Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах.Правові системи сучасності

Формування незалежної української держави вимагає від майбутніх юристів глибоких фундаментальних знань про правові системи та правові сім’ї сучасного світу. Тому положення курсу « «Національні правові системи сучасності» є фундаментом професіоналізму майбутніх, як наукових, так і практичних кадрів в Україні. Для студентів магістратури цей курс необхідний для усвідомлення сутності і змісту основних правових сімей сучасності, що дозволяє взяти на озброєння все те позитивне, що має місце у практиці функціонування сучасних правових систем з метою подальшого реформування правової системи України та її інтеграції у міжнародне співтовариство.

Навчальна дисципліна «Національні правові системи сучасності», присвячена узагальненій характеристиці державно - правової теорії і практики країн світу.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є: загальні принципи та закономірності виникнення, становлення і розвитку національних правових систем та їх об'єднань у порівняльному аспекті, в т.ч. закономірності розвитку національних правових систем і їх об'єднань у правові сім'ї, кола, типи; методологічні проблеми порівняння національного права із зарубіжним та міжнародним правом; питання історико-порівняльного вивчення права та його антропологічної обумовленості.

Вивчення цих проблем дає можливість зрозуміти важливість порівняльного правознавства для розвитку теоретичної юриспруденції та його практично-прикладне значення для розв'язання складних проблем міжкультурної правової комунікації.

Метою викладання навчальної дисципліни ««Національні правові системи сучасності» є сприяння у становленні сучасного кваліфікованого фахівця-правознавця, надаючи знання з сучасної правової компаративістики, правових систем сучасності, їх типології, механізмів їх міжнародної взаємодії. На основі вивчення основних положень порівняльного правознавства досягти кращого розуміння студентами сучасних тенденцій розвитку національних правових систем та їх об'єднань, окремих правових явищ та процесів, і, таким чином, забезпечувати підвищення рівня політичної та правової культури майбутніх магістрів права; розвивати вміння творчо застосовувати теоретичні знання у практичній роботі; формувати переконання та ціннісні орієнтації студентів відповідно до ідеалів гуманізму, демократії, соціальної справедливості, поваги до особистості; виховувати активну громадянську позицію, розвивати високі професійні й особистісні якості.

У результаті вивчення дисципліни «національні правові системи сучасності» магістри повинні:

Знати:

основні особливості юридичної компаративістики, її структуру, історію та сучасні напрями розвитку;

властивості методології юридичної компаративістики, її ґенезу,

побудову, зв’язки з іншими юридичними науками та соціально-

гуманітарними науками, перспективи розвитку;

філософські та теоретичні засади юридичної компаративістики,

методологічні підходи до праворозуміння властиві юридичним

наукам різних країн, особливості формування національної правової

доктрини;

поняття, структуру компаративних наукових знань, їх співвідношення з нормативним і практичним правовим знанням, а також з іншими формами знання права;

властивості, класифікації методів юридичної компаративістики, особливості адаптації загальнонаукових та інших методів стосовно специфіки правових явищ правових систем різних країн; правила, прийоми вибору, аналізу та оцінки об’єктів порівняльно- правових досліджень;

види, предмет, особливості галузевих та інших порівняльно- правових досліджень;

місце української правової системи в глобальних процесах права. Уміти:

аналізувати властивості окремих юридичних наукових дисциплін, що здійснюють порівняльно-правові дослідження, визначати їх місце в структурі юридичної науки, зв’язки з іншими юридичними та соціально-гуманітарними науковими дисциплінами, виокремлювати предмет компаративної складової юридичної наукової дисципліни, визначати перспективи її розвитку;

виокремлювати особливості методології конкретних порівняльно- правових досліджень, відрізняти методи предметних досліджень та методи побудови юридичних компаративних наукових знань, визначати можливості, шляхи та механізми застосування методів юридичних наук інших країн;

виокремлювати, аналізувати філософські та теоретичні засади юридичної компаративістики певної країни, адаптувати їх стосовно конкретних вітчизняних юридичних компаративних досліджень, визначати їх необхідність та достатність;

аналізувати предметні наукові знання юридичних компаративних дисциплін, відрізняти їх від інших видів правових та соціально- гуманітарних знань, класифікувати за різними критеріями, визначати їх необхідність та доцільність для проведення певних юридичних наукових досліджень;

розрізняти, виокремлювати, обирати необхідні та достатні загальні, філософські, загальнонаукові, частково-наукові та спеціальні методи

141

конкретних юридичних компаративних наукових досліджень, адаптувати їх стосовно особливостей предмету та завдань власного дослідження.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Автокефальна церква - частина Вселенської Церкви, що веде наступність від апостольських часів, або засновується єпископатом Вселенської Церкви чи єпископатом автокефальної Церкви і є повністю незалежною від інших помісних Церков. На теперішній час існують п’ятнадцять автокефальних Церков, з яких дев’ять патріархатів, три архієпископства та три митрополичих округи

Г армонізація права - встановлення зразків, у відповідність до яких держави-учасниці повинні привести своє законодавство. При гармонізації може бути встановлений певний строк для трансформації національного законодавства.

Геоправовий простір - система стійких правових реалій і уявлень, які формуються на певній території в результаті співіснування, переплетіння, взаємодії, зіткнення різних культурних і правових традицій і норм, ціннісних установок.

Далекосхідна правова сім’я - група правових систем для яких не є характерним визнання за правом соціальної цінності, а переважає ставлення до нього як до вторинного інструменту розв’язання конфліктів. Головним регулятором суспільних відносин вважається моральність.

Дхармашастри - класичне джерело індуського права, перші книги правового характеру, написані брахманами. Містять правові і релігійно- моральні норми поведінки членів різних каст відносно богів, царя, жерців, родичів, сусідів, тварин та ін.

Євразійська правова сім’я - сукупність правових систем для яких характерними є ідеологізація законодавства, зближення права і справедливості, нероздільність права і держави, пріоритет обов’язків перед правами, відсутність приватноправової традиції.

Загальне право - сукупність єдиних для всієї держави норм англійського права, створених прецедентами королівських судів починаючи з XII ст. Регулює питання кримінального і договірного права, цивільної відповідальності.

Звичаєве право - система усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих Верховною владою правил у певному суспільстві.

Індуське право - право громад, члени яких сповідують індуїзм; поєднує філософські, релігійні і соціальні погляди.

Іудейське право - система звичаєвих релігійних і юридичних норм та релігійно-етичних принципів, що регулюють суспільні відносини усередині єврейської громади, яка сповідує іудаїзм.

Канонічне право - (від грец. кavюv — правило, норма) — сукупність норм церковного права, які встановлені церковними соборами та постановами пап і визначають організацію церкви, її внутрішній розпорядок, відправлення культу, а також норми моралі, родинних відносин і, певною мірою, норми цивільного, кримінального та судового права (за умови, якщо вони санкціоновані й забезпечуються державою). В Європі часів середньовіччя норми К. п. були загальнообов'язковими. Втрачають таке значення в Новий час. Виданий 1917 року папою Бенедиктом XV «Кодекс канонічного права» регулює лише внутрішньо-церковні відносини.

Коран (ар. « «читання») - священна книга ісламу, яка містить одкровення Аллаха звернені до людства через Пророка, і є першим і головним джерелом мусульманського права, в якому містяться основні принципи його формування та функціонування.

Мусульманське право

Національна правова система — конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов’язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства.

Невіддиференційовані правові системи - різновид правових систем, у яких існує нерозривний зв’язок права із іншими регуляторами і цінностями (релігією, моральністю, ідеологією та ін.).

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, що встановлює, змінює або скасовує норми права, виданий компетентним органом або прийнятий усіма громадянами держави у формі референдуму.

Об’єкт порівняльного правознавства - вся реально існуюча в різних країнах правова дійсність.

Омбудсмен - спеціально обрана або призначена особа, яка слідкує за дотриманням прав людини адміністративними органами, приватними особами і об’єднаннями.

Порівняльне правознавство - структурована, концептуально- визначена система правових знань та уявлень щодо основних правових систем сучасності й теорії застосування порівняльно-правового методу як у науково-пізнавальному, так і в прикладному аспектах.

Порівняльно-правовий метод - це сукупність прийомів виявлення загальних та специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) шляхом їх порівняння, під яким мається на увазі пізнавальна операція, що дає змогу на підставі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об’єктів шляхом парного співставлення.

Право справедливості - сукупність норм англійського права, які створювалися судом Лорда-канцлера для доповнення системи загального права. Включає розгляд питань про нерухомість, довірчу власність, торгівельні товариства, тлумачення заповітів та ін.

Правова акультурація - засвоєння і використання правових цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юридичної діяльності інших правових культур, правових систем і сімей.

Правова доктрина - теоретичні положення, наукові теорії юридичного характеру, у яких формулюються найважливіші принципи, юридичні категорії, поняття, погляди юристів-вчених.

Правова система — це система всіх специфічних юридичних явищ, характерних для певної держави чи групи держав.

Правова сім’я - сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей розвитку та функціонування права, домінуванні певних джерел права та правових ідей, схожості правових категорій і понять.

Правовий стиль - комплексний критерій класифікації правових систем, до якого зокрема входять: 1) історичний розвиток правової системи;

2. методологія права та особливості юридичного мислення; 3) правова ідеологія; 4) специфічні правові джерела; 5) інфраструктура права; 6) структура процесуального права.

Предмет порівняльного правознавства - певний бік об’єкту порівняльного правознавства, що потрапляє до поля зору компаративістів, а саме: правова карта світу; загальні принципи і закономірності виникнення, становлення і розвитку різних правових систем; деякі інші елементи правової реальності.

Релігійна правова сім’я - низка невіддиференційованих персональних правових систем, які базуються на релігії, тобто визнають право породженням божественної волі.

Рецепція права - глобальна правова акультурація, яка виражається у запозиченні компонентів чужої правової спадщини, через що відбуваються принципові зміни у власній правовій культурі.

Романо-германська правова сім'я- це сукупність правових систем, в основі яких лежить рецепція римського права, які об'єднані спільністю структури, джерел права і подібністю понятійно-юридичного апарату.

Судовий прецедент - рішення суду у конкретній справі, яке є обов’язковим для інших судів при розгляді аналогічних справ.

Суна (ар. « «звичай») - друге за значністю джерело мусульманського права, яке містить висловлювання, рішення та опис вчинків Пророка, а також схвалені ним висловлювання і рішення його сподвижників. До складу суни входять хадіси - окремі відомості про настанови Пророка і його послідовників.

Талмуд - збірка догматичних релігійних, правових і етичних текстів іудаїзму. Складається з двох частин: Мішни (збірник правил поведінки, складений протягом перших двох століть від Р.Х.) і Гемари (інтерпретації норм Мішни, складені протягом III-V ст.).

Танах (Єврейська Біблія) - Священне Писання іудеїв і головне джерело іудейського права, звід книг Старого Заповіту, до складу якого входять Тора (П’ятикнижжя Мойсея), Небіїм (книги пророків) і Кетубім (інші священні книги).

Традиційна (звичаєва) правова сім’я - сукупність традиційних правових систем груп і спільнот, що проживають на Африканському континенті. Характеризується партикуляризмом; нерозривним зв’язком правових норм (джерелом яких виступає звичай) із моральністю; широким використанням процедури примирення.

Уніфікація права - встановлення єдиних правил поведінки, що безпосередньо регулюють суспільні відносини у декількох державах. Імплементація норм уніфікуючих актів до національного законодавства, як правило, не потрібна.

Чотири корені ісламського права - вчення про основні джерела мусульманського права: Коран, суну, іджму і кіяс.

Шаріат - це складне багатогранне явище, яке містить питання теології, зведення правил поведінки, опис способів поклоніння Аллаху, а також питання моральності і права. Складається з фікху (ісламського права), калама (ісламської теології) і тасаввуфу (ісламської етики).

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН № з/п	Назви тем	Кількість годин
		Лекції	Семі­ нари	Прак­ тичні заняття
1.	Національні правові системи сучасності» як наука і навчальна дисципліна.		2	2	-
2.	Романо-германська правова сім'я. Правова система України.		2	2	-
3.	Сім'я загального (англо- американського) права. Сім'я релігійного та традиційного права		2	2	-
Всього			6	6	-

Форма підсумкового контролю - залік.