23-ПВ Свистун Влад / Практика_ПВ / Тимченко_Правознавство у схемах

Міжнародно правові засоби забезпечення і захист прав людини

71

Загальносоціальні обов’язки – це необхідність певної її поведінки, об'єктивно зумовлена конкретно-історичними потребами існування та розвитку інших людей, нації, народу, його соціальних груп і всього людства.

Загальносоціальні обов’язки

фізичні (наприклад, утримувати і захищати своїх неповнолітніх дітей)

особистісні (наприклад, поважати честь, гідність, сумління, думки і погляди людей або їхніх спільностей; виховувати своїх дітей)

культурні (наприклад, дбайливо ставитися до пам'яток історії людства)

економічні (наприклад, віддавати частину індивідуального прибутку, доходу на загальносуспільні потреби)

політичні (наприклад, протистояти насильству, вдаватися тільки до мирних засобів задоволення своїх політичних інтересів)

72

Основні права нації (народу) — це певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільноти, народу), які необхідні для її нормального існування і розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх націй (народів).

Основні права нації

фізичні права — можливості нації, необхідні для її фізичного існування, виживання, задоволення життєво необхідних матеріальних потреб (наприклад, права на соціальну безпеку, національний та міжнародний мир і мирне співіснування зіншими націями, народами; екологічну безпеку)

економічні права — можливості розвивати, збільшувати виробництво матеріальних благ для забезпечення і підвищення рівня добробуту даної нації (наприклад, право володіти, користуватись і розпоряджатись усіма природними та матеріальними ресурсами на своїй території)

політичні права — можливості самостійно, за своїм власним добровільним рішенням визначати характер і спосіб свого соціально-політичного конституювання, самоствердження як певної єдності, спільності, а також формування своїх взаємин з іншими етнічними — як державними, так і бездержавними — утвореннями (це насамперед право на політичне самовизначення тощо)

етнічні права — можливості збереження, виявлення, розвитку і захисту національної (етнічної) самобутності, своєрідності, унікальності (наприклад, права на культивування своєї мови,

специфічного духовного менталітету, національних звичаїв і традицій, певної назви нації)

культурні права — можливості зберігати, виявляти, розвивати і захищати здобутки національної культури в усьому розмаїтті її проявів, а також користуватись культурними надбаннями інших

народів (право на збереження пам'яток національної історії та культури)

Основні права дитини

фізичні — права на першочерговість захисту і допомоги, здорове зростання, неприпустимість таких кримінальних покарань, як смертна кара і довічне тюремне ув'язнення

особистісні — права на знання своїх батьків і нерозлучення з ними (сімейні зв'язки), виховання

політичні —- права не призиватись на державну військову службу до 18 років, на захист з боку держави від недбалого і брутального, жорстокого поводження, експлуатації та

розбещення

економічні — право не бути залученим до роботи до досягнення певного віку

культурні — право на відповідні ігри і розважальні заходи

73

Основи правової поведінки. Правопорушення Правова поведінка – це суспільно корисна правова поведінка особи

(дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

Правопорушення – це суспільно небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Склад правопорушення

Суб’єкт — це осудна фізична (в деяких випадках юридична) особа, що володіє деліктоздатністю і є винною у скоєнні правопорушення: кримінальна відповідальність — з 16 років (за особливо тяжкі злочини — з 14 років); цивільно-правова — з 15

років; адміністративна — з 16 років.

Суб’єктивна сторона— це особисте психологічне ставлення суб’єкта до скоєного ним суспільно небезпечного діяння.

Елементами суб’єктивної сторони є: вина, мотив, мета.

Об’єкт правопорушення — це суспільні відносини, що охороняються нормами права і на які посягає конкретне правопорушення (власність, життя, здоров’я, громадський порядок

тощо).

Об’єктивна сторона правопорушення — це зовнішній вираз суспільно небезпечного діяння, сукупність ознак, що характеризують конкретне правопорушення, суспільно небезпечне

діяння (дію чи бездіяльність).

74

Види правопорушень

Конституційни проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу

злочину.

Дисциплінарні проступки – це суспільно небезпечні протипрмвні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов’язків, порушенні правил внутрішнього трудового

розпорядку.

Адміністративні проступки - це суспільно небезпечні протипрмвні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і

охороняються законом.

Матеріальні проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди

майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб’єктами права і

становлять для них матеріальну і духовну цінність.

Кримінальний злочин – передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб‘єктом злочину – фізичною деліктоздатною особою, що досягла віку з якого

можетнаставати кримінальна відповідальність.

75

Державно-правовий примус – метод державно-владного обмеження свободи вибору суб‘єкта права, реалізований за допомогою заходів силового тиску на його свідомість і поведінку з боку уповноважених органів і посадових осіб, заснований на праві і здійснюваний в його межах.

Випадки застосування

Невиконання особою покладених на неї обов‘язків

Порушення встановлених заборон

Невиконання зобов’язаними особами законних вимог або розпоряджень уповноважених органів і посадових осіб

Невиконання конкретних обов‘язків, у тому числі додаткових, пов’язаних зі здійсненням правопорушень або

погрозою їх здійснення та ін.

За галузевою приналежністю

Види державно- правового примусу

76

Юридична відповідальність — це передбачений правовими нормами обов’язок (міра покарання) суб’єкта, винного у скоєнні правопорушення, нести несприятливі наслідки.

Юридична відповідальність відображає реакцію суспільства, держави на скоєне правопорушення. Її сутність — це негативна правова оцінка поведінки правопорушника, що характеризується застосуванням до нього таких заходів

Юридична відповідальність

настає лише за скоєне правопорушення (дія або бездіяльність)

основною підставою застосування юридичної відповідальності є склад правопорушення (суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна та об’єктивна сторона)

встановлюються державою в нормах права (до правопорушників застосовуються санкції відповідних норм)

здійснюється компетентними державними органами, уповноваженими особами та іншими суб’єктами, що мають таке право (суду, прокуратури,

міліції та ін.) відповідно до встановленої процедури (процесуальних норм)

виражається в негативних юридичних наслідках особистісного (позбавлення волі), організаційного (звільнення з роботи) та майнового

(штраф) характеру

є видом державного впливу (примусу) і реалізується у вигляді покарання або інших відновлюючих заходів

77

Принципи юридичної відповідальності

доцільності невідворотності

Функції

Акт про амністію або помилування

78

Законність — це фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, вона відображає ступінь виконання законів, їх вплив на суспільні відносини, свідомість, волю та поведінку людей. В юридичній науці під терміном “законність” розуміється правовий режим точного і неухильного виконання, дотримання та реалізації всіма суб’єктами права вимог нормативноправових актів.

Принципи

верховенство закону — верховенство права у системі нормативно-

правових актів — закони мають вищу юридичну силу в державі, інші нормативно-правові акти є підзаконними і повинні прийматися на основі законів і в точній відповідності з ними

всезагальність законності — означає рівність всіх суб’єктів права перед законом та відповідальність перед ним незалежно від віку, статі,

віросповідання тощо

дотримання режиму законності — приписи законів не лише існують та проголошуються, а й реально дотримуються та виконуються всіма

суб’єктами права

гарантії, доцільність, демократизм та справедливість законності

— виражаються, з одного боку, в можливості держави захистити права і свободи людини і громадянина, а з іншого — оцінка, ставлення громадськості до виданих нормативно-правових актів

єдність та встановлення контролю законності — з одного боку,

полягає у тому, що всі видані нормативно-правові акти повинні мати однакову юридичну силу на всій території держави, а з іншого — держава має забезпечити реальний контроль за їх дотриманням та виконанням

взаємозв’язок законності та культури — означає те, що якими б

якісними не були закони, механізм їх втілення у життя безпосередньо залежить від розуміння та свідомого виконання громадянами вимог законів

невідворотність і своєчасність відповідальності за правопорушення

— будь-яке правопорушення має бути розкрито, а винні у його скоєнні повинні своєчасно понести покарання

79

Правопорядок

80