23-ПВ Свистун Влад / Практика_ПВ / Тимченко_Правознавство у схемах
.pdf
Соціальна цінність права
Право є регулятором суспільних відносин, воно є необхідним і корисним для суспільства, адже врегульовує суспільні відносини, 
забезпечує правопорядок. Право поєднує інтереси особи, держави і суспільства в цілому, що відповідно характеризує право як унікальний феномен, здатний забезпечити організованість, узгодженість,
стабільність та динамічність суспільним відносинам.
Право забезпечує вимоги, відповідність та точність змісту суспільних 
відносин, адже воно закріплює найважливіші норми і принципи моралі, перетворює їх на загальнообов'язкові, встановлені та
гарантовані державою правила поведінки.
Право є мірою свободи поведінки особи, визначає межі дозволених і заборонених дій
Право є засобом захисту інтересів особи, перешкоджає незаконним втручанням у сферу її особистої правомірної діяльності; відповідно 
протиріччя, що виникають в суспільстві, повинні вирішуватися
виключно на основі права.
Право є нормативно закріпленою і реалізованою справедливістю (оптимальне поєднання свободи та справедливості). Основу 
справедливості права має забезпечити його відповідність загальним принципам гуманізму, забезпечення пріоритету прав і свобод людини і
громадянина, загальної рівності тощо.
Право це показник рівня цивілізованості суспільства (елемент культури і 
здобуток цивілізації), адже в праві закріплений історичний досвід певного народу, його досягнення в різних галузях суспільного життя, ставлення до
суспільства, держави, особистості.
Право є важливим засобом врегулювання міжнародних і 
міжнаціональних стосунків, розв’язання конфліктів, забезпечення
стабільності та правопорядку в суспільстві і державі.
41
Функції права – основні напрямки впливу права на особу, державні органи і суспільні відносини, які виражають його сутність та зміст, а також соціальне призначення в державі та суспільстві.
Функції права
Загальносоціальні функції -
характеризують соціальний вплив права на суспільне життя: політику, економіку, культуру тощо, виключаючи застосування спеціальних юридичних засобів.
гуманістична 
орієнтаційна
організаційно- пінавальна управлінська
виховна
інформаційна
(спеціально-
– розкривають сутність та зміст юридичного призначення права, його специфічну регулятивну природу.
регулятивну охоронну
Регулятивна – напрямок впливу |
|
|
Охоронна – напрямок правового впливу, |
|||||||||||||||||||
права з |
метою |
врегулювання |
|
який |
реалізується, |
|
передусім, |
|||||||||||||||
суспільних відносин, |
забезпечення |
|
компетентними |
державними |
органами |
|||||||||||||||||
механізму |
їх |
|
функціонування |
|
шляхом прийняття державно-владних |
|||||||||||||||||
шляхом |
закріплення правового |
|
рішень, |
спрямованих |
на |
|
охорону |
|||||||||||||||
статусу особи, встановлення прав, |
|
позитивних (політичних, економічних, |
||||||||||||||||||||
свобод та обов’язків громадян у |
|
національних, |
|
колективних |
та |
|||||||||||||||||
нормативно-правових актах. |
|
індивідуальних) суспільних відносин, |
||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
забезпечення їх недоторканності з боку |
|||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
правопорушників. |
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
регулятивну |
|
|
регулятивну- |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
статичну |
|
|
динамічну |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
охоронну |
|
|
|
|
охоронну |
|
|
охоронну |
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
компенсаційну |
|
|
обмежувальну |
|
|
відновлювальну |
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
42
Співвідношення між державою і правом
Єдність
виникають і розвиваються
спільно
мають однакові підходи до
сутності та типології
виступають засобами
управління, інструментами влади
покликані поєднувати та
забезпечувати особисті, групові і суспільні інтереси
засновані на єдиній базі,
визначаються соціальноекономічними і духовними факторами та ін.
Відмінність
якщо держава є особливою
організацією політичної влади, то право — соціальним регулятором
якщо держава виражає силу,
то право — волю
якщо первинним елементом
держави є державний орган, то первинним елементом права — норма
вони не співпадають за
формами, функціями тощо
Типи
співвідношення
коли держава стоїть над
правом, виступаючи визначальним фактором розвитку соціальних відносин (характерно для антидемократичних держав)
коли право стоїть над державою, обмежуючи її (характерно для правових держав)
43
Співвідношення
економіки і права |
політики і права |
|
Економіка визначає право; цей |
|
|
Право залежить від політики, є |
|||||||||||
вплив може бути як прямим (право |
|
|
формою |
прояву політики домінуючої |
|||||||||||
держави |
розпоряджатися |
засобами |
|
|
частини суспільства; |
політика у праві |
|||||||||
виробництва, які знаходяться у її |
|
|
формується |
у |
вигляді |
формально |
|||||||||
власності), |
так і опосередкованими |
|
|
закріплених прав і обов‘язків. |
|||||||||||
(визначеннядержавою |
розміру |
|
|
Право |
|
впливає |
на |
|
політику: |
||||||
податків, |
|
визначення |
мінімуму |
|
|
конституційно |
закріплює |
політичний |
|||||||
заробітної платні та ін.) |
|
|
|
|
лад, механізм дії політичної системи, |
||||||||||
|
Економіка впливає на право і через |
|
|
політичні права і свободи громадян; |
|||||||||||
соціальну |
структуру суспільства, |
|
|
робить легітимними політичні рішення; |
|||||||||||
політику, правосвідомість тощо). |
|
|
гарантує політичні права і свободи |
||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
громадян, забезпечує механізм їх |
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
реалізації. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Політика залежить від права, яке є: |
||||||
|
Дія права на економіку |
|
|
|
|
||||||||||
|
|
|
|
|
засобом |
|
вираження |
і |
|
реалізації |
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
політики; |
|
своєрідним індикатором |
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
зрілості політики того чи іншого класу, |
||||||
|
закріплює сформовані |
|
|
|
|
|
народу, |
нації, |
держави; |
|
гарантом |
||||
|
|
|
|
|
|
пропаганди на користь певної політики. |
|||||||||
економічні відносини |
|
|
|
|
|
||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
стимулює |
|
|
|
права і закону |
|
|
|
|
|
|
||||
виникнення і розвиток |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
нових |
економічних |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
відносин |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Право і закон не одне й теж. Право |
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
основне своє вираження одержує у |
|
|
||||||||
|
підтримує і охороняє |
|
|
|
|||||||||||
|
|
формах: |
нормативно-правового |
акту, |
|
|
|||||||||
існуючі |
|
економічні |
|
|
|
||||||||||
|
|
правового |
|
прецеденту, |
нормативно- |
|
|
||||||||
відносини |
|
|
|
|
|
||||||||||
|
|
правового |
договору та ін. Основним є |
|
|
||||||||||
|
|
|
|
|
закон. Відтак, лише праву має надаватися |
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
законна сила; закон має бути завжди |
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
правовим, щоб бути обов‘язковим – «дух |
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
закону» і «буква права» не повинні мати |
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
розбіжностей. |
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
44
Правова система і система права Правова система – комплекс взаємозалежних і узгодженних
юридичних засобів, призначенних для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.)
Підсистеми, виражені через власні елементи
інституціональна – суб’єктний склад: індивідуальні й колективні
(суб’єкти права), включаючи державу, соціальні спільноти
нормативна (регулятивна) – правові норми і принципи, об’єктивовані в 
нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативно-правових
договорах, правових звичаїв та ін.
ідеологічна (доктринальна) – сукупність уявлень про правові норми і принципи, що характеризують ступінь усвідомленості правомірної 
поведінки суб’єктів права, вступу їх у правовідносини, юридичну діяльність – праворозуміння; правові ідеї, концепції, правосвідомість і
правова культура.
функціональна – сукупність причинно-наслідковихзвязків між
субєктвми права, що виникають у процесі їх юридичної діяльності: правореалізація, правозастосування, правомірна поведінка, юридична практика – через них відбувається дія норм права в соціумі, визначається режим функціонування правової системи.
комунікативна – закономірності взаємовідносин між взаємодіючими і 
взаємообумовленими підсистемами, що відсутні у них в ізольованому стані:
інтегральні зв’язки між підсистемами, зв’язки правової системи в цілому, зв’язки з міждержавними регіонально-континентальними правовими системами.
45
Типи правових систем світу
Романо-германський тип (сім’я) правових систем. Романська група - Італія,
Франція, Іспанія, Португалія та ін. Германська - ФРН, Австрія, Швейцарія та ін. Характерні риси: виник і розвивався у континентальній Європі; рецепція римського
права; струнка система джерел права; основна форма - нормативно-правовий акт; право чітко структуроване; домінування матеріального права над процесуальним
Англо-американський тип (сім’я) правових систем. Англійське загальне право -
Англія, Ірландія та ін. Американське право - США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою – колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Британської Співжружності) та ін.
Характерні риси: спільність походження; спільні джерела – загальне право Англії та «право справедливості»; джерелом права є судовий прецедент; відсутність поділу на публічне і приватне; норми права носять конкретно-казуїстичний характер; головну роль у правотворчості відіграють суди; панує доктрина верховенства права.
Змішаний (конвергентний, або дуалістичний) тип (сім’я) правових систем
виник на стику двох класичних сімей правових систем: романо-германської і англоамериканської та має специфічні риси. Скандинавська група- Данія, Швеція, Норвегія та ін. Латиноамериканська група – Аргентина, Парагвай, Чілі та ін.
Релігійний тип (сім’я) правових систем:
Мусульманське право (Іран, Ірак, Пакистан та ін.) Індуське право (Індія, Сінгапур, Бірма та ін.)
Іудейське (єврейське) право.
Характерні риси: домінування релігійних норм; джерелом права виступають священні книги; синкретична єдність норм права і норм релігії; право не структуроване; у правовому регулюванні переважають зобов’язання.
Традиційний тип (сім’я) правових систем:
Далекосхідна, або традиційно-ідеологічна група (основні підгрупи – китайська,
японська);
Африканська, або звичаєво-правова група (країни Африки, Мадагаскар).
Характерні риси: провідним джерелом права є завичай, негативне ставлення до законодавства, ігнорування державних структур в процесі реалізації норм права; слабкий розвиток юридичної інфраструктури.
Критерії поділу права на галузі
Предмет |
Інтерес |
правового |
|
регулювання |
– |
сукупність якісно |
|
однорідних |
публічний |
суспільних |
(державний) |
відносин, |
|
урегульованих |
приватний |
правовими |
|
нормами |
|
(відповідає |
на |
питання «що?») |
|
Суб’єктний склад- сукупність осіб, що беруть участь у правовідносинах
індивідуальні |
колективні |
суб’єкти |
держава |
Метод правового |
|
регулювання |
– |
сукупність |
|
способів, прийомів |
|
і засобів правового |
|
впливу на суспільні |
|
відносини |
|
(відповідає |
на |
питання «як?») |
|
імперативний |
|
диспозитивний |
|
46
Структура права - це внутрішня будова права (система права), спосіб організації та взаємодії його елементів.
Методи правового регулювання
Імперативний (метод владного
зобов’язання) — заснований на владних приписах державних органів, які чітко встановлюють порядок виникнення права і обов’язків суб’єктів, санкції за порушення цих обов'язків у вигляді заборон та покарань (притаманний переважно для публічних галузей права).
Диспозитивний передбачає можливість обрання суб’єктами правових відносин варіанту поведінки у межах чинного законодавства (притаманний переважно для приватних галузей права).
За субординацією
Матеріальне це
сукупність норм права, за допомогою яких держава безпосередньо регулює суспільні відносини, а саме: конституційні, адміністративні, фінансові, кримінальні, земельні, цивільні, трудові, сімейні тощо.
Процесуальне це сукупність норм права, які
регулюють порядок застосування норм матеріального права, а саме: відносини, що виникають в процесі розгляду і вирішення, оскарження кримінальних, цивільних та господарських справ, мету, завдання і обов’язки суду при здійсненні правосуддя, права і обов’язки сторін. Воно походить від матеріального, має на меті обслуговування його інтересів, хоча характеризується відносною самостійністю, єдністю та диференціацією процесуальних норм на галузі та інститути.
За функцією призначення
Регулятивне це
сукупність норм права, які регулюють поведінку суб’єктів права шляхом закріплення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Охоронне це сукупність норм права, які мають на
меті охорону суспільних відносин, забезпечення їх недоторканності з боку правопорушників, недопущення та зменшення правопорушень, а також витіснення тих негативних відносин, які не відповідають об’єктивним законам розвитку суспільства, шляхом застосування засобів державно-владного впливу.
47
Залежно від обов’язковості
Об’єктивне це система норм права, що
встановлюються державою і містяться у виданих компетентними державними органами нормативно-правових актах. Виконання норм об`єктивного права не залежить від волі суб’єкта (наприклад, обов’язок сплачувати податки, захищати Вітчизну, заборона переходити дорогу у невстановлених для цього місцях тощо).
Суб’єктивне це вид і міра індивідуальних
можливостей суб`єкта права щодо виконання певних дій, реалізації встановлених нормами об`єктивного (позитивного) права прав і свобод людини і громадянина. Право в суб’єктивному значенні є персоніфікованим, тобто належить конкретній особі, а його реалізація безпосередньо залежить від волі суб`єкта (наприклад, реалізація права на освіту, на звернення, напідприємницькудіяльність тощо).
За предметом і методом правового регулювання
Публічне сукупність норм права, які
регулюють відносини та закріплюють порядок організації, формування, структуру, правовий статус державних органів, захисту суверенітету, територіального устрою та правопорядку, міждержавні стосунки тощо. процесуальне тощо.
Приватне це сукупність норм права, що
регулюють суспільні відносини у сфері приватного інтересу (майнові, особисті немайнові, шлюбно-сімейні, трудові відносини тощо). Відповідно до приватних галузей права відносяться: цивільне, сімейне, трудове, авторське, житлове, міжнародне приватне тощо.
Публічне право |
Основні ознаки |
Приватне право |
|
|
|
Орієнтується на задоволення публічних інтересів
Характеризується однобічним волевиявленнямсуб’єктівправа
Має широку сферу обговорення
Передбачає ієрархічні (субординаційні)
відносини суб’єктів
Містить норми загальні і безособові, що
мають нормативно-орієнтуючий вплив
Характеризується перевагою директивно-
обов’язкових норм, розрахованих на пряме застосування санкцій, пов’язаних з обмеженнями увикористанні ресурсів
Широко використовує новітні технічні
прийоми
Орієнтується на задоволення
приватних, корпоративних інтересів
Характеризується вільним
волевиявленням суб’єктів при 
реалізації своїх прав
Широко використовує договірну
формурегулювання
Передбачає рівні відносини суб’єктів
права
Містить норми, що звернуті до
суб’єктивного права і гарантують 
судовий захист
Характеризується перевагою
диспозитивних норм, розрахованих на 
самовідповідальність за своїми обов’язками і діями;
Зберігає класичну юридичну техніку.
48
Система законодавства Система законодавства - це всі впорядковані нормативно-правові акти
окремої держави. Структура системи законодавства — це внутрішня організація системи нормативно-правових актів, яка виражається в їх єдності, об’єктивності, визначеності, а також у розподілі законів і підзаконних нормативно-правових актів за галузями.
Система законодавства
Галузева поділ нормативно-правових актів за предметом регулювання: цивільне законодавство, 
кримінальне законодавство, адміністративне
законодавство та ін.
Субординаційна поділ нормативно-правових актів на певні групи за їх юридичною чинністю: 
закони, укази, уряду, нормативні акти місцевих органів влади та ін.
Державно-організаційна (вертикальна) поділ нормативно-правових актів за територіальним 
значенням: законодавство федеральне і
законодавство суб’єктів федерації.
49
Галузі матеріального права
Публічне |
Приватне |
Конституційне право - це сукупність
норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплює основні права і свободи людини та громадянина, 
визначає форму держави, повноваження вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державні символи, територіальний устрій.
Адміністративне сукупність норм, що
регулюють відносини в сфері державної виконавчої влади та державного управління, а саме систему і 
повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплює права і обов’язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначає поняття і види
адміністративних правопорушень тощо.
Кримінальне сукупність норм, що
закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння 
злочинів, з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та
запобігання злочинам.
Фінансове - сукупність норм, що
регулюють відносини, які визначають порядок формування і розподілу 
бюджетних коштів, затвердження бюджету, а також порядок грошового
обігу, оподаткування, діяльності банків.
Міжнародно-публічне – особлива
система юридичних принципів і норм, якими регулюються відносини між 
владними, суверенними суб‘єктами міжнародних відносин – державами, міждержавними організаціями та якими визначаються їх взаємні права і обов‘язки.
Цивільне сукупність норм
права, що регулюють майнові та пов’язані з ними особисті немайнові 
відносини, засновані на рівності і майновій самостійності їх учасників.
Сімейне сукупність норм, що
регулюють відносини у галузі шлюбу і сім’ї, а саме: умови і порядок укладання шлюбу, розірвання шлюбу, 
регулювання особистих немайнових і майнових відносин між членами сім’ї тощо.
Трудове сукупність норм,
що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначаючи основні трудові права і 
обов’язки працівників, порядок укладання і розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку тощо.
Міжнародно-приватне –
це відносини цивільноправового характеру, що виникають у міжнародному житті і пов’язані з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва.
50