2.4. Види громадянського суспільства

І дійсність, і теорія еволюціонуючи в часі, зазнали змін, які були узагальнені під назвами «громадянського суспільства». Це – часові або історичні моделі громадянського суспільства. Поряд із ними можуть бути виділенні моделі, в яких враховано переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого «моделювання» є виділені Ненсі Розенблюм такі різновиди громадянського суспільства як «демократичне», «посередницьке» та «виборче громадянське суспільство».

«Демократичне громадянське суспільство» вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти наголошують на політичній участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). головною справою громадянських об’єднань тут є «прищеплення» громадянам почуття політичної діє спроможності, здатності розглядати їх в ім’я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними «міні-республіками», орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики.

«Посередницьке громадянське суспільство» розглядається як агент формування чеснот, як вихованість, «соціабельність», здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадськості, відкритості, товаристськості та відповідальності – якості, які утримують плюралістичну ліберальну демократію разом ( як це описано у Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві «від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов’язково має трансформуватись у політичне представництво.

«Виборче громадянське суспільство» докладає зусиль до підвищення економічної ефективності і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасності. Пропонуючи цю модель як найперспективнішу.

Наприклад: Розенблюм спирався на Гегеля, котрий писав про суперечливість та обмеженість морального впливу громадянського суспільства, в якому переважають егоїстичні інтереси, вузько групова прив’язаність, бідність – риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають «різноманітних виправлень».

2.5. Громадське суспільство як сфера формування єдиного комплексу цінностей та відносин в державі

Однією з головних умов забезпечення стабільності в державі є належний розвиток громадянського суспільства.

Саме тому згідно із Законом України «Про основи національної безпеки України» створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів.

Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно-політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників.

Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно-політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.

В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставлення до індивіда:

• усі члени суспільства рівні перед законом;

• усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей;

• кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь-яких питань, що стосується його особисто;

• чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи, рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін, рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.

Найбільш актуальні проблемні питання формування громадянського суспільства можна умовно поділити на дві групи: неухильне забезпечення прав і свобод людини та вдосконалення механізмів формування функціонування вказаного суспільства.

Сьогодні в розвинених країнах світу інвестиції в людину, освіту, науку, культуру, людського спілкування, дозвілля що стають пріоритетними порівняно з інвестиціями у промислове виробництво. В умовах глобалізації необхідність підвищення ефективності функціонування політичних структур, державних інститутів, загалом системи державного управління зумовлені потребами більш високого рівня організації управління суспільними процесами.

Існує два можливих, але принципово відмінних методи досягнення соціально-політичної стабільності, які значною мірою залежать від сутнісної основи організації державної влади. В умовах тоталітарної держави – це метод послідовного силового тиску на суспільство (економічного, ідеологічного, політичного тощо). Якщо ж це демократична країна, то соціально-політична стабільність досягається завдяки підвищенню рівня соціальної однорідності суспільства.

Проте будь-який силовий тиск з боку органів державної влади неминуче породжує протидію, яка рано чи пізно призводить до соціально-політичної деструкції соціального організму, сепаратизму тощо, тобто до сукупності реальних загроз національній безпеці. Очевидно, рівень вказаних загроз залежить від чисельності вказаних прошарків. Для умов України він може бути досить високим, як показав перебіг і результати виборів Президента України у 2004 р.

Отже, такі феномени, що характерні для сучасних розвинених демократичних країн, як: середній клас, громадянське суспільство і правова держава формуються одночасно і являють собою лише різні форми репрезентації одного і того самого процесу, суть якого відображає трансформацію тоталітарної держави в демократичну. Саме тому деякі дослідники стверджують, що «… формирование среднего класса, гражданского общества и правового государства – это тесно взаимосвязанный процесс социальной трансформации, основанной на множестве объективных и субъективных предпосылок, который не является произвольным процессом…»

Питання для самостійної роботи: 1. Етапи та еволюція громадянського суспільства.

2. Сутнісні характеристики громадянського суспільства.

3. Місце і роль організацій у публічному адмініструванні.

4. Автономність і органічна єдність громадянського суспільства та держави.

5. Види, функції та інститути громадянського суспільства.

Література:

1. Аврамова О. Четверте покоління прав людини: постановка проблеми // Право України. – 2010. – № 2. – С. 101 – 107.

2. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина: навч. посібн. для вищ. навч. закл. / Під ред. І.О. Ієрусалімової та ін. – К.: Знання, 2007. – 223 с.

3. Власенко О. Право на свободу мирних зборів у міжнародних документах та імплементація в національне законодавство // Підприємство, господарство і право. – 2009. – № 10. – С. 43 – 45.

4. Колодій А.М. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: підручн. для вищ. навч. закл. – К.: Всеукр. асоц. вид. «Правова єдність», 2008. – 350 с.

5. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: монографія. – К.: Алерта: КНТ: Центр навч. літератури, 2008. – 470 с.

6. Орленко В. Еволюція прав і свобод людини // Вісник Київського національного торгівельно-економічного університету. – 2011. – № 3. – С. 89 – 100.

7. Осиновська О.В. Проблемні аспекти межі обмежень прав людини, їх співвідношення // Держава і право. – 2008. – № 41. – С. 133 – 138.

8. Пустовіт Ж.М. актуальність проблеми прав і свобод людини і громадянина в Україні: навч. посібн. – К.: КНТ, 2009. – 230 с.

9. Строган А. Політичні права особи в сучасній правовій державі: порівняльний аналіз національних і міжнародних нормативно-правових актів // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 82 – 85.

10. Шевчук С.В. Прецендентне право Європейського суду з прав людини та доктрина stare disisis // Судова практика. – 2011. – № 1/2. – С. 4 – 15.

11. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций / 4-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2006. – С. 90 – 102. [Електронний ресурс].

Державні організації як складова механізму держави: Навч посібник / За заг. ред. П.Н. Надолішнього; Кол. авт.: Балашов А.М., Безверхнюк Т.М., Зінкевічус В.О., Надолішній П.І. та ін. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, Optimum, 2005. – С. 49 – 88.

12. Мельник А.Ф. Державне управління: підручник / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна ; за ред. А.Ф. Мельник. − К.: Знання, 2009. – С. 120 – 137.

13. Організаційно-правові засади державного управління: Навчальний посібник / Іжа М.М., Пахомова Т.І., Різникова Я.О. − Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. – С. 53 – 90.