14.4. Правопорушення та відповідальність при здійснені міжнародної публічної діяльності

Міжнародні правопорушення — це протиправна дія чи бездіяльність держави, що порушує її міжнародні зобов’язання. Обов’язковим є існування сукупності юридично обов’язкових приписів, міжнародно-правових актів, на підставі яких певний варіант поведінки держави кваліфікується як міжнародне правопорушення.

У теорії міжнародного права загальновизнаним є розподіл міжнародних протиправних дій, що стосуються інтересів держав і всього міжнародного співтовариства, на кілька груп:

1) найтяжчі міжнародні злочини;

2) особливо небезпечні міжнародні правопорушення (злочини міжнародного характеру);

3) ординарні міжнародні правопорушення (делікти). Перша група злочинів – міжнародні злочини, або злочини проти

Воєнні злочини – порушення законів або звичаїв війни, вбивства, жорстокість, вивезення на примусові роботи чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивство або жорстокість до військовополонених, вбивства заручників, грабунок суспільної або приватної власності, безпідставні руйнування місті сіл, не викликані військовою необхідністю спустошення.

Злочини проти миру - підготовка, планування, початок або ведення агресивної війни, або війни, яка порушує міжнародні договори, угоди чи гарантії; 2) участь у змові або розробці загального плану з метою вчинення дій, згаданих у попередньому пункті. Наприклад укладення пакту Молотова-Ріббентропа між радянською Росією та фашистською Німеччиною.

Злочини міжнародного характеру — це передбачені міжнародними договорами суспільно небезпечні діяння, вчинені індивідами чи групами осіб, що зазіхають на нормальні відносини між суб’єктами міжнародного права. Дані правопорушення менш суспільно небезпечні, ніж міжнародні злочини і, на відміну від останніх, відповідальність за їхнє здійснення несуть не держави, а тільки фізичні особи.

Фальшивомонетництво – бачено Женевською конвенцією щодо боротьби з підробкою грошових знаків 1929 р. її держави-учасниці взяли на себе зобов’язання в боротьбі з фальшивомонетництвом не розрізняти підробку іноземних і власних грошових знаків, цінних паперів і з однаковою суворістю карати злочинців. Злочинами визнаються всі обманні дії з виготовлення або зміни грошових знаків, їх збут, ввезення в країну, добування для себе, обманні дії з виготовлення, отримання або придбання предметів, призначених для виготовлення або зміни грошових знаків, а також замах і співучасть в їх здійсненні.

Тортури - це "будь-яка дія, якою якій-небудь особі умисно заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або етичне, щоб отримати від нього або від третьої особи відомості або визнання, покарати її за дію, яку вчинила вона або третя особа чи в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або із будь-якої причини, заснованої на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюється державним посадовцем або іншою особою або з їх відома чи мовчазної згоди". Не є тортурами біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільних від цих санкцій, або викликаються ними випадково.

Державі привласнюється діяльність її органів, а також органів її адміністративно-територіальних одиниць і організацій, уповноважених виконувати прерогативи державної влади, зокрема, коли ці органи перевищили свої повноваження, установлені внутрішньодержавним правом чи порушували інструкції, що стосуються їхньої діяльності.

Отже, проблеми міжнародно-правової відповідальності специфічні, багатогранні і досить складні. Розвиток і кодифікація норм і принципів відповідальності в міжнародному праві вимагають аналізу і погодженості багатьох питань, кожне з яких повинно бути розглянуте і враховане для того, щоб правильно відбити ті зміни, що відбулися в міжнародному праві.

Питання для самостійної роботи:

1. Відповідальність державних і комунальних підприємств.

2. Відповідальність недержавних організацій.

3. Міжнародні правопорушення.

4. Діяльність державної служби в Україні.

Література:

1. Битяк Ю.П. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Битяка Ю.П. − К.: Юрінком Інтер, 2009.

2. Адміністративне право України: Підручник. − Харків: Право, 2007.

3. Серьогіна С.Г. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. С.Г. Серьогіної. − X.: Право, 2009.

4. Тодика Ю.М. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. − К.: Ін Юре, 2008.

5. Погоріло В.Ф. Муніципальне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. − К.: Юрінком Інтер, 2009.

6. Лазор О.Д. Основи місцевого самоврядування: Навч.посібник./ О.Д. Лазор − К.: Наукова думка, 2009.

7. Маліновський  В.Я. Державне управління. Навч.посібник./ В.Я. Маліновський − К.: Атака, 2009.

8. Бородін Є.І., Основи професійної підготовки державних службовців: Навч.посіб. / За заг. ред. Є.І. Бородіна., В.Г. Логвінова., О.Ф. Мельникова та ін. Правове забезпечення державного управління і державної служби. − X.: Вид-во ХаРі НАДУ «Магістр», 2009.

9. Панійко Ю. Теоретичні основи місцевого самоврядування./ Ю. Панійко − Львів: Літопис, 2006.

10. Посібник з питань застосування законодавства про вибори народних депутатів України для членів дільничних виборчих комісій на позачергових виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 року. − К.: Нора − друк, 2008.

11. Копейчиков В.В. Правознавство: Підручник / За ред. В.В. Копейчикова, A.M. Колодія − К.: Юрінком Інтер, 2008.

12. Кравченко В.В. Роль громадських організацій та інших неурядових структур у становленні та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Наук.-практ.посібник / За ред. В.В. Кравченка. − К.: Атака, 2009.

13. Ярмиш О. Н., Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник./ О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін − X.: НУВС, 2005.