Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
методичка ч. 1.rtf
Скачиваний:
77
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
5.2 Mб
Скачать

Задача 2

Місцевий суд розглянув цивільну справу за позовом Лозової до Лозового про стягнення аліментів на утримання сина Олега. Про це рішення стало відомо Гродинській, яка отримувала від Лозового аліменти на сина Віталія, який народився від її колишнього шлюбу з Лозовим. Гродинська вирішила оскаржити рішення в суді апеляційної інстанції, оскільки місцевий суд не залучив її до участі у справі, а задовольнивши позов, порушив її право на отримання аліментів у більшому розмірі.

Вирішить справу.

Задача 3

Цегельна звернулася до суду із позовом до Цегельного про визнання договору дарування недійсним. Під час судового розгляду справи у суді апеляційної інстанції сторони висловили бажання укласти мирову угоду та просили суд визнати її. У зв’язку з цим, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі, про що 25 грудня 2010 р. постановив ухвалу. 27 грудня 2010 р. позивач подала касаційну скаргу на ухвалу суду, яку вона просила скасувати, у зв’язку із тим, що суд апеляційної інстанції визнав мирову угоду із порушенням вимог законодавства. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу залишив без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін. Після цього Цегельна звернулася з заявою до Верховного Суду України про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції.

Судове рішення суду якої інстанції є законним? Вирішіть справу.

Задача 4

Колобов подав заяву до Верховного Суду України про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, яким суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ було постановлено ухвалу про відмову в допуску цієї справи до провадження у Верховному Суді України.

Чи правомірне рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ? У який спосіб Колобов може захистити свої права?

Задача 5

Сидоров подав апеляційну скаргу на рішення місцевого суду про визнання його батьком дитини. Свої вимоги Сидоров обґрунтував тим, що у суді першої інстанції він як відповідач, реалізуючи свої процесуальні права, відмовився від проведення судово-генетичної експертизи. Інших доказів того, що він є батьком дитини у позивача не було. Водночас, суд, порушивши норми матеріального та процесуального права, ухвалив рішення на користь позивача, визнавши Сидорова батьком дитини. В апеляційній скарзі Сидоров просить скасувати рішення місцевого суду про визнання його батьком дитини та висуває вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої ухваленням незаконного судового акту.

Складіть апеляційну скаргу у даній справі. Яке рішення має ухвалити суд апеляційної інстанції?

Література

  1. 3, 14, 15, 18, 19, 21, 22, 35, 39, 40, 42-48, 52, 64, 68, 70-73, 80, 83, 85-100

Перелік питань для складання заліку

  1. Наукові погляди на співвідношення понять «цивільне процесуальне право», «цивільний процес», «цивільне судочинство».

  2. Наука цивільного процесуального права.

  3. Цивільне судочинство: компаративістичний аспект.

  4. Види цивільного судочинства: проблемні аспекти та шляхи їх

оптимізації.

  1. Стадії цивільного судочинства у науці цивільного процесуального права.

  2. Аналогія у цивільному процесуальному праві.

  3. Класифікація принципів цивільного судочинства (науковий та

законодавчий підхід).

  1. Принцип диспозитивності цивільного судочинства.

  2. Принцип змагальності сторін.

  3. Наукові підходи до поняття та структури цивільних процесуальних правовідносин.

  4. Теоретичні засади розмежування підстав і передумов виникнення цивільних процесуальних правовідносин.

  5. Поняття суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин у науці цивільного процесуального права.

  6. Наукові підходи до класифікації суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.

  7. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин: проблеми

правового статусу.

  1. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин: проблеми

правосуб’єктності.

  1. Визначення об’єкту цивільних процесуальних правовідносин у науці цивільного процесуального права.

  2. Зміст цивільних процесуальних правовідносин: шляхи оптимізації.

  3. Проблемні аспекти визначення сторін у цивільному процесі.

  4. Процесуальна співучасть: поняття, умови допущення і види.

  5. Процесуальне правонаступництво, його види.

  6. Умови, порядок і правові наслідки заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідачів.

  7. Наукові та законодавчі підходи до змісту цивільного процесуального статусу третіх осіб.

  8. Процесуальне представництво: проблемні аспекти та шляхи їх вирішення.

  9. Проблеми законодавчого регулювання інституту участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

  10. Інші учасники цивільного процесу.

  11. Відводи: підстави, порядок і наслідки.

  12. Поняття, значення та види цивільної юрисдикції.

  13. Цивільна юрисдикція суду. Наслідки порушення правил підвідомчості цивільних справ.

  14. Поняття, значення та види підсудності цивільних справ.

  15. Наслідки порушення правил підсудності цивільних справ. Передача справи з одного суду до іншого.

  16. Належність і допустимість доказів.

  17. Наукові погляди на поняття та етапи доказування.

  18. Предмет доказування. Підстави звільнення від доказування.

  19. Підстави, способи і порядок забезпечення доказів.

  20. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу.

  21. Поняття позову, його елементи та види.

  22. Право на пред’явлення позову.

  23. Проблеми об’єднання та роз’єднання позовів.

  24. Позовне провадження: особливості процесуальної форми.

  25. Мета та значення провадження у справі до судового розгляду, його завдання, зміст і процесуальний порядок.

  26. Підстави і види забезпечення позову.

  27. Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача.

  28. Виправлення недоліків рішення судом, який його ухвалив.

  29. Заочний розгляд справи, умови та порядок його проведення.

  30. Перегляд, оскарження та скасування заочного рішення.

  31. Особливості розгляду цивільних справ в порядку наказного провадження.

  32. Поняття і сутність окремого провадження. Порядок розгляду справ окремого провадження.

  33. Поняття та значення інстанційності перегляду судових рішень.

  34. Апеляційне провадження: проблеми теорії та практики.

  35. Касаційне провадження: проблеми теорії та практики.

  36. Підготовка справи до касаційного розгляду. Попередній розгляд справи.

  37. Право та підстави перегляду судових рішень Верховним Судом України.

  38. Проблемні аспекти перегляду судових рішень Верховним Судом України.

  39. Підстави перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами.

  40. Проблемні аспекти звернення судових рішень до виконання.

  41. Поворот виконання: поняття, порядок вирішення питання, строк подання заяв.

  42. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

  43. Загальні засади визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

  44. Відновлення втраченого судового провадження.

Виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів.АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОГО ПРАВА

Вивчення навчальної дисципліни «Актуальні проблеми трудового права» полягає в поглибленні теоретичних знань у сфері правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин і формуванні у студентів практичних навичок застосування правових норм, що регламентують ці відносини.

Вимоги до знань та вмінь:

Студент повинен Знати:

  • положення: доктрини трудового права, Конституції України,

міжнародних актів (Конвенцій МОП, міжнародних договорів, актів Європейського Союзу тощо), Кодексу законів про працю України, положення Законів України, підзаконних актів, актів узагальнення судової практики.

Виходячи із базових знань та вмінь, студент повинен Уміти:

  • самостійно опрацьовувати наукову літературу, застосовувати норми законодавства про працю, аналізувати судову практику, робити обґрунтовані висновки; готувати експертні висновки по спірних питаннях, виконувати тестові завдання, виконувати інші види самостійної роботи.

  • самостійно аналізувати та робити висновки щодо умов, порядку застосування суперечностей законодавства про працю, основних вчень науки трудового права;

  • основні прийоми практичного застосування норм трудового права в конкретних ситуаціях,

  • надавати конкретну юридичну оцінку та висувати пропозиції стосовно використання конкретних норм трудового права тощо.

Для успішного вивчення даного курсу, студентам необхідна наявність знань з курсу загальної логіки, теорії держави та права, трудового, конституційного, цивільного, цивільного-процесуального,

адміністративного, господарського, аграрного та інших галузей права.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Безробітні - це працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відпустка - найтриваліший вид часу відпочинку, який передбачає тимчасове оплачуване або безоплатне звільнення роботодавцем працівника від виконання трудових обов’язків протягом встановленої законом або за угодою сторін кількості календарних днів із збереженням за ним місця роботи на цей період.

Внутрішній трудовий розпорядок - це спеціальний порядок, який встановлюється всередині підприємства, установи, організації (де виконує функціональні обов’язки працівник) і який включає особливості взаємовідносин працівника і роботодавця, а також відносини між працівниками у процесі праці.

Дисциплінарне стягнення - це передбачена законом, дисциплінарними статутами чи положеннями про дисципліну міра впливу, яка застосовується роботодавцем чи вищестоящим органом до працівника за порушення трудової дисципліни.

Дисциплінарний проступок - це протиправне винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством, колективним і трудовим договором чи контрактом трудових обов’язків, вчинене шляхом дії або бездіяльності.

Дисциплінарна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов’язку працівника, який здійснив дисциплінарний проступок, нести відповідальність за свої протиправні дії в межах стягнень, встановлених трудовим законодавством.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Заохочення — це своєрідна форма позитивної оцінки результатів праці працівника у процесі виконання ним своєї трудової функції; один із засобів забезпечення належної трудової дисципліни.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Зміст трудового договору - це сукупність визначених законодавством і сторонами умов, які встановлюють взаємні права й обов’язки сторін.

Кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи.

Колективний договір - будь-яка письмова угода щодо умов праці та найму, що укладається, з одного боку, між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців та, з другого боку, однією чи кількома представницькими організаціями працівників або, за відсутності таких організацій, - представниками самих працівників.

Метод трудового права - спосіб, спеціальний правовий процес, з допомогою якого право впливає на трудові відносини (встановлюються права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів), визначає правові засоби впливу в разі порушення наданих прав і обов’язків.

Ненормований робочий час - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для керівників, спеціалістів, державних службовців та осіб, праця яких за характером виконуваних ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслідок специфіки роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв’язку з особливостями організації їх праці розподіляється ними на свій розсуд.

Неповний робочий час - законодавче або договірне зменшення загальновстановленої норми робочого часу з оплатою праці, що пропорційна відпрацьованому періоду або залежна від фактичного виробітку.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Переведення на іншу роботу - це доручення працівникові виконання роботи, не передбаченої в трудовому договорі, тобто такої, яка не відповідає його посаді, спеціальності, кваліфікації, або роботи, при виконанні якої змінюється розмір заробітної плати, місцевість та інші істотні умови праці (за відсутності змін в організації виробництва і праці).

Підходяща робота, - це робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника, а також доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад.

Порядок укладення трудового договору - це встановлена чинним законодавством процедура підписання та оформлення трудового договору.

Працівник - фізична особа яка заключила трудовий договір з роботодавцем, відповідно наділена трудовими правами, виконує трудові обов'язків.

Принципи трудового права - виражені в законодавстві про працю вихідні основи, керівні положення, що характеризують найсуттєвіші риси його змісту і внутрішню єдність правового регулювання суспільних правовідносин у сфері праці, а також визначають загальну спрямованість трудового права.

Простій - це зупинення роботи, спричинене відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Професія - здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації.

Робота - певні завдання та обов'язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою.

Роботодавець - особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом).

Робочий час — це той час, протягом якого найманий працівник відповідно до умов трудового договору і правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації повинен виконувати свої трудові функції.

Розірвання трудового договору - це вольове ініціативне припинення договору у визначеному законодавством порядку однією із сторін трудових відносин чи третьою особою.

Система оплати праці - це спосіб нарахування розмірів винагороди, належної виплати працівникам відповідно до витрат їх праці, її якісних і кількісних показників, в окремих випадках - кінцевих результатів.

Суміщення професій (посад) - вважається одночасне виконання роботи з декількох професій (спеціальностей) на одному й тому ж підприємстві чи в організації протягом робочого дня нормальної тривалості.

Трудова дисципліна - необхідна умова (елемент) всякої колективної праці незалежно від організаційно-правової форми організації і соціально- економічних стосунків, що склалися в суспільстві.

Трудова книжка - це основний документ, який характеризує трудову діяльність роботодавців і службовців і за яким визначається трудових стаж працівника при виході на пенсію.

Трудове право як галузь права — це самостійна галузь права яка складається з системи правових норм, що регулюють трудові та пов'язані з ними відносини, встановлюють права та обов'язки працівників та роботодавців, що є обов'язковими на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності.

Трудове право як навчальна дисципліна - систематизовані

відповідно до типової програми знання щодо предмета правового регулювання норм трудового права та їх особливостей.

Трудове право як наука - система теорій, поглядів, знань про правове регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин, яка визначає способи досягнення ефективності цього регулювання та шляхи удосконалення чинного трудового законодавства.

Трудовий договір є угода між працівником і власником

підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому

розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або

уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий контракт - специфічний письмовий договір про працю, який є комплексною моделлю регулювання трудових відносин і дозволяє враховувати індивідуальні особливості працівника, його професійні навички, краще співвідносити оплату праці та заохочення з результатами трудової діяльності, підвищувати взаємну відповідальність сторін при рівноцінному співвідношенні нормативного і договірного регулювання трудових відносин.

Форма трудового договору - зовнішнє вираження, оформлення і документальне фіксування умов змісту трудового договору.

Час відпочинку визначається як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Назви тем

Кількість годин

Лекції

Семі­

нари

Прак -

тичні

заняття

1.

Суб’єкти колективних трудових відносин та їх статус

2

2

-

2.

Оплата праці як передумова високої ефективності праці

2

2

-

3.

Проблеми дисциплінарної відповідальності у трудовому праві України

2

2

-

ВСЬОГО

6

6

-

Форма підсумкового контролю - залік.

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ Міжнародні акти

  1. Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів: Конвенція МОП № 98 від 1 липня 1949 р. [ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 14.09.1956 р.] // Інформаційний бюлетень Міністерства праці України „Людина і праця». - 1994. - № 9-10.

  2. Про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються: Конвенція МОП № 135 від 23 червня 1971 р. [ратифіковано Законом України № 798-ГУ від 15.05.2003 р. ]. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 30. - Ст. 255.

  3. Про примусову чи обов'язкову працю: Конвенція МОП № 29 від 28.06.1930 р. [ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 09.06.1956 р.] // Міжнародне законодавство про охорону праці. Конвенції та рекомендації МОП: у трьох томах. / [упоряд. Е.М. Теличко]. - К.: Основа, 1997. - Т 1. - С. 353-363.

  4. Про скасування примусової праці: Конвенція МОП № 105 від 25.06.1957р. [ратифікована Законом України від 05.10.2000 р.] // Офіційний вісник України. - 2000. - № 44. - Ст. 1879.

  5. Про свободу асоціації та захист права на організацію: Конвенція МОП № 87 від 9.07.1948 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua.