- •1. Поняття міжнародного права. Особливості міжнародного права
- •2. Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки
- •3. Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •4. Система міжнародного права
- •6. Поняття джерел міжнародного права.
- •12. Допоміжні засоби визначення норм міжнародного права
- •13. Міжнародне м’яке право
- •14. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб’єктність держав. Зміст правосуб’єктності держав. Основні права та обов’язки держав.
- •21.Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій
- •22. Міжнародна правосуб'єктність міжнародного комітету червоного хреста та червоного півмісяця
- •25. Визнання у міжнародному праві. Теорії визнання. Види і форми визнаня.
- •26. Інститут правонаступництва держав в міжнародному праві. Джерела міжнародного правонаступництва
- •30. Поняття і види територій в міжнародному праві. Демілітаризовані і нейтралізовані території. Умовна територія
- •31. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •32. Міжнародно-правове регулювання режиму річок. Правовий режим міжнародних рік
- •35.Концепція загальної спадщини людства
- •37. Міжнародно-правове регулювання без громадянства і подвійного громадянства.
- •38. Міжнародно-правовий режим біженців і вимушених переселенців. Право притулку.
- •39. Захист прав людини і основних свобод міжнародно-правовоими засобами
- •40. Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод
- •43. Спеціалізовані органи оон з захисту прав людини
- •44. Європейський суд с прав людини
- •45. Право міжнародних договорів як галузь міжнародного права. Кодифікація права міжнародних договорів
- •46. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Ратифікація міжнародних договорів. Ратифікаційні грамоти
- •47.Депозитарій
- •48. Найменівання і структура міжнародних договорів
- •50.Дія міжнародного договору. Умови недійсності міжнародних договорів
- •51. Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій
- •52. Поняття й ознаки міжнародних організацій. Правовий статус і міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій
- •53. Функції міжнародних організацій. Правова природа актів міжнародних організацій
- •54. Оон: цілі й принципи діяльності
- •58. Поняття і значення права мирного вирішення міжнародних спорів
- •59.Поняття міжнародного спору
- •61.Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів
- •62. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення міжнародних спорів. Постійна палата третейського суду
- •63. Вирішення спорів у міжнародних організаціях
- •70. Консульське право і його джерела. Поняття і види консульських установ.
- •71.Класи консульських установ
- •72.Персонал консульських установ
- •73. Консульські привілеї та імунітети
- •74. Право спеціальних місій. Привілеї та імунітети спеціальної місії та її членів.
- •75. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •76. Кодифікація міжнародного морського права.
- •78. Внутрішні морські води та їх правовий режим. Режим морських портів.
- •79. Правовий режим архіпелажних вод.
- •82. Виключна економічна зона та її правовий режим
- •86. Поняття і види міжнародних проток. Правовий статус і режим міжнародних проток. Правовий режим Чорноморських проток
- •88.Поняття та джерела міжнародно правової відповідальності
- •89. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •90. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
- •91. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
- •93. Поняття міжнародного кримінального права, його предмет та джерела
- •95. Поняття міжнародної кримінальної юрисдикції.
- •97. Поняття права міжнародної безпеки. Джерела права міжнародної безпеки. Цілі й принципи права міжнародної безпеки
- •98. Поняття і види колективної безпеки. Загальна колективна безпека
- •100. Заходи зміцнення довіри. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь
- •101. Поняття права збройних конфліктів. Становлення та кодифікація права збройних конфліктів.
- •104. Правовий статус учасників збройних конфліктів. Розвідники і шпигуни. Найманці. Парламентери
- •106. Захист поранених і хворих під час війни
- •107. Захист цивільного населення під час війни. Режим військової окупації
- •109. Особливості міжнародно-правового регулювання ведення збройного конфлікту на морі
- •113. Поняття і принципи міжнародного повітряного права. Джерела міжнародного повітряного права
- •116. Поняття і принципи міжнародного космічного права. Джерела міжнародного космічного права
- •117. Правовий режим космічного простору і небесних тіл
- •118. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •120. Поняття та система міжнародного екологічного права. Джерела міжнародного екологічного права
104. Правовий статус учасників збройних конфліктів. Розвідники і шпигуни. Найманці. Парламентери
час збройних конфліктів населення, що проживає на території держави, поділяється на дві групи: таке, що відноситься до збройних сил, і таке, що не відноситься до збройних сил (цивільне населення). Першу групу поділяють на дві категорії осіб: комбатанти і некомбатанти.
Комбатанти - це особи, що входять до складу збройних сил воюючих сторін та безпосередньо ведуть бойові дії проти ворога зі зброєю в руках.
Некомбатанти - це особи, що входять до складу збройних сил та безпосередньо не беруть участь в бойових діях Це - військові кореспонденти, юристи, духівництво, інтенданти, медичний персонал. Некомбатанти можуть мати особисту зброю для самозахисту. У разі участі в бойових діях вони отримують статус комбатантів.
Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. до комбатантів відносяться:
особовий склад регулярних збройних сил;
ополчення, добровольчі загони, як ті що входять, так і не входять до складу регулярних збройних сил;
особовий склад рухів опору і партизанських формувань;
особи, що надають допомогу збройним силам, але участі в бойових діях не беруть;
члени екіпажів торгових суден і цивільних літаків, що надають допомогу тим, що воюють;
населення, яке при наближенні противника взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни.
Для визнання комбатантами партизани повинні належати до організованого загону на чолі з особою, відповідальною за своїх підлеглих перед своїм урядом, особою, що забезпечує дисципліну і дотримання прав міжнародного гуманітарного права. Партизани повинні відкрито носити зброю перед початком і під час битви і мати певні відмінні знаки.
Необхідно розрізняти такі категорії, як військовий шпигун і військовий розвідник. Військовий шпигун (лазутчик) - це згідно ст, 29 додатку до IV Гаазької конвенції 1907 р . «така особа, яка, діючи таємним чином або під помилковими приводами, збирає або прагне зібрати відомості в районі дій одного з воюючих з наміром повідомити їх стороні противника». Стаття 46 Додаткового протоколу І, уточнюючи правовий статус військового шпигуна, закріплює норму, згідно з якою особа зі складу збройних сил, що «потрапляє під владу сторони противника в той час, коли вона займається шпигунством, не має права на статус військовополоненого, і з нею можуть поводитися як із шпигуном».
Військовий розвідник - це особа, що збирає відомості в районі дії противника і відкрито носить форму своєї армії, тобто не приховує своєї справжньої особи. У випадку, якщо ця особа потрапить до рук противника, на неї повинен поширюватися режим військового полону.
Найманець - це особа, завербована для використання у військовому конфлікті, що фактично бере участь у військових діях в цілях отримання матеріальної винагороди (що істотно перевищує винагороду, обіцяну або виплачувану комбатантам такого ж рангу і з такими ж функціями з числа особового складу збройних сил даної сторони) та не входить до складу збройних сил сторони в конфлікті (ст. 47 Додаткового протоколу І). При цьому вона не повинна бути громадянином країни, що знаходиться в конфлікт, і не проживати постійно на її території. Від найманців слід відрізняти добровольців -осіб, що беруть участь в конфлікті не за матеріальними, а за іншими міркуваннями (політичне співчуття, спільність ідеології, релігії). Доброволець за власною ініціативою вступає в діючу армію однієї з воюючих сторін. Згідно V Гаазької конвенції 1907 р. окремі особи можуть «переходити кордон, щоб вступити на службу одного з воюючих».
В 1989 р. була прийнята Конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. Конвенція визнала найманство серйозним злочином, що зачіпає інтереси всіх держав, і зобов'язала учасників або притягувати винних до суду, або видавати. Конвенція до категорії найманців відносить не тільки осіб, що безпосередньо беруть участь у збройних конфліктах, але і осіб, завербованих для участі в наперед запланованих актах насильства, направлених на повалення уряду якої-небудь держави, підрив її конституційного порядку або порушення її територіальної цілісності і недоторканності.
Парламентер — особа, спеціально уповноважена військовим командуванням воюючої сторони на ведення переговорів з командуванням противника.