- •1. Поняття міжнародного права. Особливості міжнародного права
- •2. Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки
- •3. Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •4. Система міжнародного права
- •6. Поняття джерел міжнародного права.
- •12. Допоміжні засоби визначення норм міжнародного права
- •13. Міжнародне м’яке право
- •14. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб’єктність держав. Зміст правосуб’єктності держав. Основні права та обов’язки держав.
- •21.Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій
- •22. Міжнародна правосуб'єктність міжнародного комітету червоного хреста та червоного півмісяця
- •25. Визнання у міжнародному праві. Теорії визнання. Види і форми визнаня.
- •26. Інститут правонаступництва держав в міжнародному праві. Джерела міжнародного правонаступництва
- •30. Поняття і види територій в міжнародному праві. Демілітаризовані і нейтралізовані території. Умовна територія
- •31. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •32. Міжнародно-правове регулювання режиму річок. Правовий режим міжнародних рік
- •35.Концепція загальної спадщини людства
- •37. Міжнародно-правове регулювання без громадянства і подвійного громадянства.
- •38. Міжнародно-правовий режим біженців і вимушених переселенців. Право притулку.
- •39. Захист прав людини і основних свобод міжнародно-правовоими засобами
- •40. Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод
- •43. Спеціалізовані органи оон з захисту прав людини
- •44. Європейський суд с прав людини
- •45. Право міжнародних договорів як галузь міжнародного права. Кодифікація права міжнародних договорів
- •46. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Ратифікація міжнародних договорів. Ратифікаційні грамоти
- •47.Депозитарій
- •48. Найменівання і структура міжнародних договорів
- •50.Дія міжнародного договору. Умови недійсності міжнародних договорів
- •51. Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій
- •52. Поняття й ознаки міжнародних організацій. Правовий статус і міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій
- •53. Функції міжнародних організацій. Правова природа актів міжнародних організацій
- •54. Оон: цілі й принципи діяльності
- •58. Поняття і значення права мирного вирішення міжнародних спорів
- •59.Поняття міжнародного спору
- •61.Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів
- •62. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення міжнародних спорів. Постійна палата третейського суду
- •63. Вирішення спорів у міжнародних організаціях
- •70. Консульське право і його джерела. Поняття і види консульських установ.
- •71.Класи консульських установ
- •72.Персонал консульських установ
- •73. Консульські привілеї та імунітети
- •74. Право спеціальних місій. Привілеї та імунітети спеціальної місії та її членів.
- •75. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •76. Кодифікація міжнародного морського права.
- •78. Внутрішні морські води та їх правовий режим. Режим морських портів.
- •79. Правовий режим архіпелажних вод.
- •82. Виключна економічна зона та її правовий режим
- •86. Поняття і види міжнародних проток. Правовий статус і режим міжнародних проток. Правовий режим Чорноморських проток
- •88.Поняття та джерела міжнародно правової відповідальності
- •89. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •90. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
- •91. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
- •93. Поняття міжнародного кримінального права, його предмет та джерела
- •95. Поняття міжнародної кримінальної юрисдикції.
- •97. Поняття права міжнародної безпеки. Джерела права міжнародної безпеки. Цілі й принципи права міжнародної безпеки
- •98. Поняття і види колективної безпеки. Загальна колективна безпека
- •100. Заходи зміцнення довіри. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь
- •101. Поняття права збройних конфліктів. Становлення та кодифікація права збройних конфліктів.
- •104. Правовий статус учасників збройних конфліктів. Розвідники і шпигуни. Найманці. Парламентери
- •106. Захист поранених і хворих під час війни
- •107. Захист цивільного населення під час війни. Режим військової окупації
- •109. Особливості міжнародно-правового регулювання ведення збройного конфлікту на морі
- •113. Поняття і принципи міжнародного повітряного права. Джерела міжнародного повітряного права
- •116. Поняття і принципи міжнародного космічного права. Джерела міжнародного космічного права
- •117. Правовий режим космічного простору і небесних тіл
- •118. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •120. Поняття та система міжнародного екологічного права. Джерела міжнародного екологічного права
61.Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів
Безпосередні переговори і консультації. Добрі послуги і посередництво
Переговори є Найважливішими і найпростішим засобом, що найчастіше застосовується для розв'язання міжнародних спорів. Переговори (або - безпосередні переговори) шляхом усунення розбіжностей в позиціях сторін ведуть до розв'язання міжнародного спору. Умовою досягнення цієї мети є зазвичай бажання та уміння сторонами найти компромісне рішення.
Переговори ведуться безпосередньо сторонами, які знаходяться у спорі. Проведення переговорів не вимагає участі третьої сторони (іншої держави, міжнародної організації). Ініціатива переговорів завжди належить сторонам спору, які тим самим здійснюють певний контроль над процесом його розв'язання.
Дипломатичні переговори від імені держав можуть проводити їх голови, голови урядів, міністри закордонних справ або інші спеціально на те уповноваженні Особи. Відсутність дипломатичних відносин між державами, які знаходяться у спорі, не виключає можливості проведення переговорів.
Переговори можуть проводитися на різних стадіях вирішення спорів, а також після застосування інших методів, якщо ситуація вимагає подальшого уточнення позицій сторін, наприклад, після винесення рішення слідчою комісією щодо фактичних обставин сторони встановлюють умови розв'язання спору шляхом переговорів.
Переговори, як правило, починаються добровільно, за згодою сторін. Однак проведення переговорів може бути обов'язковим відповідно до міжнародних угод або рішень міжнародних судів та арбітражів. Переговори можуть проводитись як усно, так і в письмовій формі (наприклад, у формі обміну нотами) або поєднуючи обидві ці форми. Від згоди сторін залежить, наскільки перебіг переговорів матиме публічний характер.
Переговори можуть бути також засобом запобігання спору. Така форма переговорів називається консультації. Консультації, які проводяться перед прийняттям рішення, що може порушити інтереси іншої держави, обмежують можливість виникнення протиріч позицій та інтересів у взаємовідносинах держав.
Слід підкреслити, що у міжнародному праві відсутня норма, яка 6 наказувала проводити переговори у кожному випадку. В доктрин та практиці існує проте думка, що обов'язок проведення переговорів виникає із загального обов'язку мирного вирішення міжнародних спорів. Крім того, деякі міжнародні договори прямо зобов'язують сторони до проведення переговорів перед застосуванням інших способів вирішення спору (наприклад, ст. 283 Конвенції ООН з морського права 1982 р.). До переговорів відсилають також рішення Міжнародного Суду ООН. У справі про юрисдикцію над рибними промислами (Сполучене Королівство проти Ісландії) 1974 р. Міжнародний Суд зазначив, що; випадку розходження позицій та інтересів, держави «несуть взаємній обов'язок вступити у переговори в дусі доброї волі з метою справедливого вирішення їх розбіжностей».
У випадку, коли переговори не приносять бажаних результатів! сторонам не вдається сісти за стіл переговорів, ефективними можуть стати добрі послуги та посередництво, або способи вирішення спорів, що передбачають участь третьої сторони. Зазвичай як третя сторона виступають держави або міжнародні організації, але ними можуть бути також і видатні особистості, які можуть виступати від імені міжнародної організації (наприклад, Генеральний Секретар ООН). Якщо мова йде про держави, то цю роль можуть виконувати лише держави, які підтримують добрі стосунки з обома сторонами спору. Ініціативі може виходити як з боку держав, що знаходяться у спорі, так і третіх держав.
Добрі послуги полягають у сприянні сторонам спору в налагодженні безпосередніх контактів - початку дипломатичних переговори або відновленні їх у разі переривання, - але без активної в них участі Посередництво навпаки є засобом, що йде далі, ніж добрі послуги оскільки воно передбачає активну участь посередника у переговори між сторонами спору, який надає їм поради і вказівки, а також власні пропозиції щодо вирішення спору, та інколи навіть керує процесом перебігу вирішення спору. Сторони спору не є зв'язаними пропозиціями посередника.
Міжнародна примирлива процедура: слідчі і погоджувальні комісії
До дипломатичних засобів вирішення міжнародних спорів відносяться також слідчі та погоджувальні комісії. Вони полягають у призначенні спільних органів держав-сторін спору, які називаються слідчими або погоджувальними комісіями. Ці комісії можуть бути постійними органами або створюватись ad hoc. Слідчі та погоджувальні функції можуть виконувати також міжнародні організації.
У склад комісії входять представники сторін, а також так звані нейтральні примирителі,участь яких гарантує неупередженість діяльності комісії. У практиці є також випадки призначення одного примирителя замість комісії. Рішення комісії приймаються більшістю голосів та не є обов'язковими для сторін спору.
Завданням слідчої комісії є з'ясування фактичних обставин, якщо між сторонами спору виникли різні підходи щодо цього. Результати слідства не є обов'язковим для сторін з міжнародно-правової точки зору, але можуть сприяти розв'язанню спору.
Завдання погоджувальної комісії є більш широкими, ніж слідчої комісії, і полягають у погодженні взаємних претензій та наданні пропозиції сторонам спору щодо його вирішення. Ініціювання погоджувальної процедури відбувається за поданням обох сторін сцору,якщо тільки міжнародна угода не передбачає таку можливість за ініціативою однієї зі сторін. Спосіб створення комісії, а також те, що на її діяльність мають надати згоду обидві сторони, наближують її до арбітражу, проте принципова різниця між цими двома методами полягає в тому, що рішення погоджувальної комісії не є обов'язковим для сторін. На відміну від посередництва, погоджувальна комісія самостійно формулює свої пропозиції.