76. Кодифікація міжнародного морського права.

Міжнародне морське право являє собою систему міжнародно-правових принципів і норм, що визначають правовий режим морських просторів і регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з приводу їх діяльності з дослідження та викорис­тання просторів Світового океану та його ресурсів.

Міжнародне морське право відноситься до однієї з найбільш старих галузей міжнародного права і спочатку склалося у формі звичаєвих норм. Кодифікація морського права була проведена в XX ст. в результаті роботи трьох конференцій ООН з морського права.

I Конференція ООН з морського права відбулася у Женеві в 1958 р. і зібрала представників 86 держав. Результатом роботи конференції стало прийняття чотирьох Женевських конвенцій з морського права, що стосувались територіального моря і прилеглої зони, відкритого моря, континентального шельфу та рибальства і охорони живих ресурсів відкритого моря.

2. Конференція, що проходила в 1960 р., успіху не мала. Виробити яку-небудь суттєву угоду про межі територіального моря і права на рибальство не вдалося.

2. Конференція, що проводилась з 1973 р.по 1982 р., стала найваж­ливішим етапом кодифікації морського права. Усього було проведено одинадцять сесій. Результатом роботи III Конференції стало прийняття Конвенції ООН з морського права, яка 10 грудня 1982 р. була відкрита для підписання.

Окремі питання співробітництва з використання морських про­сторів та їхресурсів регулюються спеціальними угодами (Міжнародною конвенцією з охорони підводних телеграфних кабелів 1884 р., Конвен­цією про заснування ІМКО 1948 р. та ін.).

Таким чином, міжнародне морське право регламентує діяльність у водних просторах, що включає у себе визначення правового режиму різного роду територій, встановлення статусу членів екіпажу і пасажирів морських суден, порядку освоєння природних ресурсів океану, охорону морського середовища та ін.

77. Види морських просторів.

Існує декілька видів водних просторів, що відрізняються між со бою за правовим режимом:

• внутрішні води;

• територіальні води (територіальне море);

• відкрите море;

• прилегла зона; ^континентальний шельф;

• виключна економічна зона;

• міжнародний район морського дна;

• міжнародні проливи та канали;

• архіпелажні води.

78. Внутрішні морські води та їх правовий режим. Режим морських портів.

Внутрішні морські води і їх правовий режим. Режим морських портів

Внутрішні морські води - це води, розташовані в сторону берега від вихідної (базисної) лінії територіального моря.

До складу внутрішніх морських вод входять: води заток, бухт, лиманів, «історичні» затоки, води морських портів, а також води, розта­шовані в сторону берега від вихідних ліній, прийнятих для обчисленні ширини територіального моря.'

Під морською затокою розуміють добре окреслене поглибленні берегу, що значно вдається у сушу і утворює щось більше, ніж про­сту звивину берегу. Не визнається проте затокою поглиблення,» його площа не дорівнює або не більша площі півкола, діаметром якого є лінія, що пересікає вхід у це поглиблення. Води затоки відносяться до внутрішніх морських вод, якщо її берега належать одній державі* ширина природного входу до затоки не перевищує 24 морських миль Якщо відстань між пунктами природного входу до затоки перевийщує 24 морські милі, всередині затоки проводиться лінія в 24 морські милі так, щоб нею було обмежено як можна більший водний простір.

Обмеження ширини входу не застосовується до так званих істо­ричних вод і заток, тобто таких, що здавна розглядаються як внутрішні морські води відповідної прибережної держави. Прикладом таких вод можуть бути моря, що знаходяться у північних берегів Сибірі, і роз­глядаються як історичні води Росії та відносяться до внутрішніх мор­ських вод. Історичними є затока Петра Великого в Російській Федерації, Гудзонова затока у Канаді, затока Делавер у США.

Якщо віднесення вод морських портів до внутрішніх морських вод не викликає сумнівів, то це є спірним щодо вод морських рейдів, які використовуються для завантаження, розвантаження, якірної стоянки суден. Конвенція ООН з морського права не розглядає води портів як окрему категорію внутрішніх морських вод, а включає їх до складу територіального моря.

Таким чином, внутрішні морські води є частиною державної те­риторії відповідної держави, на яку поширюється в повному обсязі її суверенітет та юрисдикція. Іншими словами, внутрішні морські води, разом з їх дном та надрами, знаходяться під повним територіальним верховенством прибережної держави. Тому режим перебування іно­земних суден, інше використання цих вод цілком залежить від при­бережної держави.

Правовий режим морських портів в основному регулюється нормами національного права. Правовий режим українських портів встановлений розділом IV «Морський порт» Кодексу торгового мо­реплавства України. Згідно зі ст. 73 КТМ морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту. На території України існують торговельні, рибні та інші спеціалізовані морські порти.

Прибережна держава самостійно вирішує питання про характер порту, зокрема його закритість або відкритість для міжнародного судноплавства. Закритими є військові порти, а також порти, що призначені виключно для власних морських суден, які не є військовими кораблями, наприклад для рибацьких суден.

Прибережна держава не повинна проте відмовляти у дозволі на вхід до закритого порту судну, яке знаходиться в небезпеці у випадку аварії або штормової погоди (судну, що зазнає лихо).

З метою забезпечення власної безпеки, прибережна держава може. встановити заборону на вхід до відкритих портів певної категорії суден, наприклад, суден з ядерними установками. Відкриті морські порти мають бути відкритими для суден усіх держав на однакових умовах, у тому числі для суден держав, що не мають виходу до моря.

До відкритих морських портів іноземні торгівельні судна можуть заходити без будь-якого спеціального дозволу. Торгівельне судно в іноземному порту підлягає юрисдикції (кримінальній, цивільній, адміністративній) прибережної держави, виконання владних повноважень якої не має перешкоджати морському судноплавству. Прибережна держава, зазвичай, не втручається у відносини між капітаном, екіпажем та пасажирами. Щодо кримінальної юрисдикції, то прибережна держава здійснює її у випадках, коли наслідки злочину поширюються на її територію, коли злочин порушує спокій або добрий порядок прибережна держави, або коли капітан судна, дипломатичний агент чи консульська посадова особа держави прапору судна звернеться до влади прибережної держави з проханням про надання допомоги.

Захід військових кораблів до іноземних портів залежить від до­зволу прибережної держави, що надається кожного разу. Прибережна держава не має юрисдикції над іноземними військовими кораблями, що знаходяться у її портах. Як частина збройних сил держави прапору, військові кораблі користуються імунітетами, що належать державам. Вони не підлягають ані кримінальній, ані цивільній юрисдикції при­бережної держави. Прибережна держава проте може вимагати вій військового корабля, який порушив її право, залишити порт.