- •1. Поняття міжнародного права. Особливості міжнародного права
- •2. Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки
- •3. Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •4. Система міжнародного права
- •6. Поняття джерел міжнародного права.
- •12. Допоміжні засоби визначення норм міжнародного права
- •13. Міжнародне м’яке право
- •14. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб’єктність держав. Зміст правосуб’єктності держав. Основні права та обов’язки держав.
- •21.Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій
- •22. Міжнародна правосуб'єктність міжнародного комітету червоного хреста та червоного півмісяця
- •25. Визнання у міжнародному праві. Теорії визнання. Види і форми визнаня.
- •26. Інститут правонаступництва держав в міжнародному праві. Джерела міжнародного правонаступництва
- •30. Поняття і види територій в міжнародному праві. Демілітаризовані і нейтралізовані території. Умовна територія
- •31. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •32. Міжнародно-правове регулювання режиму річок. Правовий режим міжнародних рік
- •35.Концепція загальної спадщини людства
- •37. Міжнародно-правове регулювання без громадянства і подвійного громадянства.
- •38. Міжнародно-правовий режим біженців і вимушених переселенців. Право притулку.
- •39. Захист прав людини і основних свобод міжнародно-правовоими засобами
- •40. Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод
- •43. Спеціалізовані органи оон з захисту прав людини
- •44. Європейський суд с прав людини
- •45. Право міжнародних договорів як галузь міжнародного права. Кодифікація права міжнародних договорів
- •46. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Ратифікація міжнародних договорів. Ратифікаційні грамоти
- •47.Депозитарій
- •48. Найменівання і структура міжнародних договорів
- •50.Дія міжнародного договору. Умови недійсності міжнародних договорів
- •51. Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій
- •52. Поняття й ознаки міжнародних організацій. Правовий статус і міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій
- •53. Функції міжнародних організацій. Правова природа актів міжнародних організацій
- •54. Оон: цілі й принципи діяльності
- •58. Поняття і значення права мирного вирішення міжнародних спорів
- •59.Поняття міжнародного спору
- •61.Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів
- •62. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення міжнародних спорів. Постійна палата третейського суду
- •63. Вирішення спорів у міжнародних організаціях
- •70. Консульське право і його джерела. Поняття і види консульських установ.
- •71.Класи консульських установ
- •72.Персонал консульських установ
- •73. Консульські привілеї та імунітети
- •74. Право спеціальних місій. Привілеї та імунітети спеціальної місії та її членів.
- •75. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •76. Кодифікація міжнародного морського права.
- •78. Внутрішні морські води та їх правовий режим. Режим морських портів.
- •79. Правовий режим архіпелажних вод.
- •82. Виключна економічна зона та її правовий режим
- •86. Поняття і види міжнародних проток. Правовий статус і режим міжнародних проток. Правовий режим Чорноморських проток
- •88.Поняття та джерела міжнародно правової відповідальності
- •89. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •90. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
- •91. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
- •93. Поняття міжнародного кримінального права, його предмет та джерела
- •95. Поняття міжнародної кримінальної юрисдикції.
- •97. Поняття права міжнародної безпеки. Джерела права міжнародної безпеки. Цілі й принципи права міжнародної безпеки
- •98. Поняття і види колективної безпеки. Загальна колективна безпека
- •100. Заходи зміцнення довіри. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь
- •101. Поняття права збройних конфліктів. Становлення та кодифікація права збройних конфліктів.
- •104. Правовий статус учасників збройних конфліктів. Розвідники і шпигуни. Найманці. Парламентери
- •106. Захист поранених і хворих під час війни
- •107. Захист цивільного населення під час війни. Режим військової окупації
- •109. Особливості міжнародно-правового регулювання ведення збройного конфлікту на морі
- •113. Поняття і принципи міжнародного повітряного права. Джерела міжнародного повітряного права
- •116. Поняття і принципи міжнародного космічного права. Джерела міжнародного космічного права
- •117. Правовий режим космічного простору і небесних тіл
- •118. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •120. Поняття та система міжнародного екологічного права. Джерела міжнародного екологічного права
46. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Ратифікація міжнародних договорів. Ратифікаційні грамоти
Договірна ініціатива — це пропозиція однієї чи декількох держав укласти міжнародний договір для врегулювання певних відносин між собою. Зазвичай сторона, що виступила з такою пропозицією, представляє і проект майбутнього договору. Якщо пропозиція знаходить відгук, заінтересовані сторони визначають спільні заходи з підготовки тексту міжнародного договору.
Відповідно до Віденської конвенції 1969 р. поняття "укладення міжнародного договору" — це складання й прийняття тексту договору, встановлення автентичності тексту, підписання договору, ратифікація та інші способи вираження згоди на обов'язковість договору, обмін або депонування ратифікаційних грамот. Деякі цих процедур визначаються не тільки конвенцією, але й внутрішнім законодавством.
Міжнародна практика дозволила напрацювати три основні організаційно-правові форми підготовки узгодженого тексту договору: звичайні дипломатичні канали, міжнародні конференції та міжнародні організації.
У міжнародних організаціях текст договору приймається одноголосно; на міжнародних конференціях — голосуванням за нього двох третин членів цієї організації.
Розроблений і узгоджений текст міжнародного договору вважається автентичним, тобто остаточним, якщо він підписаний сторонами, які брали участь у його складанні. Підписання може мати принаймні три форми: парафування, підписання ad referendum і просто підписання. Парафування — це попереднє підписання, яке здійснюється шляхом проставлення уповноваженими особами на тексті договору своїх ініціалів; підписання ad referendum означає підписання за умови, до здійснення певної події, найчастіше за умови ратифікації, що має відбутися.
Щодо просто підписання, то тут стикаються з додержанням умов альтернату, тобто старшинства. Сьогодні правила альтернату зводяться до такого: у багатосторонньому договорі підписи ставляться відповідно до латинського алфавіту; у двосторонньому — сторони підписують його в рядок, і на одному примірнику договору одна сторона підписує ліворуч, інша — праворуч, на іншому примірнику підписи ставляться у зворотному порядку. Звичайно договір датується.
Крім підписання, у ряді випадків договір підлягає ратифікації. Ратифікація — це потвердження договору компетентним органом державної влади. Звичайно це законодавчий орган.
Ратифікація міжнародного договору — заключна стадія його укладення. Після цього договір набирає чинності. Але акт ратифікації в державах-учасницях може відбуватися не одночасно, і це може призвести до ситуації, коли один учасник буде вважати себе зв'язаним договором, а інший, де ратифікація ще це відбулася, себе зв'язаним вважати не буде. Тому сторони обмінюються ратифікаційними грамотами, і день обміну стає днем набрання договором чинності.
Ратифікація підтверджується ратифікаційною грамотою, яку В Україні підписує Голова Верховної Ради за скріпою (підписом) міністра закордонних справ.
Під час укладення договору в міжнародній організації або на міжнародній конференції сторони обумовлюють момент набрання договором чинності певною кількістю ратифікацій — третиною учасників, половиною тощо.
У тих випадках, коли учасник міжнародного договору не згодний з будь-якою частиною договору, яка, однак, не виключає його участі у договорі, він має право виявити цю незгоду шляхом заяви застереження.
Міжнародні договори, що набрали чинності, підлягають реєстрації та опублікуванню. Для цього їх відсилають у Секретаріат ООН "для зберігання в справах і занесення в перелік" (ст. 80 Конвенції 1969 р.). Хоча реєстрація й опублікування не належать до процесу укладання міжнародного договору, вони мають вельми важливе значення.
Відповідно до ст. 102 Статуту ООН "будь-який договір і будь-яка міжнародна угода, укладена будь-яким членом Організації, після набрання чинності даним Статутом, мають бути при першій можливості зареєстровані в Секретаріаті, й він має їх опублікувати". Указані міжнародно-правові акти виявилися необхідними, адже публікація договорів вела до виключення того, що називалося "таємною дипломатією", тобто укладення таємних договорів. Неопубліковані міжнародні договори не визнаються органами міжнародного правосуддя, насамперед Міжнародним Судом ООН, і посилатися на них під час спору сторони не мають права