- •1. Поняття міжнародного права. Особливості міжнародного права
- •2. Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки
- •3. Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •4. Система міжнародного права
- •6. Поняття джерел міжнародного права.
- •12. Допоміжні засоби визначення норм міжнародного права
- •13. Міжнародне м’яке право
- •14. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб’єктність держав. Зміст правосуб’єктності держав. Основні права та обов’язки держав.
- •21.Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій
- •22. Міжнародна правосуб'єктність міжнародного комітету червоного хреста та червоного півмісяця
- •25. Визнання у міжнародному праві. Теорії визнання. Види і форми визнаня.
- •26. Інститут правонаступництва держав в міжнародному праві. Джерела міжнародного правонаступництва
- •30. Поняття і види територій в міжнародному праві. Демілітаризовані і нейтралізовані території. Умовна територія
- •31. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •32. Міжнародно-правове регулювання режиму річок. Правовий режим міжнародних рік
- •35.Концепція загальної спадщини людства
- •37. Міжнародно-правове регулювання без громадянства і подвійного громадянства.
- •38. Міжнародно-правовий режим біженців і вимушених переселенців. Право притулку.
- •39. Захист прав людини і основних свобод міжнародно-правовоими засобами
- •40. Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод
- •43. Спеціалізовані органи оон з захисту прав людини
- •44. Європейський суд с прав людини
- •45. Право міжнародних договорів як галузь міжнародного права. Кодифікація права міжнародних договорів
- •46. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Ратифікація міжнародних договорів. Ратифікаційні грамоти
- •47.Депозитарій
- •48. Найменівання і структура міжнародних договорів
- •50.Дія міжнародного договору. Умови недійсності міжнародних договорів
- •51. Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій
- •52. Поняття й ознаки міжнародних організацій. Правовий статус і міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій
- •53. Функції міжнародних організацій. Правова природа актів міжнародних організацій
- •54. Оон: цілі й принципи діяльності
- •58. Поняття і значення права мирного вирішення міжнародних спорів
- •59.Поняття міжнародного спору
- •61.Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів
- •62. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення міжнародних спорів. Постійна палата третейського суду
- •63. Вирішення спорів у міжнародних організаціях
- •70. Консульське право і його джерела. Поняття і види консульських установ.
- •71.Класи консульських установ
- •72.Персонал консульських установ
- •73. Консульські привілеї та імунітети
- •74. Право спеціальних місій. Привілеї та імунітети спеціальної місії та її членів.
- •75. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •76. Кодифікація міжнародного морського права.
- •78. Внутрішні морські води та їх правовий режим. Режим морських портів.
- •79. Правовий режим архіпелажних вод.
- •82. Виключна економічна зона та її правовий режим
- •86. Поняття і види міжнародних проток. Правовий статус і режим міжнародних проток. Правовий режим Чорноморських проток
- •88.Поняття та джерела міжнародно правової відповідальності
- •89. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •90. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
- •91. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
- •93. Поняття міжнародного кримінального права, його предмет та джерела
- •95. Поняття міжнародної кримінальної юрисдикції.
- •97. Поняття права міжнародної безпеки. Джерела права міжнародної безпеки. Цілі й принципи права міжнародної безпеки
- •98. Поняття і види колективної безпеки. Загальна колективна безпека
- •100. Заходи зміцнення довіри. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь
- •101. Поняття права збройних конфліктів. Становлення та кодифікація права збройних конфліктів.
- •104. Правовий статус учасників збройних конфліктів. Розвідники і шпигуни. Найманці. Парламентери
- •106. Захист поранених і хворих під час війни
- •107. Захист цивільного населення під час війни. Режим військової окупації
- •109. Особливості міжнародно-правового регулювання ведення збройного конфлікту на морі
- •113. Поняття і принципи міжнародного повітряного права. Джерела міжнародного повітряного права
- •116. Поняття і принципи міжнародного космічного права. Джерела міжнародного космічного права
- •117. Правовий режим космічного простору і небесних тіл
- •118. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •120. Поняття та система міжнародного екологічного права. Джерела міжнародного екологічного права
101. Поняття права збройних конфліктів. Становлення та кодифікація права збройних конфліктів.
Право збройних конфліктів являє собою самостійну галузь міжнародного права, принципи і норми якої регулюють допустимість засобів і методів ведення війни, забезпечують захист жертв збройних конфліктів, встановлюють взаємостосунки між воюючими і невоюючими державами.
Безумовно, оскільки галузь права збройних конфліктів є однією з найбільш давніх у міжнародному праві, основним джерелом права є міжнародний звичай. Ми можемо знайти правила ведення війни у правових памятниках старовини та у практиці держав. Так, ще Закони Ману містили норми про заборону деяких засобів ведення війни, зокрема отруйних стріл. Або загальновідоме «Іду на Ви» князя Святослава як звичай оголошення війни. У даний час переважаюча більшість норм і принципів права збройних конфліктів міститься в міжнародних договорах.
Право збройних конфліктів складається з двох частин - «права Гааги» (права війни) та «права Женеви» (права миру). Основу такого поділу складають міжнародні конвенції як результат кодифікаційних процесів правил війни. Так, за підсумками Гаазьких мирних конференцій 1899 та 1907 рр. були прийняті декларації та конвенцій, які регулюють різні аспекти права збройних конфліктів, причому одинадцять конвенції 1907 р. замінили Конвенцію про закони і звичаї сухопутної війни та декларації 1899 р. Основні конвенції 1907 р.: Про відкриття воєнних дій; Про закони і звичаї сухопутної війни (або IV Гаазька конвенція}; Про стан ворожих торгових суден на початку воєнних дій; Про бомбардування морськими силами під час війни; Про деякі обмеження в користуванні правом захоплення в морській війні; Про права і обов'язки нейтральних держав під час морської війни та ін.
Основу «права Женеви» складають чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р.: І Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих і діючих арміях, II Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію, Ш Конвенція про поводження з військовополоненими, IV Конвенція про захист цивільного населення під час війни. Проблемою Женевських конвенцій є те, що вони скоріше застосовуються до наслідків військових дій, ніж до їх безпосереднього ведення. Вказану прогалину заповнили прийняті в 1977 р. два Додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1949 p., що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Додатковий протокол І) і збройних конфліктів неміжнародного характеру (Додатковий протокол II).
Додатковий протокол І значмо розширює сферу застосування правил ведення війни, згідно з яким сторони, що знаходяться в конфлікті, повинні спрямовувати свої дії тільки проти військових об'єктів.
Додатковий протокол II розширив коло осіб, на яких поширюються правила ведення війни, визначивши, що останні застосовуються до всіх збройних конфліктів, які відбуваються на території будь-якої держави, що підписала протокол.
Інші міжнародні договори присвячені забороні або обмеженню застосування певного засобу або методу ведення війни. Серед них необхідно відмітиш наступні: Санкт-Петербурзька декларація про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p.; Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925 p.; Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 p.; Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 p.; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що мають можливість наносити надмірні ушкодження чи мають невибіркову дію, 1981 р. і три Протоколи до неї (Протокол про осколки, які не піддаються виявленню; Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін -пасток та інших пристроїв; Протокол про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї).
Крім того, в сучасному міжнародному праві існують документи, що встановлюють кримінальну відповідальність окремих осіб за агресію і за серйозні порушення норм права збройних конфліктів в ході ведення війни. До них відносяться: Статути Міжнародних військових трибуналів (Нюрнберзького 1945 р. і Токійського 1946 р.); Конвенція про незастосовність строків давності до військових злочинів і злочинів проти людства 1968 р.; Резолюції Генеральної Асамблеї ООН про видачу і покарання військових злочинців 1946 р. і про принципи міжнародної співпраці відносно виявлення, арешту, видачі і покарання осіб, винних у військових злочинах проти людства 1973 р., та ін.
103. Початок війни і його правові наслідки. Цілі війни. Театр війни
Відповідно до Гаазької конвенції про відкриття військових дій 1907 р., держави визнають, що «військові дії між ними не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження,яке матиме або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни».
Оголошення війни, навіть якщо за цим актом не слідують військові дії, означає початок юридичного стану війни. Між державами припиняють діяти норми міжнародного права, які застосовуються у мирний час Стан війни припиняє дипломатичні і консульські відносини, співробітникам дипломатичних і консульських установ повинна бути забезпечена можливість безперешкодного виїзду до своєї держави.
Всі громадяни на території держави поділяються на власних громадян, громадян союзних держав, інших держав та громадян ворожої держави. Стосовно власних громадян оголошується загальна мобілізація.
Для громадян союзних держав забезпечується можливість виїзду до своєї держави з метою надання можливості вступу до союзницьких збройних сил.
Громадяни іноземної держави можуть бути інтерновані. Відносно громадян ворожої сторони застосовуються різного роду обмеження. Ці особи можуть бути примушені до проживання на період війни в певному районі або інтерновані.
Майно, що належить безпосередньо ворожій державі, конфіскується (за винятком майна дипломатичного і консульського представництв). Майно громадян ворожої держави в принципі вважається недоторканним. Суднам надається певний термін (індульт) для того, щоб вони залишили порти і територіальні води ворожої держави, після закінчення якого судна підлягають конфіскації.
Ціллю війни є придушення збройного опору противника. Війна не ведеться на знищення противника і не має за мету захоплення його території. Проти осіб, що не приймають участь у військових діях, неприпустимо застосовувати зброю.
Військові дії розгортаються в певних просторових межах, що іменуються театром війни. Під театром війни розуміється вся територія воюючих держав (сухопутна, морська і повітряна), на якій вони потенційно можуть вести військові операції. Театр військових дій - це територія, на якій збройні сили воюючих фактично ведуть військові дії. Територія (сухопутна, морська, повітряна) нейтральних і інших невою-ючих держав не повинна використовуватися як театр військових дій.
Відповідно до міжнародних договорів не можуть використовуватися як театр військових дій:
а) деякі міжнародні протоки (наприклад, Магелланова протока за Договором 1981 р.);
б) міжнародні канали (наприклад, Суецький канал згідно з Константинопольською конвенцією 1888 р.);
в) окремі острови і архіпелаги (наприклад, архіпелаг Шпіцберген відповідно до Паризького договору про Шпіцберген 1920 р.);
г) окремі континенти (наприклад, Антарктика відповідно до Договору про Антарктику 1959 р.);
д) Місяць та інші небесні тіла (Договір про космос 1967 р.);
е) частини державної території воюючої сторони, на яких утворено спеціальні зони, передбачені нормами права озброєних конфліктів (наприклад, санітарні зони і місцевості).