§ 2. Світовий ринок позичкових капіталів Програмні питання
Суть світового ринку позичкових капіталів (СРПК).
Формування і розвиток світового ринку позичкових капіталів.
Економічнозмістова структура СРПК.
Інституціональна структура СРПК.
Основні кредитори, посередники та споживачі капіталів на СРПК.
Географічна структура.
Основні міжнародні фінансові центри, передумови їхнього виникнення й особливості функціонування.
Євроринок.
Основні поняття
Світовий ринок позичкових капіталів
Світовий грошовий ринок
Світовий ринок капіталів
Первинні кредитори
Посередники
Споживачі позичкових капіталів
Міжнародні фінансові центри
Євроринок
Євровалюта.
Визначити світовий ринок позичкових капіталів можна як механізм акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал з боку позичальників і кредиторів з різних країн. Також світовий ринок позичкових капіталів визначають ще як частину ринку, де здійснюється рух грошового капіталу між країнами на умовах повернення і сплати процента, а також формується попит і пропозиція на капітал.
Виходячи з міркувань про “ринок” і “світовий ринок” (розділ 2), можна сформулювати таке визначення: світовий ринок позичкових капіталів є сукупністю міжнародних кредитних (позичкових) відносин, тобто відносин, які виникають між суб’єктами з різних країн з приводу позики грошей з умовою повернення в назначений термін і сплати відповідного позичкового процента, та інфраструктури, яка сприяє здійсненню таких відносин.
Умовно (але не безперечно) світовий ринок позичкових капіталів поділяють (рис. 5.4.) на світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів. Сумнівним тут виглядає те, що світовий ринок капіталів розглядається, як частина світового ринку позичкових капіталів, а не навпаки.
Рис. 5.4. Структура світового ринку позичкових капіталів
За логікою традиційного бачення, світовий ринок капіталів визначається як система довгострокових позик на міжнародному рівні, при яких капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень, тобто капітал виступає як вартість, що сама зростає. Під світовим грошовим ринком розуміють систему відносин попиту і пропозиції щодо позичкового капіталу, функціонуючого в якості міжнародних покупних і платіжних засобів, а також позики, що надаються на короткий термін. Обидва ці ринки органічно пов’язані між собою, що наглядно проявляється у трансформації короткострокових ресурсів у середньо- та довгострокові кредити і портфельні інвестиції.
Це, так би мовити, економічнозмістова структура світового ринку позичкового капіталу, а ще виділяють інституціональну та географічну його структури.
Інституціональна структура світового ринку позичкового капіталу складається з вкладників (тих, чиї кошти акумулюються), позичальників (споживачів капіталів) і посередників (акумуляторів і постачальників капіталів).
Вкладники (первинні кредитори):
населення планети;
офіційні інститути;
приватні фірми;
банки;
страхові компанії;
пенсійні фонди;
національні та міжнародні організації.
Головні посередники, що діють на світовому ринку позичкових капіталів:
транснаціональні банки;
фінансові компанії;
фондові біржі;
центральні та зовнішньоекономічні банки країн;
міжнародні та національні фінансово-кредитні установи, організації.
Основні споживачі капіталів:
транснаціональні компанії;
державні органи;
приватні фірми;
міжнародні та регіональні організації.
Географічна структура світового ринку позичкових капіталів відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.
Основні передумови формування та функціонування міжнародних фінансових центрів:
високий рівень економічного розвитку даної країни;
активна участь країни у міжнародній торгівлі та інших формах міжнародних економічних відносин;
розвинений і дієздатний національний ринок капіталів;
ліберальне валютне і податкове законодавство;
вигідне географічне розташування;
відносна політична стабільність.
Провідні міжнародні фінансові центри можна поділити на традиційні та такі, що набирають силу. До традиційних міжнародних центрів відносять:
Нью-Йорк {особливо сильний в емісії та торгівлі щодо цінних паперів і має свій внутрішній центр — Нью-Йоркську біржу, котра не має собі рівних у світі};
Лондон {займає перше місце у світі за обсягом міжнародних валютних, депозитних і кредитних операцій з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами, є головним європейським центром у міжнародній фінансовій сфері};
Цюріх {сильний у сфері довгострокових позик};
Франкфурт-на-Майні {це також лідер з надання довгострокових позик};
Токіо {універсальний центр, який останнім часом помітно набирає вагу на світовому фінансово-кредитному ринку}.
Помітно стверджуються на фінансовому ринку такі міжнародні центри, як Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, Панама, Багамські, Кайманові, Нідерландські Антильські острови.
Тенденції розвитку географічної структури світового ринку позичкових капіталів:
взаємопроникнення національних ринків капіталів;
переважання вивозу капіталів у розвинені країни над вивозом капіталів у країни, що розвиваються;
посилення руху приватних капіталів між промислово розвиненими країнами;
загальне зниження частки країн, що розвиваються, на ринку капіталів.
Ядром світового ринку капіталів є таке міжнародне економічне явище, як євроринок. Євроринок – частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції в євровалютах. Євровалюта — це валюта, переказана на рахунки іноземних банків і використовується для операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітента даної валюти. Євровалюта зберігає форму національної грошової одиниці, а префікс “євро” свідчить тільки про вихід національної валюти з-під контролю національних валютних органів (до того ж, євровалюта не контролюється і на міжнародному рівні).
Відсутність резервних вимог щодо депозитів і кредитів (за виключенням окремих країн), а також лімітів на розмір процентних ставок сприяють неконтрольованому рухові величезних мас позичкового капіталу, котрий обходить державні кордони та регламентації, зненацька викликаючи вторгнення “гарячих” грошей на національні ринки капіталів або “втечу” капіталів, збільшення спекулятивних операцій.
Як видно з рисунка 5.4., євроринок, крім того, що є складовою світового ринку позичкових капіталів, має точнісінько таку ж структуру, що й увесь ринок, тільки з чітко вираженою відмінністю: усі елементи євроринку наділені префіксом “євро”: євровалюта, єврооблігація, євровексель тощо.
Що ж до обсягу євроринку, то він загалом у світі складає десь понад 9 трлн. доларів, у той час, як загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів вимірюється приблизно 11-12-ма трильйонами доларів. Цифри, звісно, приблизні, оскільки євровалюта не є контрольованою.