Частина іі. Форми міжнародних економічних відносин Розділ 5. Міжнародні фінансово-кредитні відносини
§ 1. Міжнародний рух капіталів
Програмні питання
Суть міжнародних фінансово-кредитних відносин.
Підприємницький і позичковий капітали.
Суть і причини експорту капіталу.
Цілі та форми експорту та імпорту капіталу.
Прямі і портфельні закордонні інвестиції.
Масштаби, структура і динаміка міжнародного руху капіталів.
Основні напрямки міжнародного кредитування.
Міжнародна економічна допомога.
Іноземні інвестиції: користь і проблеми.
Основні поняття
Капітал
Експорт капіталу
Підприємницький капітал
Прямі закордонні (іноземні) інвестиції
Портфельні закордонні (іноземні) інвестиції
Позичковий капітал
Пільговий кредит
Міжнародна економічна допомога
Фінансова допомога
Матеріальна допомога
Міжнародні фінансово-кредитні відносини – це відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формах з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів чи інших здобутків та вигод. Міжнародна міграція капіталів ще називається міжнародним рухом капіталів, який можна визначити як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їхнього застосування. Оскільки міжнародний рух капіталів здійснюється одночасно у формі експорту для одних країн і у формі імпорту для інших країн, то надалі ми в основному оперуватимемо категорією експорту капіталу.
Вивіз (експорт) капіталу – це одностороння міграція капіталу для розміщення за кордоном з метою отримання прибутку від підприємницької діяльності. Він здійснюється у формі банківського переказу чи у формі поставок засобів виробництва для реалізації комерційних проектів.
Експорт капіталу здійснюється у трьох формах:
експорт підприємницького капіталу;
експорт позичкового капіталу;
міжнародна економічна допомога (рис. 5.1.).
Експорт підприємницького капіталу – це капіталовкладення в закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі. Систематизація міжнародних інвестицій подана схематично на рис.5.2.
Цей вид експорту капіталу має дві форми: прямі закордонні інвестиції й портфельні закордонні інвестиції. Тут варто зазначити, що при експорті капіталу необхідно використовувати термін “закордонні”, оскільки визначення “іноземні” щодо інвестицій належить імпорту капіталу.
Прямі закордонні інвестиції – це внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою. Іншими словами, прямі закордонні інвестиції – це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.
Портфельні закордонні інвестиції – це кошти, вкладені у цінні папери довготермінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі і за участю держави. Таким чином, закордонні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в акції закордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій.
Якщо проаналізувати структуру міжнародного руху капіталу в динаміці, то у порівнянні з 80-ми роками на теперішній час відбулося зміщення у бік збільшення питомої ваги портфельних інвестицій (рис. 5.3.)
Рис. 5.1. Види, форми та цілі експорту капіталу
Рис. 5.2. Систематизація міжнародних інвестицій
Закордонні портфельні інвестиції можуть здійснюватися через:
пайову участь у підприємствах, створюваних разом з вітчизняними юридичними та фізичними особами;
створення підприємств, що повністю належать закордонним інвесторам;
придбання підприємств, будівель, споруд, акцій чи інших цінних паперів;
придбання прав користування землею, іншими природними ресурсами, а також інших майнових прав.
Якщо перевести погляд на міжнародні фінансово-кредитні відносини, то експорт підприємницького капіталу відноситься до міжнародних фінансових відносин, а тому міжнародні фінансові відносини можна визначити як відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу руху капіталів у вигляді закордонних інвестицій, з одного боку, та іноземних інвестицій – з іншого.
Рис. 5.3. Структура міжнародного руху капіталу
Експорт позичкового капіталу відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит можна визначити як позику у грошовій чи товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів.
Існує міжнародний ринок позичкових капіталів, який можна визначити як систему ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл позичкових капіталів між країнами. Він охоплює такі сектори:
світовий грошовий ринок – здебільшого міжбанківські операції терміном від одного дня до одного року;
ринок євровалют;
світовий фінансовий ринок – емісія та розміщення цінних паперів терміном на 7-15 років.
Найпоширенішими формами міжнародного кредиту є лізинг, факторинг, кредити за компенсаційними угодами. Операції на міжнародному ринку позичкових капіталів оформляють векселем, банківськими акцептами, депозитними сертифікатами, облігаціями, євронотами, кредитними гарантіями тощо.
Міжнародний кредит надається державою, банком, іншою юридичною або фізичною особою однієї країни іншій країні, а також банкові, юридичній або фізичній особі іншої країни на певний термін на умовах повернення та сплати процентів. Кредиторами і позичальниками можуть також виступати міжнародні організації, регіональні об’єднання держав, асоціації виробників та експортерів товарів.
Залежно від термінів користування кредитом міжнародні кредити поділяються на короткотермінові (до одного року), середньотермінові (1-5, а в деяких країнах і більше років) та довготермінові (понад терміни користування середньотерміновими кредитами). За призначенням міжнародні кредити поділяються на комерційні (безпосередньо пов’язані із зовнішньою торгівлею та послугами), фінансові (валюту можна використовувати на будь-які потреби, зокрема на погашення заборгованості, купівлю цінних паперів, інвестиції) та проміжні (призначені для змішаних форм вивезення капіталу, товарів, послуг). Залежно від техніки надання розрізняють кредити наявними грішми (їх часто називають готівковими, хоч валюту з одного банківського рахунку на інший перераховують безготівковим способом), акцептні (у формі акцепту векселя імпортером чи банком), а також консорціумні кредити у формі депозитних сертифікатів, облігаційних позик тощо.
Міжнародний кредит має три субформи:
пільговий кредит, тобто кредит з певними пільгами щодо терміновості, величини та форми сплати процентів; він надається за нижчими ставками, ніж ринкові, і часто на триваліший термін, ніж звичайно;
звичайний закордонний кредит, тобто позика усталеного типу, що надається за кордон тамтешньому суб’єктові на умовах повернення та платності;
портфельні інвестиції, але у частині капіталовкладень у боргові цінні папери.
Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу. Міжнародна економічна допомога – це надання капіталу в грошовій і товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто безвідшкодності.
Міжнародна економічна допомога має свої форми:
І. Фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних програм та технічних проектів. Фінансова допомога надається у вигляді:
сум коштів, переданих платникові податку згідно з договорами дарування чи іншими договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
суми безнадійної заборгованості, відшкодовані кредиторові позичальником після її списання;
суми заборгованості платника податку перед іншою юридичною або фізичною особою, не стягнена після закінчення терміну позивної давності;
кредити або депозити, надані платникові податку без встановлення термінів повернення його основної суми за винятком кредитів, наданих під безтермінові облігації, та депозитів до запитання в банківських установах.
ІІ. Матеріальна допомога – це безоплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення.
Як бачимо, два види експорту капіталу знаходяться на перетині форм експорту, але їхні складові мають чітку відмежованість за формами. У той же час капітал, що експортується, за приналежністю поділяється на державний і приватний. Приватний капітал частіше експортується у підприємницькій і позичковій формі, ніж у формі матеріальної допомоги. Державний капітал має дещо іншу тенденцію.
Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:
прагнення контролювати діяльність підприємства, контролювати частину місцевого ринку;
отримання підприємницького прибутку;
прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни;
отримання процентів на позичковий капітал.
Якщо подивитися на рух капіталів з позиції приймаючої сторони, тобто розглянути іноземні інвестиції, то можна визначити як позитивні (корисні) риси цього процесу, так і негативні (шкідливі) риси.
Користь від імпорту капіталу зводиться до:
отримання нових технологій при порівняно низьких витратах;
легше здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;
порівняно швидкий розвиток виробництва;
розширення експорту;
підвищення рівня кваліфікації працівників;
розвиток сфери послуг;
створення нових робочих місць;
поповнення національного бюджету;
набуття передового іноземного досвіду в господарюванні.
Негативні наслідки імпорту капіталу:
можливе вивезення сировинних ресурсів;
іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;
посилення конкуренції з місцевими виробниками, що може призвести до згортання деяких видів національної промислової діяльності;
захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни, що приймає, а це може призвести до однобокого розвитку національної економіки;
втрата контролю над частиною національного ринку з боку вітчизняних виробників;
вивезення прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а саме за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються інофірмою, невиправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах);
деякі втрати політичної свободи (це також насамперед стосується країн, що розвиваються).