23-ПВ Свистун Влад / Практика_ПВ / Тимченко_Правознавство у схемах
.pdf
Громадянське суспільство: поняття, етапи становлення, риси Громадянське суспільство система взаємодії в межах права вільних і
рівноправних громадян, їх об’єднань, що добровільно сформувалися і перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, призначеної створювати умови для їх вільного розвитку.
Етапи становлення
(ХVІ – ХVІІ ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних,
ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом
(кінець ХVІІ – кінець ХІХ ст.): формування громадянського суспільства в
найбільш розвинених буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи
(рубіж ХІХ – ХХІ ст.): розвиток постіндустріального суспільства з
машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично в руки вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей
Основні риси громадянського суспільства
Визнання людини, її інтересів, |
|
Самоуправління |
прав і свобод основною цінністю |
|
громадянського суспільства |
громадянського суспільства |
|
|
|
|
|
|
|
|
Приватна власність, вільна Відкритість громадянського праця, підприємництво суспільства
Плюралізм |
громадянського |
|
Наявність правової держави |
|
суспільства, |
наявність |
різних |
|
|
суспільних груп, вільна |
та рівна |
|
|
|
|
|
|||
конкуренція |
між політичними |
|
|
|
силами |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
31
Правова держава: поняття: ознаки і принципи Правова держава – тип держави розвинутого громадянського
суспільства, у якому організація і діяльність влади засновані на принципі верховенства права, визнанні і забезпеченні прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави й особи, дотриманні реального поділу влади з їх ефективною взаємодією і взаємним контроль. Правова держава ґрунтується на конституційному режимі і потребу несуперечливої правової системи.
Джерела як правової держави, так і соціальної держави варто шукати у далекій давнині. Уже відомі
мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принципів, форм і конструкцій погодженої взаємодії влади і права. Протягом історії сенс і зміст ідеї про правову державу в різних мислителів, політичних і суспільних діячів значно розрізнялися. Філософську основу сучасної концепції правової держави заклав німецький філософ І. Кант, у вченні якого центральне місце займає людина як член суспільства іякособистість.
Уперше термін «правова держава» вжив К. Т. Велькер (1813), І. X. Фрайхер фон Аретин (1824). Узагальнене поняття «правова держава» пов'язують з ім'ям Р. Моля, що ввів його в загальний державно-правовий і політичний вжиток. У 1829 році він дав визначення правової держави як конституційної держави, що має ґрунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на забезпеченнісудового захистуособи.
Отже, історично правова держава — це конституційна держава. Ідея правової держави охопила країни Західної Європи, Північної Америки, розвиваючись і збагачуючись протягом десятиліть. Домінуючою стає ідея про те, що в правовій державі відносини між людьми і державою регулюються нормами, які встановлюють порядокі виключають безвладдяі застосування насильства.
Принципи
Верховенство права –
основоположний принцип правової держави, що включає умови: пріоритет 
прав людини; відповідність закону праву (панування правових законів);
правова визначеність та ін.
Взаємна відповідальність особи і держави – визнання правової рівності сторін у конкретних правовідносинах: з одного боку, відповідальність особи як об’єкта влади, з іншого – відповідальність держави як суб’єкта влади
Поділ державної влади між
законодавчими, виконавчими і судовими органами.
Принцип конституційності
Принцип законності
Ознаки
Громадянське суспільство –
суспільство з високорозвиненою системою взаємодії вільних і рівноправних громадян та їх об’єднань: реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей людей вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, керуючись діючим правом і власною правосвідомістю; утвердження прав народу і його суверенітету як єдиного джерела і носія державної влади.
Висока управлінська правова культура державного апарату, ефективна професійна робота системи правоохоронних і контрольнонаглядових органів.
Розвинута правосвідомість і
правова культура суспільства, соціальних груп, громадян.
32
Соціальна держава – правова держава розвинутого громадянського суспільства із соціально орієнтованим ринковим господарством, яка здатна створити умови для реалізації економічних, соціальних і культурних прав людини, гарантувати соціальну справедливість і соціальну безпеку особи, встановити соціальну згоду в суспільстві.
Термін «соціальна держава» виник до Другої світової війни в працях Ад. Пренса, Г.Ф. Шершеневича. Майже одночасно з ними О.Гірке (1841 - 1921) ввів у науковий обіг термін «соціальне право». Поняття «соціальна держава» сформульовано в 1929 році німецьким державознавцем Х. Хеллером, після чого воно поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму, а не на колективну свідомість.
Після Другої світової війни ідея соціальної держави набула особливого значення. Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги материально незабезпечиним громадянам, але і, перш за все, бере на себе відповідальність за підтримку стабільного економічного становища громадян, збереження в суспільстві соціального миру. Ідея соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.).
Зближення правової держави і соціальної – найбільш сприятливий результат для громадянського суспільства, оптимальний варіант його розвитку без класово ворожих конфліктів і соціальних потрясінь.
Ознаки
Наявність правової держави 
і розвинутого громадянського суспільства як умови його
функціонування
Наявність економічної основи 
– соціально орієнтованого
ринкового господарства
Наявність юридичної основи
– соціального законодавства і здійснення на його основі соціальної політики
Гарантування реалізації економічних, соціальних і культурних прав людини
Гарантування соціальної безпеки особи, здатної самостійно забезпечувати необхідний (достатній) рівень матеріального 
добробуту для себе і членів своєї сім’ї (професійне навчання, перекваліфікація, рівність стартових можливостей для молоді)
Надання державою соціальної допомоги громадянам хоч би на рівні прожиткового мінімуму, які неспроможні нести відповідальність за свій добробут – соціально 
ураженим шарам населення: старим, непрацездатним (хворим), безробітним з незалежних від них причин
Проведення соціальної політики держави, спрямованої на зміцнення соціальної справедливості і соціальної злагоди в суспільстві, зведення до мінімуму надмірного 
майнового розшарування населення, формування «середнього класу» (розумне обкладання доходів)
33
Моделі сучасної соціальної держави
«позитивна |
держава» |
|
«держава |
соціальної |
|
«держава |
добробуту» |
|||
(США), у якій найменший |
|
безпеки» |
|
|
(Нідерланди), |
у |
якій |
|||
ступінь втручання |
держави |
|
(Великобританія), у якій |
|
забезпечується |
мінімальний |
||||
в економіку |
і |
соціальне |
|
забезпечується |
|
|
рівень життя і встановлюється |
|||
забезпечення орієнтовано на |
|
гарантований мінімальний |
|
максимальний |
рівень доходів, |
|||||
додержання індивідуалізму і |
|
рівень життя |
і рівність |
|
зменшуєтьсярізницявзарплаті, |
|||||
захист |
корпоративних |
|
стартових можливостей |
|
гарантується повна |
зайнятість |
||||
інтересів |
|
(соціальна |
|
(соціальна політика дер- |
|
(соціальна політика держави як |
||||
політика |
держави |
виступає |
|
жави як засіб забезпечення |
|
засіб забезпечення «рівності, |
||||
як засіб контролю) |
|
|
повної зайнятості) |
|
коопераціїісолідарності»). |
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Поняття
Демократія
Ознаки
визнання народу вищим (єдиним) джерелом
влади
формування основних державних органів
шляхом вільних і справедливих виборів
єдність та розподіл державної влади
наявність механізму реалізації прав і свобод
людини і громадянина, їх пріоритет над правами держави
рівність усіх перед законом і судом
верховенство права та верховенство
правового закону
повага до прав меншості, визнання
свободи їх волевиявлення
підкорення меншості інтересам більшості
політична організація влади
народу, при якій забезпечується: рівна участь громадян в управлінні державою і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб‘єктів політичної системи суспільства; реалізація, охорона і захист прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.
Принципи
виборність органів держави й постійний контакт із ними населення
прийняття рішень із волі більшості при обов’язковому дотриманні прав меншості
політична свобода
рівноправність громадян
поділ влади
плюралізм
34
Функції демократії
Організаційно-політична – організація політичної влади на демократичних началах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації народу 
(самоврядування) як джерело державної влади й виражається в наявності організаційних зв'язків між суб'єктами демократії: органами держави, державними організаціями, суспільними об'єднаннями, трудовими
колективами
Регулятивно-компромісна – забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів 
демократії в цивілізованих рамках співробітництва й компромісу, концентрації й консолідації різних політичних сил навколо інтересів
громадянського суспільства й держави
Суспільно-стимулююча – забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, облік і використання суспільної думки й 
активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв і
т.п.) при розробці й прийнятті державних рішень
Установча – формування органів державної влади й органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори)
Контрольна – забезпечення діяльності органів держави в межах їхньої компетенції відповідно до приписань нормативно-правових актів; 
підконтрольність і підзвітність всіх ланок державного апарата (наприклад, контроль представницьких органів над виконавчими органами, звіт останніх
перед першими)
Охоронна – забезпечення державними органами безпеки, честі й достоїнства кожної людини, охорони й захисти прав і свобод особи, меншості, форм власності, попередження й припинення правопорушень
35
Форми демократії
Форма |
|
|
Форма |
участі |
|
Форма |
реалізації |
||
забезпечення |
|
народу |
|
в |
|
демократичних |
принципів |
||
(реалізації, |
охорони |
|
управлінні |
|
|
законності, |
гласності, |
||
і захисту) прав, |
|
державними |
і |
|
виборності, |
змінюваності, |
|||
свобод і обов’язків |
|
суспільними |
|
|
децентралізації влади та ін., що |
||||
людини |
і |
|
справами |
|
|
запобігають |
зловживанню |
||
громадянина |
|
(народовладдя), |
|
службовим |
становищем |
і |
|||
відповідно |
до |
|
що |
має |
два |
|
суспільним авторитетом, сприяють |
||
міжнародних |
|
різновиди |
|
|
прогресивним перетворенням |
в |
|||
стандартів |
|
|
|
|
|
|
суспільстві |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
непряма – представницька
(виборна) – форма народовладдя, за якої влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах – парламенти, органи місцевого самоврядування та ін.
пряма (безпосередня) – форма
народовладдя, за якої влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу або певних соціальних груп – народне вето, народна ініціатива, плебісцит, референдум, вибори
Інститути демократії та їх види - це легітимні й
легалізовані елементи політичної системи суспільства, що безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії
Вибори – форма особистої |
|
Референдум - спосіб рішення шляхом |
|||
участі громадян в управлінні |
|
голосування |
кардинальних |
проблем |
|
державою |
шляхом |
|
загальнонаціонального й місцевого |
значення |
|
формування |
вищих |
|
(прийняття конституції, інших важливих законів |
||
представницьких |
органів, |
|
або внесення в них зміні, а також інших рішень |
||
органів |
місцевого |
|
по найважливіших питаннях). Референдум є |
||
самоврядування, |
їхнього |
|
одним з важливих інститутів безпосередньої |
||
персонального складу |
|
демократії, проводиться з метою забезпечення |
|||
|
|
|
народовладдя - особистої участі громадян у |
||
|
|
||||
|
|
|
керуванні державою й місцевими справами |
||
|
|
|
|
|
|
36
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА Загальне вчення про право
Соціальні норми - правила поведінки загального характеру, що регулюють взаємовідносини між людьми в суспільстві, є проявом їх волі та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. Ці правила поведінки встановлюють напрямки і межі дій суб’єктів суспільних відносин, вони створюються з урахуванням досвіду, волі та інтересів людей. Основними рисами соціальних норм є – об’єктивність, нормативність, обов‘язковість, процедурність, санкціонованість, системність.
Мононорми –
нерозчленовані, єдині норми (табу, таліон).
Правові- це встановлені або санкціоновані державою, загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які мають на меті впорядкування відносин між людьми.
Корпоративні-це правила поведінки внутрішнього характеру, що встановлюють, регулюють та забезпечують діяльність об’єднань громадян, трудових колективів і спрямовані на досягнення тієї мети, заради якої вони були створені.
Норми –звичаї –
правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення протягом тривалого часу.
Види соціальних норм
Політичні- правила поведінки, що регулюють відносини між суб’єктами політики (політичними партіями, громадськими організаціями та ін.) щодо реалізації ними політичної влади.
Норми – традиції –
правила поведінки, які закріплюються у свідомості людей та виконуються ними не через необхідність, а внаслідок власного переконання і передаються із покоління в покоління в сім’ї, у певній місцевості тощо.
Моральні – правила поведінки, які регулюють відносини між людьми з точки зору добра та зла, справедливості і несправедливості.
Релігійні- норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування Бога. Вони відображені в статутах, священних і релігійних книгах.
37
Право – система норм права (правил поведінки), що встановлюються або санкціонуються державою (компетентними державними органами, іншими суб’єктами, які наділені такими повноваженнями, або населенням у результаті референдуму), гарантуються нею, містяться в нормативно-правових актах і регулюють найважливіші сфери суспільних відносин.
Право
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Природне право – право яке, має |
|
|
Позитивне право – це є штучне |
|||||||||||
глибший, |
|
|
обгрунтованіший, |
|
|
право, що виходить від держави і |
||||||||
вихідний у житті людей норматив |
|
|
суспільства, виражене в писаних |
|||||||||||
поведінки, |
джерелом якого є сама |
|
|
нормах, |
міститься |
в |
нормативно- |
|||||||
|
|
правових документах: законах, судових |
||||||||||||
природа. |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
прецедентах, актах виконавчої влади. |
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
Загальносоціальне |
право |
- |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
Спеціально – соціальне (юридичне) – є |
||||||||||||
випливає |
|
безпосередньо |
із |
|
|
|||||||||
громадського життя і не залежить від |
|
|
наслідком державної діяльності, втіленням |
|||||||||||
держави. Існує у вигляді звичаїв, |
|
|
волевиявлення держави та існує у вигляді |
|||||||||||
традицій, природни прав, моральних |
|
|
приписах законів, принципах і нормах |
|||||||||||
та інших норм. |
|
|
|
|
|
|
|
ратифікованихміжнароднихдоговорівтаін. |
||||||
|
|
|
|
|||||||||||
|
|
|
|
|||||||||||
Об’єктивне право – система |
|
|
Суб’єктивне право – правові норми і |
|||||||||||
діючих у державі правових норм і |
|
|
принципи як певні юридично визнані |
|||||||||||
принципів, |
|
|
встановлених |
чи |
|
|
можливості |
(свободи) |
суб’єкта права |
|||||
санкціонованих |
дерржавою |
як |
|
|
задовольняти власний. |
|
|
|||||||
регуляторів |
суспільних |
відносин, |
|
|
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
забезпечуваних нею. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
Процесуальне право - це сукупність |
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
норм |
права, |
які регулюють порядок |
|||
Матеріальне |
право |
- |
це |
|
|
|||||||||
|
|
застосування норм матеріального права, а |
||||||||||||
сукупність |
|
норм |
права |
за |
|
|
||||||||
|
|
|
саме: відносини, що виникають в процесі |
|||||||||||
допомогою |
|
|
яких |
держава |
|
|
||||||||
|
|
|
|
розгляду |
і |
вирішення, |
оскарження |
|||||||
безпосередньо |
|
регулює |
суспільні |
|
|
|||||||||
|
|
|
кримінальних, цивільних та господарських |
|||||||||||
відносини, |
а |
саме: |
конституційні, |
|
|
|||||||||
|
|
справ, мету, завдання і обов’язки суду при |
||||||||||||
адміністративні, |
|
фінансові, |
|
|
||||||||||
|
|
|
здійсненні правосуддя, права і обов’язки |
|||||||||||
кримінальні, |
|
земельні, |
цивільні, |
|
|
|||||||||
|
|
|
сторін. |
Воно походить від матеріального |
||||||||||
трудові, сімейні тощо. |
|
|
|
|
||||||||||
|
|
|
|
та має на меті обслуговування його |
||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
інтересів, |
|
хоча |
характеризується |
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
Публічне право - сукупність норм |
|
|
відносною самостійністю. |
|
||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
права, які регулюють публічні |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
відносини та закріплюють порядок |
|
|
Приватне право - це сукупність норм |
|||||||||||
організації, формування, структуру, |
|
|
права, |
|
що |
регулюють |
суспільні |
|||||||
правовий статус державних органів, |
|
|
відносини у сфері приватного інтересу |
|||||||||||
захисту |
|
|
|
суверенітету, |
|
|
(майнові, особисті немайнові, шлюбно- |
|||||||
територіального |
устрою |
та |
|
|
сімейні, трудові відносини тощо). До |
|||||||||
правопорядку, |
|
|
міждержавні |
|
|
приватних галузей права відносяться: |
||||||||
стосунки тощо. |
|
|
|
|
|
|
цивільне, сімейне, трудове, авторське, |
|||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
житлове та ін. |
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
38
Принципи права
Принципи права — це своєрідна система координат, у межах якої розвивається
право, і одночасно вектор, що визначає напрямок його розвитку. Вони служать нормативними основами права (позитивними зобов'язаннями), що покладені в його зміст, виступають як орієнтири його формування, відображають його сутність і основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджений світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна
назвати ціннісним стрижнем правової матерії, своєрідним «вищим правом».
Принципи права можуть бути прямо сформульовані в законодавчих актах чи виникати із загального змісту таких актів, зумовлювати тим самим напрямки правотворчої, правозастосовної та іншої юридичної діяльності.
|
|
|
|
|
|
|
|
мають нормативний |
|
Спільне |
|
їх поява об'єктивно |
|
|
характер |
|
||||
|
|
|
|
|
зумовлена |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Принципи права і норми права
Принципи права |
Відмінне |
Норми права |
|
||
|
|
Не мають власної, притаманної лише
ним, зовнішньої форми - розчиняються у безлічі норм, пронизують усю правову матерію, виводяться з неї або виникають у вигляді окремих правоположень законодавчих актів.
Є стрижнем усієї системи права,
спрямовують розвиток і функціонування правової системи суспільства.
Не мають конкретики і подробиць —
не вказують прав і обов'язків, тобто мають вищий рівень абстрагування відрегульованих відносин.
Знаходяться над рівнем норм,
визначають їх ціннісну орієнтацію (спрямованість), служать позитивним
зобов'язанням.
Не мають засобів регулювання — їх
провідним елементом є повинність
(те, що повинно бути), яка
безпосередньо відображає існуючу в конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею.
Мають тривалу стабільність і
зворотну дію в часі.
Cприяють подоланню прогалин у праві.
Мають власну, притаманну лише ним
зовнішню форму — виникають в нормативних приписах як загальнообов'язкові формальновизначені
правила поведінки.
Є частинками (клітинками) системи
права, яка набуває логічності та збалансованості завдяки принципамправа.
Закріплюють типові конкретні
соціальні процеси, поведінку людини; являють собою модель (зразок, масштаб, еталон) регульованих суспільних відносин — указують на права і
обов'язки.
Знаходяться під принципами, під їх
ціннісною орієнтацією, і мають конкретну функціональну
спрямованість (регулятивну та 
охоронну).
Мають засоби регулювання (дозволи,
зобов'язання, заборони), через які притаманна їм повинність не безпосередньо, а опосередковано відображає існуючу в суспільстві систему цінностей.
Як правило, не мають тривалої
стабільності і зворотної дії в часі.
Беруть участь у подоланні прогалин у законі. 
39
Принципи права
Національні (внутрішньодержавні)-
характеризують певні положення, що покладені в основу змісту права, визначають його характер та ознаки, розвиток і формування правової системи держави. Вони діють у всіх галузях права, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регламентованихними суспільнихвідносин.
Загальнолюдські (загальноцивілізаційні)- діяють у
межах |
міжнародного |
|
правопорядку, |
визначаються |
|
досягнутим |
рівнем |
розвитку |
людства. Це такі принципи:
гуманізму, юридичної рівності, свободи, демократизм, законності, справедливості.
Види за сферою дії
Галузеві |
принципи |
|
Міжгалузеві |
принципи |
|
Принципи |
інститутів |
|||||||
права |
|
притаманні |
|
права |
притаманні кільком |
|
права покладені в основу |
|||||||
передусім |
конкретній |
|
близьким |
галузям |
права |
|
побудови |
|
певного |
|||||
галузі |
|
|
права, |
|
одночасно |
|
(наприклад, |
|
інституту |
|
|
права, |
||
визначають |
її |
|
принципи |
|
гласності, |
|
визначають |
|
|
його |
||||
специфіку, |
їх |
дія |
|
змагальності |
|
сторін |
і |
|
особливості |
(наприклад, |
||||
обмежується |
|
|
незалежності |
|
судочинства, |
|
принцип |
несприйняття |
||||||
відповідним |
|
|
здійснення |
|
правосуддя |
|
подвійного |
громадянства |
||||||
предметом |
правового |
|
виключно судом |
притаманні |
|
— інститут громадянства |
||||||||
регулювання |
цієї |
|
як |
|
кримінально- |
|
в конституційному праві, |
|||||||
галузі |
(наприклад, |
|
процесуальній, так і цивільно- |
|
принцип |
добровільності |
||||||||
принцип |
|
свободи |
|
процесуальній галузям права. |
|
цивільно-правових |
угод |
|||||||
праці, |
притаманний |
|
матеріальної |
відповідальності |
|
— інститут |
цивільно- |
|||||||
для трудового права). |
|
— |
для |
цивільного |
та |
|
правових |
|
угод |
у |
||||
|
|
|
|
|
трудовогоправа). |
|
|
|
цивільномуправі та ін.). |
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Основні прояви цінності права
Власна цінність права – як
соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра свободи та справедливості. У цій якості право може надавати людині, різним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля , тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя.
Соціальна – полягає у тому, що воно, втілюючи загальну,
групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому.
40