4. Суперечності соціотехнічної системи

Наприкінці ХХ сторіччя «крайні» точки зору щодо амбівалентності техніки поступились спробам пошуку розумного компромісу між суперечностями розвитку соціотехнічної системи. Сучасні вчені виявляють скоріше оптимістичну чи песимістичну тенденції, ніж чітко оформлені напрями, однозначні оцінки суті, руху та перспектив соціотехнічної системи.

Сьогодні при розв’язанні основних питань психології інженерної діяльності та філософії техніки на перший план висувається проблема пошуку шляхів та методів переживання людиною та культурою сучасного технологічного, техніч- ного стану соціотехнічної системи без зміни своєї якості та самовдосконалення людини як необхідний чинник гуманізації соціотехнічної системи.

Контрольні запитання

1.  Як Ви розумієте поняття соціотехнічної системи?

2.  Чим детермінується футурошок?

3.  Визначте специфічні риси техніки стародавнього часу, середньовіччя та Нового часу.

4.  Дайте визначення технічного феномену.

5.  У чому полягає амбівалентна суть техніки у контексті соціотехнічної системи?

Тема II предмет, історія, завдання, психологіЇ інженерної діяльності (під)

1.  Причини виникнення ПІД.

2.  Предмет і зміст ПІД.

3.  Основні завдання ІП та ПІД.

4.  Місце ПІД у системі наук.

5.  Історія розвитку ПІД.

1. Причини виникнення під

В умовах бурхливого розвитку науково-технічного прогресу і з’явленням нової техніки трудова діяльність людини стає все більш складною та напруженою. За даними статистики, надійність виконання людиною-оператором все більш ускладнюючихся функцій зменшується, тому збільшення надійності технічної частини системи втрачає сенс, так як надійність усієї системи «людина – машина» (СЛМ) лімітується надійністю людини (сьогодні на долю людського чинника припадає від 40 до 70 відсотків усіх відказів технічно складних систем). У відповідності із світовою статистикою, 80 % катастроф у авіації і 64 % на морському флоті відбувається у результаті логічних і моральних помилок людей.

На протязі багатьох сторіч змінювались і вдосконалювались знаряддя праці, змінювались форми взаємодії людини і техніки. Проте на протязі довгого часу, аж до початку ХХ сторіччя функції людей по відношенню до техніки залишалися принципово однаковими, тобто енергетичними, оскільки для управління технікою людина використовувала свою м’язову силу. Характерними для такої праці були значна фізична сила, висока координації рухів, спритність робітника.

Узгодження людини з технікою зводилися лише до урахування анатомічних і фізіологічних особливостей людини і відповідних вимог до обслуговуємої техніки. Ці питання вирішувались спеціальною наукою – фізіологією труда.

На початку ХХ сторіччя з’явились нові види трудової діяльності (управління автомобілем, локомотивом, літаком тощо), які потребували урахування не тільки антропометричних і фізіологічних якостей людини, але і головним чином її психологічних якостей ( швидкості реакцій, особливостей пам’яті та уваги, емоційної настанови і т.д.). Зміна характеру взаємодії людини і техніки призвела до виникнення нової наукової дисципліни – психології труда. Вона вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини і формування у неї професійно важливих якостей для підвищення продуктивності труда.

Подальший розвиток техніки призвів до того, що у середині ХХ сторіччя виникли серйозні суперечності між потребами швидко розвиваючогося виробництва і його матеріально-технічною базою, яка на певному етапі почала стримувати подальший прогрес виробництва. Це стало одним із стимулів сучасного НТП.

Основу науково-технічної революції склало широке упровадження автоматизованих систем управління (АСУ) у різних галузях народного господарства, а також комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів.

Принциповою особливістю АСУ є збереження у ній активної, творчої ролі людини-оператора і сучасні АСУ необхідно розглядати як системи типа «людина-машина» (це сукупність динамічно пов’язаних операторських і технічних ланок, призначених для виконання загального завдання).

З введенням АСУ суттєво змінився характер труда людини. Основними тепер стали не енергетичні, а її інформаційні функції, тобто функція програмування, управління, контролю виробничих процесів.

Зміна характеру трудової діяльності інакше поставила проблему взаємодії людини і техніки. Можливості людини розширилися завдяки розвитку техніки, але техніка у свою чергу стає настільки складною, що людині вже важко управляти нею. Тому виникає необхідність вивчення роботи машини і діяльності операторів у єдиному комплексі «людина-машина». Рішення такого комплексного завдання виходить за рамки традиційної психології труда.

Так на базі вивчення психології труда і технічних наук виник новий науковий напрямок – інженерна психологія (ІП), котра вивчає питання взаємодії, взаємного узгодження можливостей людини і сучасної техніки у рамках єдиної системи «людина-машина» (СЛМ). Психологія інженерної діяльності (ПІД) як психологічна компонента ІП вивчає психічні процеси і властивості людини у контексті завдання пристосування техніки і умов праці до людини.