12. Мета та завдання вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах

України.

Мета навчання української мови

Пізнавальна

• формування у школярів наукового світогляду на мову;

• озброєння учнів основами знань про мову і мовлення;

• естетичне виховання учнів засобами мови

Практична

• формування орфографічних і пунктуаційних умінь і навичок;

• засвоєння норм літературної мови;

• розвиток комунікативних умінь і навичок

Найголовніші завдання методики: — розуміння соціальної ролі мови, її функцій, мовленнєвої діяльності та її компонентів у житті окремої людини і суспільства в цілому; — визначення цілей, змісту й обсягу курсу української мови в різних типах навчальних закладів і на різних етапах мовної освіти; — реалізація світоглядної функції рідної (державної) мови, вплив на формування національно-мовної особистості; — засвоєння мінімуму мовних і мовленнєвих понять, рівнів мовної системи і закономірностей функціювання мови; — вивчення й опис найбільш раціональних, оптимальних та ефективних методів і засобів навчання залежно від змісту матеріалу, індивідуальних особливостей учнів, рівня їх мовної і мовленнєвої компетенцій; — забезпечення належного рівня культури мовлення учнів, розвитку комунікативних умінь і навичок. 13. Зміст програми: лінгвістична, комунікативна, культурологічна, діяльнісна змістові лінії Зміст програми диференційовано на взаємопов’язані змістові лінії , що співвідносяться зі стандартом мовної освіти. Це зумовлено змінами стратегіїй тактики в навчанні мови під впливом соціального замовлення

Мовленнєва

Мовна

Соціокультурна

Діяльнісна (стратегічна )

Спрямована на розвиток і вдосконалення умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письма)

Забезпечує засвоєння знань про мовну систему як засіб вираження думок і почуттів людини та формування умінь і навичок

Орієнтована на засвоєння куль-турних і духовних цінностей та норм, що регулюють стосунки між людь-ми і сприяють есте-тичному та мораль-но-етичному вихо-ванню особистості

Забезпечує формування за-гальнонавчальних умінь і навичок, опанування стратегій, прогнозують і визначають мовленнєву діяльність

Формують комунікативну компетенцію

Змістові лінії програми

Лінгвістична	Комунікативна	Культурологічна	Діяльнісна
Шкільний курс мовної теорії (лінгвістики); базові знання мовної системи	Зміст роботи над формуванням в учнів умінь сприймати, відтворювати і створювати усні і писемні висловлю-вання; формування мовленнєвих умінь і навичок в усній і писемній формах; навичок зв’язного мовлення	Перелік культурологічних тем, що орієнтують вчителя на добір текстів, тематики творчих робіт	Вплив на розвиток мисленнєвої і мовленнєвої культури учнів; оволодіння базовими мисленнєвими прийомами і методами

14. Комунікативна змістова лінія програми. Види мовленнєвої діяльності учнів Пріоритетним у програмі та навчальних книгах є розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, тоді як засвоєння мовної теорії, формування знань і вмінь з мови підпорядковуються інтересам розвитку мовлення. Комунікативно-діяльнісний принцип реалізується у процесі взаємопов'язаного і цілеспрямованого удосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів. Зміст мовленнєвої лінії підручників побудовано за принципом структурної систематичності, який передбачає поступове ускладнення і поглиблення мовленнєвознавчих понять і формування вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності. Підручники включають рубрики "Читання мовчки і вголос", "Читання, говоріння", "Говоріння", "Письмо". Подані у цих рубриках правила ґрунтуються на матеріалах психолінгвістики, завдання і ситуативні вправи ознайомлюють учнів із структурою мовленнєвого спілкування. Рубрика "Зв'язне мовлення" включає вправи на аналіз текстів, підготовку до усних і письмових переказів текстів певних типологічних значень і стилів, а також підготовки до творів різних жанрів. У підручниках подано пам'ятки "Основні правила спілкування", "Вимоги до мовлення", "Як працювати з чернеткою", "Як довести, що висловлювання є описом (розповіддю, роздумом)".

Система мовленнєвих вправ передбачає вироблення у школярів навичок змістово-композиційного аналізу висловлювання (основні поняття: текст, тема тексту, головна думка тексту, мікротема, абзац, план), стилістичного аналізу (основні поняття: стиль мовлення, його особливості, жанрові різновиди), типологічного аналізу (основні поняття: тип мовлення, його структура - "відоме" і "нове"). Ситуативні вправи на вироблення й удосконалення вмінь усного діалогічного мовлення подано не лише в розділах "Говоріння" а й у розділах мовної змістової лінії (наприклад, "Спрощення у групах приголосних", ""Лексичне значення слова" та ін) - з метою закріплення вивченого та застосування здобутих теоретичних знань на практиці. Ситуативні вправи і завдання збагачують і уточнюють словниковий запас школярів, сприяють засвоєнню ними національного мовного етикету.

Мовна і мовленнєва змістові лінії є у програмі основними. Саме вони визначають предмет навчання української мови та його структуру. В основу програми покладено органічне поєднання навчання мови і мовлення як засобу і способу мовленнєвої діяльності, її форми і змісту. Вивчення мовних понять, явищ, закономірностей, норм програмою передбачено на основі роботи з текстом, а також спостереження й застосування виучуваного мовного матеріалу в мовленнєвому процесі (зокрема, у побудові усних діалогів і монологів). Проблема розвитку мовлення знайшла віддзеркалення у викладанні української (російської) мови як рідної в працях учених-методистів О. М. Біляєва, М. І. Пентилюк, В. Я. Мельничайка, Н. А. Пашковської, Г. М. Іваницької, Л. М. Симоненкової (Україна), К. Б. Бархіна, М. О. Рибникової, М. О. Абакумова, В. А. Добромислова, О. В. Петрова, Н. С. Рождественського, Є. О. Баринової, Л. Б. Федоренко, Т. О. Ладиженської, М. Р. Львова (Росія) та ін. ВИДИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння й письмо. Говоріння й письмо є продуктивними видами мовленнєвої діяльності (мовець творить мовленнєвий продукт), аудіювання й читання – рецептивними (готовий мовленнєвий продукт сприймається мовцем).

Час, що витрачається людиною на різні види мовленнєвої діяльності, розподіляється приблизно так: аудіювання – 45%, говоріння – 30%, читання – 16%, письмо – 9% (див. діаграму). 

АУДІЮВАННЯ - рецептивний вид мовленнєвої  діяльності, що полягає в одночасному  сприйнятті на слух і розумінні людського мовлення, є основою спілкування. Розрізняють репродуктивне та продуктивне аудіювання.  Основною ознакою репродуктивного аудіювання, на відміну від продуктивного, є повторюваність усної інформації. У школі до репродуктивного аудіювання вдаються  у процесі  проведення усних переказів та  підготовки до творчих робіт.  У природній ситуації спілкування  співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання. Сприймати усну інформацію можна  глобально, докладно й критично.

Різновиди аудіювання

• глобальне або ознайомлювальне вимагає від слухача загального охоплення змісту повідомлення, уміння визначити тему, основну думку повідомлення, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи;

• докладне або вивчальне передбачає найповніше сприймання змісту повідомлення, усвідомлення деталей змісту кожного з його елементів;

• критичне, ґрунтуючись на глобальному і докладному, вимагає аналізу сприйнятих тверджень; висловлення власної думки, оцінки з приводу почутого, критичного осмислення сприйнятого на слух.

ЧИТАННЯ -  рецептивний вид мовленнєвої  діяльності, що полягає в одночасному сприйнятті і розумінні писемного тексту, в декодуванні графічних символів, тобто перекладі буквеного коду в мисленнєві образи, що реалізується в зовнішньому або внутрішньому мовленні. Розрізняють читання вголос і мовчки.  Основною ознакою читання вголос є використання позамовних засобів (інтонації, сили та темпу, тембру голосу, міміки), дотримання орфоепічних, акцентуаційних норм на відміну від читання мовчки, що передбачає безшумне сприймання в оптимальному темпі писемної інформації та її розуміння. У школі до читання вголос вдаються  у процесі колективної роботи, навчання й удосконалення виразного читання, проведення переказів та диктантів. Під час індивідуальної роботи з текстом вдаються до читання мовчки. Сприймати писемну інформацію можна  глобально, детально й вибірково.

Різновиди читання

Ознайомлювальне читання застосовується для попереднього ознайомлення з книжкою (журналом, брошурою тощо). Переглянувши анотацію, передмову або зі змісту зрозумівши найбільш важливі положення видання, читач має отримати чітке уявлення про цінність та корисність книжки.

Для навчання найдоцільнішим вважається поглиблене (вивчальне, критичне, творче) читання. У процесі такого читання не просто сприймається інформація, читач з'ясовує менш зрозумілі для нього фрагменти тексту, що передбачає якомога повніше охоплення змісту тексту з метою максимально повного і точного розуміння інформації. Це уможливлює ефективне запам'ятовування сприйнятого. До цього виду читання вдаються, опрацьовуючи новий матеріал на незнайому або малознайому тему.

Вибіркове читання — це швидке читання, у процесі якого читач, охоплюючи текст загалом, фіксує увагу тільки на потрібних йому аспектах, одержує якусь конкретну інформацію. Його здебільшого застосовують для повторного читання книжки після попереднього перегляду. Сторінки перегортають, доки відшукають потрібне місце, яке читають, застосовуючи вже інший вид читання — вивчальне (поглиблене).

Останнім часом виокремлюють ще один вид читання — сканування. Сама назва пояснює характер такого читання: швидкий перегляд тексту з метою пошуку певного слова, прізвища, факту.