Tovaroznav_pakuv_mater_i_tari-Sirohman

ри харчування населення і забезпечення можливості споживачам вибрати оптимальний для них раціон.

Вимоги до етикетування побутових електротоварів направлені на те, щоб привернути увагу споживача до енергоекономічних товарів. Підприємство-виробник або фірма, що імпортує, повинні при випуску названої продукції підготувати спеціальну етикетку, яка виготовлена за встановленим стандартом і містить інформацію про енергоспоживання електроприладу, а в деяких випадках — і про шумовий рівень. Постачальник повинен забезпечити торговельні підприємства необхідною кількістю ярликів і проспектів з наведенням цих даних, а також представляти компетентним органам країн ЄС технічну документацію для їх перевірки протягом п’яти років з моменту випуску останньої партії товару.

Особливо жорсткі єдині правила діють у ЄС щодо етикетування і маркування продукції, споживання якої шкідливе для здоров’я споживачів.

Етикетки на ці товари обов’язково повинні містити: найменування і хімічний склад, назву і місце знаходження підприємствавиробника, торгового агента або імпортера, перелік потенційних ризиків для споживача, заходи запобігання, яких необхідно дотримуватись при зберіганні й використанні товару.

Передбачено виразні умовні знаки, які сигналізують про небезпеку.

Специфічні правила застосовуються щодо етикетування і маркування текстильних товарів. Їх мета — попередити фальсифікацію складу волокна пряжі, тканин і виготовлених із них виробів.

При продажу виробів кінцевому споживачеві, а також у каталогах, проспектах та етикетках назва і волоконний склад виробів повинні бути легкозчитувані й помітні.

Прийнято директиву щодо маркування матеріалів, які використовуються для виготовлення основних компонентів взуття: верх, підкладка, підошва. Вона повинна містити інформацію про матеріал, на який припадає не менше 85 % поверхні або маси цих компонентів. Інформація у вигляді графічних зображень повинна розміщуватись хоча б на одному предметі із пари взуття. У директиві детально визначається походження матеріалу (натуральні або синтетичні матеріали та ін.).

ЄС посилює вимоги щодо розміщення штрихового коду на упаковці. Переважна більшість упакованих продовольчих товарів мають свій штрихкод.

261

Згідно з новими правилами реалізації продуктів харчування в країнах ЄС, які схвалені Єврокомісією і будуть вводитись у дію протягом трьох років, починаючи з 2005 року, у рекламі типу «корисне для здоров’я» не можна наводити все те, що може бути незрозумілим для споживачів. Протягом трьох років буде складено список фактів, які не викликають сумнівів, і використовуються в рекламі. Деякі матеріали медичного спрямування щодо запобігання певних захворювань повинні бути підкріплені конкретними матеріалами досліджень. Вводиться заборона на розпливчасту, нечітку і двозначну рекламу та підписи на етикетках, що стосуються корисності продукту. Усе, чого не можна підкріпити фактами, буде вилучено з обігу, наприклад, загальнооздоровлюючого типу («протидія стресу», «зберігає молодість» тощо) або до реклами фізіологічних чи функцій поведінки організму («поліпшує пам’ять», «добавляє оптимізму»). Будуть заборонені рекламні написи відносно схуднення («наполовину скорочує кількість калорій»), рекламні заклики про користь алкогольної продукції, якщо вміст алкоголю в ній перевищує 1,2 %.

В ЄС вважають за необхідне обмежити рекламу одного конкретного продукту виходячи тільки з того, яке місце він займає в раціоні. Критерієм цінності продукту повинні стати такі дані, як загальний вміст жирів, цукрів, солі тощо. Передбачені деякі критерії реклами продовольчих товарів ЄС. Наприклад, «низький вміст енергії» можна буде використовувати тільки в рекламі продуктів, енергетична цінність яких не вище 20 ккал/100г, а «знижений вміст енергії» — енергетична цінність продукту знижена не менше ніж на 30 %. Якщо енергетична цінність продукту нижче 4 ккал/100г, тоді можна маркувати «не містить енергії», а «низький вміст жирів» — з вмістом не більше 3 г жирів на 100 г маси або 1,5 г/100 мл. «Вільний вміст жирів» — допускається, якщо на 100 г маси або 100 мл продукту припадає 0,5 г жирів. «Низький вміст насичених жирів» — допускається його вміст у межах 1,5 г на 100 г маси, при цьому даний компонент не повинен становити вище 10 % енергетичної цінності продукту. Для того щоб вважати «вільний від насичених жирів», цей показник повинен бути у межах 0,1 г на 100 г. «Низький вміст цукру» — його вміст може складати 5 г на 100 г маси, а «вільний від цук-

ру» — 0,5 г на 100 г.

Напис «високий вміст білка» допускається тільки у випадку, якщо на нього припадає не менше 20 % калорійності продукту.

262

10.5. Вимоги до порційних упаковок

Матеріали, які використовуються для порційних упаковок, повинні відповідати таким вимогам:

•упаковка повинна надійно захищати продукт від небажаного проникнення вологи — як ззовні, так і зсередини;

•жировмісні харчові продукти і різноманітні косметичні засоби повинні фасуватись ужиростійкута жиронепроникнуупаковку;

•матеріали повинні бути світлонепроникні, особливо для жировмісних, продуктів з біологічно активними речовинами і певного забарвлення;

•для частини продуктів (чай, кава, прянощі) важливим є паронепроникність матеріалу з високими бар’єрними властивостями, які характерні для комбінованих і багатошарових плівок;

•пакувальні матеріали повинні захищати продукти від забруднення під час транспортування і реалізації;

•бути технологічними, особливо з використанням сучасного високотехнологічного обладнання.

Окремі матеріали характеризуються індивідуальними властивостями (табл. 10.5).

Таблиця 10.5

ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ КОМПОНЕНТІВ У БАГАТОШАРОВИХ ПЛІВКАХ

Компоненти багатошарових плівок: ПЕНГ — поліетилен низької густини; ЛПЕНГ

— лінійний поліетилен низької густини; ОПП — орієнтований поліпропілен; ПЕТ — поліетилентерефталат; ПА — поліамід; ФАЛ — фольга алюмінієва; ПП — поліпропілен

Властивості: ++ відмінна; + добра; +- задовільна; — погана; -- дуже погана

263

Найбільш ефективними вважають багатошарові та комбіновані матеріали, які дають змогу забезпечити оптимальні умови для більшості продовольчих товарів. Частіше застосовують комбінації поліетилену з папером, поліамідом, поліетилетерефталатом, поліпропіленом або фольгою. Поліетилен виконує технологічну функцію — термозварювання. Для досягнення відповідних захисних властивостей упаковки використовують фольгу, папір і поліпропілен. Нанесений напилюванням шар алюмінію виконує бар’єрну функцію. Бар’єрні властивості ПЕТ застосовуються у пакуванні кетчупів, соусів, майонезу та гірчиці.

10.6. Вимоги до полімерної тари

Вимоги до полімерної тари і пакувальних матеріалів умовно поділяють на: експлуатаційні, технологічні, споживчі, економічні, спеціальні, санітарно-гігієнічні.

Експлуатаційні вимоги — передбачають захист упакованих товарів від механічного та фізико-хімічного впливу.

Технологічні вимоги — зумовлюють найбільш раціональне, з мінімальними затратами виготовлення, зберігання та транспортування тари з упакованим товаром.

Споживчі вимоги — забезпечують збут товару та його раціональне використання.

Екологічні вимоги — зумовлюють застосування дешевих, екологічно чистих доступних пакувальних матеріалів, високопродуктивного обладнання, досконалих способів зберігання та транспортування.

Спеціальні вимоги — зумовлені властивостями товарів, які упаковані в тару, їх фізичним станом, дією навколишнього середовища (температура, волога, світло тощо), а іноді потребою повної ізоляції товару від зовнішнього середовища.

Санітарно-гігієнічні вимоги — передбачають нешкідливість тари та матеріалів, із яких вона виготовляється.

Гігієнічну оцінку полімерної тари здійснюють за органолептичними дослідженнями, встановлюючи виділення речовин із пластмас у середовище, а також речовин, які можуть бути виявлені за допомогою органів відчуття (за п’ятибальною шкалою). Санітарно-хімічні дослідження передбачають визначення факту та кількості виділення із пластмаси у середовище низькомолекулярних речовин за допомогою інструментальних методів.

264

Токсикологічні дослідження спрямовані на виявлення токсикологічної дії на організм тварин низькомолекулярних речовин, які виділяються із полімерних матеріалів методами хімічного аналізу.

10.7. Гігієнічна характеристика полімерних матеріалів і тари

Внаслідок підвищення гігієнічних вимог упаковка продуктів відіграє все більшу роль. Гігієнічність упаковки, разом з іншими вимогами, регулюється нормативами ЕС 93/43/ЕWG, а також LMG 1975 § 28. Директивним документом 90/12/СЕЕ від 23.02.1992 р. було уточнено види пластмас, які можуть контактувати з харчовими продуктами. Зараз до цього документу Єврокомісія внесла суттєві зміни, які відображено в документі 2002/72/СЕ. Крім того, у США розроблено систему НАССР (аналіз ризиків і критичні контрольні точки). Вона стосується внутрішніх процесів приготування продуктів, постачання і торгівлі, але повинна також включати попередню підготовку сировини і поставку продукції в упакованому вигляді, здійснюючи наскрізний цикл. Усі первинні упаковки, які контактують з кінцевим продуктом, повинні відповідати гігієнічним вимогам.

Поліетилен за своєю природою не шкідливий для організму. Але в процесі переробки при екструзії, вакуум-формуванні та інших процесах відбувається часткова термоокислювальна деструкція макромолекул полімеру, внаслідок чого утворюється кислотовмісні низькомолекулярні сполуки, які мають неприємний запах і можуть передаватися харчовим продуктам. Крім цього, у поліетилені, отриманому методом середнього і низького тиску, можуть міститись залишки каталізаторів — окисли і солі металів: хрому, титану, алюмінію, які мають токсичну дію.

Недоліком вважається набухання поліетилену в жирах, внаслідок чого можуть переходити в жири олігомери, які погіршують якість харчових продуктів.

Визначення окислювальності водяних витяжок із поліетилену високого і низького тиску свідчать про перехід певної кількості органічних речовин у воду.

Поліпропілен також нешкідливий, а за своєю хімічною природою він більше піддається окисленню, ніж поліетилен. Продукти термоокислювальної деструкції поліпропілену можуть викликати

265

подразнення слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів, порушення ритму дихання, координації рухів і пониження збудження нервової системи.

У поліпропілені для харчової промисловості не допускаються каталізатори полімеризації (триалкілалюміній і чотирихлористий титан), а також залишки розчинників, що застосовується для відмивання каталізаторів (метиловий та ізопропіловий спирти).

Із нестабілізованого поліпропілену в дистильовану воду переходять розчинні низькомолекулярні сполуки, у тому числі відновлювачі, хлор-іон, ненасичені сполуки, формальдегід і метиловий спирт.

При повному спалюванні ПЕ і ПП утворюється оксид вуглецю і вода без будь яких залишків.

Полівінілхлорид — нетоксичний полімер, але в процесі переробки та експлуатації він піддається хімічним перетворенням, які супроводжуються деструкцією макромолекул і звільненням хлористого водню.

Токсичність полівінілхлориду зумовлена вмістом у ньому олігомерів і модифікованих добавок. З метою підвищення термостабільності у полівінілхлорид вводять стабілізатори, які гальмують або запобігають розкладання полімеру. Тому пакувальна галузь використовує полівінілхлорид у пластифікованому стані, оскільки чистий полімер відрізняється більшою жорсткістю.

З метою підвищення еластичності матеріалу в нього вводять пластифікатор (до 40 %). Пластифікатори і стабілізатори здатні мігрувати із полімерного матеріалу в контактуюче з ним середовище.

При спалюванні полівінілхлориду утворюється хлорид натрію, а при неповному згоранні — різні токсичні дими, що містять хлорвуглевод.

Полістирол характеризується хімічною стійкістю до кислот і лугів, високою водостійкістю і легко переробляються у вироби. Високу міцність, стійкість до агресивних середовищ і до старіння мають трикомпонентні пластики на основі стиролу, акрилонітрилу і бутадієну. Однак багато марок полістиролу і його співполімерів непридатні для контакту з харчовими продуктами внаслідок значного вмісту в них стиролу. Потрапляючи в організм, стирол впливає на нервову систему, печінку і кровотворні органи. Він змінює органолептичні властивості харчових продуктів. Вода з вмістом стиролу (0,57 мг/л) має неприємний запах і непридатна для пиття (викликає подразнення слизової оболонки порожнини рота і гортані).

266

Стирол подразнює слизові оболонки, негативно впливає на печінку, нервову і кровоносну системи за концентрацій, що перевищують гранично допустимі (ГДК = 0,002 мг/дм3) і більші за допустимі кількості міграції стиролу в модельні середовища

(ДКМ = 0,01 мг/дм3).

Солі важких металів у кількостях, вищих від допустимої кількості міграції (ДКМ свинцю 0,003 мг/дм3) у модельні середовища, виявляють комбіновану, загальнотоксичну дію.

Безпечність упаковки з полістиролу. Санітарно-хімічні дослі-

дження водних витяжок з різних сортів полістиролу підтвердили можливу міграцію мономера стиролу. З полістиролу загального призначення, удароміцного і спіненого виділяються його олігомери. У складі полістирольної харчової тари ідентифіковано тример стиролу, визначено його кількість і проведено біологічну оцінка. Доведено, що найбільш чистим є електролітично виготовлений полістирол.

Інтенсивність міграції стиролу та інших низькомолекулярних сполук із полістиролу залежить від їх розчинності у воді в різних модельних середовищах і харчових продуктах. Під час тривалого контакту з продуктом із полістиролу у воду мігрує 5 % низькомолекулярних сполук, а підвищення температури і збільшення контакту — підсилює цей процес.

Слабокислі і сольові модельні розчини виділяють стирол із полістиролу аналогічно воді. Підвищення частки жиру в складі продуктів сприяє виділенню стиролу із полістиролу. Наприклад, у молоко мігрує у два рази більше стиролу, ніж у воду, а в олію

— у п’ять разів. Найбільш активним харчовим середовищем для полістирольних матеріалів і тари є етанол та його розчинники. Вони екстрагують низькомолекулярні компоненти у 10—1000 разів більше, ніж вода. Також вони сприяють набуханню зразка, а часом — навіть його деформацію.

За результатами досліджень змін міграційної здатності стиролу в модельне середовище із полістирольних стаканчиків, у літературі наводять раціональні температурно-часові режими їх використання. Споживчу тару із полістиролу може бути рекомендовано для фасування (розливання) продуктів різної консистенції при температурі не вище 60 ºС. Крім того, вона може використовуватись у технологіях термостатного сквашування при температурі 38—43 ºС протягом 4 годин. Ця тара також може застосовуватись обмежено для фасування (розливу) молочних продуктів при температурах 60—70 ºС, що повинно бути підтверджено са- нітарно-епідеміологічним висновком. Тара із полістиролу не мо-

267

же бути рекомендована для технологій гарячого розливання (фасування), тобто вище 70 ºС.

Стирол подразнює слизові оболонки, негативно впливає на печінку, нервову і кровоносні системи за концентрацій, що перевищують гранично допустимі (ГДК = 0,002 мг/дм3), та через кількості, вищі за допустимі міграції стиролу в модельні середовища

(ДКМ = 0,01 мг/дм3).

Солі важких металів у кількостях міграції, вищих за допустимі (ДКМ свинцю = 0,003 мг/дм3, миш’яку — 0,05 мг/дм3, цинку — 1 мг/дм3) у модельні середовища, виявляють комбіновану, загальнотоксичну дію.

Важливо встановити ступінь надійності зберігання продовольчих товарів у полістирольній тарі й упаковці протягом рекомендованого терміну без міграції в неї стиролу і солей важких металів. Для цього досліджено відповідні плівки, стаканчики, коробочки різної місткості й конфігурації, які застосовують для виготовлення тари й упаковки молочної продукції з удароміцного полістиролу вітчизняного та імпортного виробництва.

Якісне виявлення полістиролу здійснюється за його горючістю: зразки полімерних виробів добре горять з утворенням чорного диму і чорної золи, сильно деформуються при наближенні до вогню, мають характерний для мономера стиролу солодкуватий квітковий запах. Під час сухої перегонки полістирольні зразки плавляться, виділяється мономер, на стінках пробірки конденсується рідина. Продукти термічної деструкції можна дослідити на полярографі.

Тривалий санітарно-хімічний контроль стирольної тари й упаковки показав, що полістирольні вироби не змінюють органолептичних показників модельних розчинів. За відповідних умов останні набувають запаху і присмаку ≤ 1 бала, не змінюється також прозорість і колір розчинів.

Лімітованим показником гігієнічної оцінки полістиролу та виробів з нього є міграція стиролу і солей важких металів (цинку, свинцю, миш’яку) у модельне середовище. Стирол визначають спектрометричним методом, солі важких металів — за допомогою полярографії і колориметрії.

За результатами досліджень, тару і упаковку з полістиролу рекомендують для продовольчих товарів з вологістю понад 15 %, за винятком спиртовмісних, оскільки залишковий мономер стиролу добре розчиняється в етанолі і його розчинниках.

Із поліефірів найбільше значення для харчової продукції має поліетилентерефталат (лавсан). Він випускається переважно у

268

вигляді плівки і волокна. Ці матеріали фізіологічно нешкідливі, стійкі до хімічних речовин і плісняви, мають високу теплостійкість. При обробітку волокон лавсану розчинами молочної кислоти у витяжках виявлено вільні мономери — етиленгліколь, диметилтерефталат і метиловий спирт. Ці сполуки не змінювали смак і запах витяжок.

Основними продуктами деструкції поліетилентерефталату є оксиди карбону, оцтовий альдегід, терефталева кислота, етилен, вода, які утворюються як під час окислення макромолекули полімеру в складі упаковки, так і в результаті термічного розкладу.

Тара з ПЕТ. Поліетилентерефталат характеризується порівняно високою термостійкістю, а помітне окислення його відбувається за температури 250 °С. Плівки з ПЕТ міцні до розтягування, мають низьку паро-, водота газопроникність, високу хімічну та жиростійкість, термота морозостійкість.

Завдяки бар’єрним властивостям, що перешкоджають проникненню кисню, вуглекислого газу, вологи та мікроорганізмів з повітря у пастеризований або стерилізований продукт, упаковка із ПЕТ підтримує його свіжість. Найкращою альтернативою скляним для пива є пляшки з ПЕТ, що мають внутрішнє плазмове покриття. Кращі бар’єрні властивості мають пляшки з ПЕТ, вкриті шаром скла товщиною 50 мкм, і багатошарові із зовнішнім і внутрішнім покриттям з інших полімерів. Бар’єрний шар поліамідного покриття зберігає чутливі до дії кисню інгредієнти харчових продуктів — поліненасичені жирні кислоти, вітаміни А, С і Е, ароматизатори, білки.

Під час зберігання спиртових розчинів у пляшках із ПЕТ виявлено проникнення крізь їхні стінки води й етанолу. Швидкість проникнення води значно вища, ніж етанолу, і це призводить до підвищення концентрації спирту. Термін зберігання 40 °-ї горілки у літровій пляшці з ПЕТ при кімнатній температурі не повинен перевищувати 170 діб. Під час синтезу ПЕТ в інтервалі температур 270—290 °С спостерігаються процеси термічної деструкції.

Під час переробки ПЕТ у плівку відбувається також термоокисна деструкція, яка супроводжується зменшенням молекулярної маси та погіршенням фізико-механічних властивостей полімеру. Основними продуктами деструкції ПЕТ є оксиди карбону, оцтовий альдегід, терефталева кислота, які можуть утворюватись не тільки внаслідок термічного розкладу, але й під час окислення ланцюга макромолекули полімеру в складі упаковки.

Ідентифікація виробів з ПЕТ може здійснюватись відповідними хімічними способами. Вони розчиняються у концентрованій

269

сульфатній кислоті та фенолі, руйнуються лугами за температури кипіння та аміаком, нерозчинні в ацетоні, мурашиній кислоті.

У полум’ї пальника, зразок полімеру горить погано, полум’я — жовто-оранжеве і утворюється чорний дим із кіптявою. Зразок полімеру плавиться, перетворюючись на краплі, залишаються тверді кульки, запах продуктів горіння — солодкий, ароматний. Пляшки та іншу тару з ПЕТ досліджують у контакті з модельними середовищами, що імітують харчові продукти: дистильованою водою, 2 %-ю лимонною та 9 %-ю оцтовою кислотою, 70 %-ю оцтовою есенцією, 20 і 40 %-м етанолом. Унаслідок таких досліджень не виявлено впливу тари і упаковки з ПЕТ на смак і запах води та харчових продуктів, а також окислюваність води. Не перевищуються допустимі кількості міграції метанолу, формальдегіду, диметилтерефталату, катіонів цинку, свинцю, сполук миш’яку з полімерних пляшок та іншоїтариумодельні середовища. Ватмосферномуповітрі також не перевищені допустимі концентраціїетиленуйетиленгліколю

Для визначення ПЕТ А. А. Дубініна, О. Т. Мошник, Л. В. Кононенко запропонували полярографічний метод.

Полімерні кремнійорганічні сполуки у більшості випадків не-

токсичні. Токсичність епоксидних смол порівняно невисока. При використанні їх у харчовій промисловості необхідно дотримуватись певних запобіжних заходів. У водних і молочнокислих витяжках із епоксидної смоли були виявлені вихідні мономери — епіхлоргідрин і дифінілпропан, а нагрівання епоксидних смол може супроводжуватися виділенням летких токсичних речовин.

Поліаміди фізіологічно нешкідливі. Вони стійкі проти плісняви, бактерій та інших мікроорганізмів. Але під впливом сонячного світла, температури і вологи поліаміди піддаються деструкції.

Застосування поліамідів на основі е-капролактаму не допускається для контакту з продуктами харчування внаслідок залишкового вмісту в полімері токсичного мономеру (1 % і більше). Е-капролактам добре розчиняється у воді, легко мігрує в різні харчові середовища. При концентрації 0,02 % е-капролактам викликає зміну смаку, а при 0,1 % — неприємну гіркоту.

Частина нових полімерних матеріалів можуть викликати небезпеку, пов’язану з виділенням у харчові продукти низькомолекулярних речовин. Згідно з даними літератури, майже 20 % досліджених полімерних матеріалів харчової промисловості були відхилені внаслідок виявленої міграції токсичних речовин у кількості, яка перевищує допустимі рівні.

Поліамід включенл у перелік матеріалів, які дозволені для контакту з харчовими продуктами, і одержав широке розповсю-

270