4.Методи правового регулювання господарських правовідносин.

Це сукупність способів регулюючого впливу норм госп. права на поведінку субєктів госп. правовідносин. Концепсуально методи госп. права будуються на 2-ох принципах :загальнодозвільному(“дозволено все, що не заборонено законом”) та зобов’язуючому (“субєкти госп права зобовязані і мають вчиняти те, що на них покладено законом”). Метод автономних рішень субєктів госп відносин-грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Метод владних приписів(вимог законів і вказівок компетентних органів, обовязкових для субєктів госп відносин)-згідно з ним діяльність субєктів підпорядковується обовязковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Метод рекомендацій-держава регулює поведінку субєктів госп відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин.

5.Суб’єкти господарських правовідносин: поняття та види.

Суб’єкти господар. правовід. діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб’єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване коопера­тивом). Управлінські організації — міністерства, відомст­ва- законом визначені як уповноважені власником (влас­никами) органи. Отже, суб’єкти господарських правовід. – це організації, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці. Суб’єктами господар правовіднос є: • господарські організації, створені для безпосередньої го­сподарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;  • державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об’єднання, управління тощо);  •структурні підрозділи господарських організацій, на­ділені компетенцією щодо здійснення господарської дія­льності; •фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців; • державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт, послуг.

Особливим суб’єктом господарських відносин є держа­ва, від імені якої діють її органи.

6.Господарсько-правові норми.

Норма господарського права – це елемент системи ком­плексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, еле­мент комплексної галузі господарського законод.. Важливою як у теоретичному, так і в практичному ас­пекті є загальна класифікація нормативних актів господар­ського законодавства на види за змістом тих норм госпо­дарського права, які офіційно встановлюють ці акти. Зале­жно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів: • акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Такі норми містяться у кодек­сах, які кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; переве­зення вантажів; інститут майнової відповідальності господа­рюючих суб’єктів і т. ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законо­давства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів;

• компетенційні акти, які визначають види господарюю­чих суб’єктів, а також їхні права і обов’язки щодо господа­рювання, тобто господарську компетенцію; • нормативні документи, що регулюють технічні параме­три виробництва та його результати, зокрема, технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандарти (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;• нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб’єкти господарських відносин при нале­жній правомірній поведінці, а не загальні правила поведін­ки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та поста­нови про їх затвердження (юридична форма).