мати відмінні знаки. Захист припиняється лише у разі їх використання в цілях спричинення шкоди противнику. Медперсонал має право мати особисту зброю для самооборони і захисту пацієнтів.

Режим поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію, визначений у II Женевській конвенції про поліпшення долі полонених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію, 1949 р. і у першому Додатковому протоколі 1977 р. В цілому застосовуються ті ж норми, що і у разі війни на суші, проте є певна специфіка. Особливе значення мають пошук і порятунок. Вони повинні здійснюватися негайно після битви самими бойовими кораблями. Вою­ючі можуть просити нейтральне судно прийняти на борт поранених і потерпілих корабельну аварію. Такі судна не підлягають захопленню.

Особливу складність рятувальні операції становлять для підводних човнів. За всіх умов підводні човни не мають права вчиняти ворожі дії відносно тих, хто рятується.

Госпітальні судна фарбуються в білий колір і несуть разом з на­ціональним прапор МКЧХ. Назва і опис судна повідомляється проти­внику. Госпітальні судна не можуть піддаватися нападу або захопленню. Медперсонал і команда судна не підлягає захопленню у полон. Здатні до пересування поранені і хворі можуть бути взяті в полон військовим кораблем противника. Госпітальне судно може бути піддане огляду і навіть поставлено під тимчасовий контроль противником.