63.Характеристика основних видів господарських зобов‘язань.

Основними видами господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.   Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 (господарські організації,  громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності) цього Кодексу, негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов’язання виникає між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, зобов’язаною та управненою сторонами зобов’язання є відповідно боржник і кредитор. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати:  – між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;  – між суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств;  – між суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;  – в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб’єкта господарювання.

64.Виникнення господарських зобов’язань.

Господар. зобов’яз. виник.  з ряду підстав, а саме: Держ контракту чи держ замовлення. Зміст  договору,  що  укладається  на  підставі    державного замовлення, повинен відповідати  цьому  замовленню.

Укладення договору. Договір вважається укладе- ним, коли між сторонами в  потрібній у належ –  них випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за  законом або необхідні для договорів даного виду, а  також  всі ті умови, що- до яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Форма договору. Коли сторони домовились укласти д. у певній  формі,  він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для  да- ного  виду д. ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін д. повинен  бути укладений в письмовій формі, він може бу- ти  укладений  як шляхом складання одного доку мента, підписаного сторонами, так і шляхом обмі ну листами, телеграмами, телефонограмами та  ін.. В передбачених законом випадках д. може  бути  укладений шляхом прийняття до виконання замовлення. Пропозиція укласти договір. Коли пропозиція укласти договір зроблена усно без  зазначення строку для відповіді, договір  вважа- ється укладеним, якщо друга сторона негайно  заявила особі,  яка  зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Відповідь про згоду укласти договір на  інших умовах. Відповідь про  згоду  укласти  договір  на  інших,  ніж  було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і  в той же час новою пропозицією.