§4. Міжнародні фінансово-кредитні організації Програмні питання
Суть і структура міжнародної фінансово-кредитної системи.
Група Світового банку.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
Міжнародна асоціація розвитку.
Міжнародна фінансова корпорація.
Багатостороннє агентство гарантування інвестицій.
Міжнародний центр розв’язання інвестиційних спорів.
Банк міжнародних розрахунків.
Азійський банк розвитку.
Африканський банк розвитку.
Міжамериканський банк розвитку.
Європейський банк реконструкції та розвитку.
Чорноморський банк торгівлі та розвитку.
Паризький клуб.
Лондонський клуб.
Основні поняття
Міжнародна фінансово-кредитна система
Інституціональне забезпечення
Міжнародні фінансово-кредитні організації
Країни-члени
Світовий банк
Група Світового банку
Міжнародний інвестиційний інститут
Реконструкція і розвиток
Спеціалізований заклад ООН
Джерела грошових (фінансових) ресурсів
Джерела кредитних ресурсів
Стимулювання приватних інвестицій
Урегулювання інвестиційних спорів
Фінансування програм і проектів розвитку
Гарантування закордонних інвестицій
Гарантування кредитів
Полегшення переходу до ринкової економіки
Державна зовнішня заборгованість
Приватна зовнішня заборгованість
Реструктуризація боргів
Міжнародна фінансово-кредитна система складається не тільки з міжнародних фінансово-кредитних відносин, а й з інститутів, без яких ці відносини не існували б. Інституціональне забезпечення насамперед зводиться до міжнародних фінансово-кредитних організацій. Серед основних таких інститутів можна назвати Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк (вірніше, Група світового банку – ГСБ), які ще називаються Бретон-Вудськими інститутами, а також Банк міжнародних розрахунків (БМР) і такі організації з регулювання зовнішньої заборгованості, як Паризький (ПК) і Лондонський (ЛК) клуби (рис. 5.5). Окрему, але достатньо помітну, роль на світовому кредитному ринку відіграють регіональні банки: Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Азіатський банк розвитку (АзБР), Африканський банк розвитку (АфБР), Міжамериканський банк розвитку (МАБР).
Оскільки Міжнародний валютний фонд діє у царині системи міжнародних валютних відносин, то вивчається він у розділі 12. З Бретон-Вудських інститутів у цьому розділі розглядатиметься тільки Група Світового банку (The World Bank Group).
Світовий банк – це міжнародний інвестиційний інститут, заснований (під назвою Міжнародний банк реконструкції та розвитку) одночасно з Міжнародним валютним фондом згідно з ухвалою міжнародної валютно-фінансової конференції, яка відбулася в американському містечку Бретон-Вудсі в 1944 році.
У наш час серед членів Світового банку налічується понад 170 країн. Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні. Штат Банку налічує понад 6 тис. службовців.
До складу Групи Світового банку входить дві основні самостійні організації:
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);
Міжнародна асоціація розвитку (МАР).
Ці дві організації мають спільну штаб-квартиру і спільне керівництво (президент, управляючі та директори МБРР займають аналогічні посади в МАР).
Серед головних організацій Групи Світового Банку також є ще Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ) і Міжнародний центр розв’язання інвестиційних спорів (МЦРІС).
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (The International Bank for Reconstruction and Development) – це спеціалізований заклад ООН з фінансового сприяння в реконструкції та розвитку економік країн-членів. МБРР функціонує з 1945 року. Членами цієї кредитної установи можуть бути тільки ті країни, які вступили до МВФ.
Половину голосів у раді МБРР мають 7 провідних країн (США, Японія, ФРН, Велика Британія, Франція, Канада, Італія), котрі визначають кредитну політику МБРР і всієї Групи Світового Банку, а також розпоряджаються його коштами.
МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання довгострокових позик. Як правило, кредити надаються на термін 15-25 років.
Рис. 5.5. Система міжнародних фінансово-кредитних організацій
Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:
розвитку інфраструктури;
здійснення сільськогосподарських проектів;
розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики і то в основному на розвиток малого бізнесу.
Вищим керівним органом МБРР є Рада управляючих, що представляють усі країни світу, котрі є членами МБРР. Виконавчий і найдієздатніший орган МБРР – Директорат, до якого входить 22 виконавчих директори, 5 з котрих працюють на постійній основі (це представники США, Японії, Великої Британії, ФРН і Франції).
Міжнародна асоціація розвитку (The International Development Association) – це міжнародна міжурядова організація, яка також, як і МБРР, є спеціалізованим органом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн шляхом надання їм пільгових кредитів.
Правом отримання пільгових кредитів можуть користуватись, насамперед, країни з річним доходом на душу населення нижчим за 790 дол. США. Таким країнам МАР надає пільгові кредити на 50 років, стягуючи тільки комісійні у розмірі 0,75 відсотків річних.
Джерела фонду ресурсів МАР:
внески за підпискою;
додаткові внески країн-членів (переважно розвинених);
відрахування з прибутків Світового банку.
Кредити Міжнародної асоціації розвитку направляються в основному розвиток економічної та соціальної інфраструктури, а останнім часом також і на розвиток сільського господарства країн-позичальників.
Міжнародна фінансова корпорація (The International Finance Corporation) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створено в 1956 році для стимулювання приватного підприємництва, головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.
МФК надає кредити приватним підприємствам і купує цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її частка в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5-15 років. Рівень процента встановлюється залежно від ставок грошового ринку.
Джерела ресурсів Міжнародної фінансової корпорації:
статутний капітал;
продаж участі в кредитах банкам та іншим фінансовим установам;
перепродаж цінних паперів;
позики і дотації від МБРР.
Членами МФК можуть бути тільки члени МБРР. Структура і функції органів управління такі ж, як і в МБРР, а керівництво спільне.
Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (The Multilateral Investment Guarantee Agency) – це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків.
Некомерційними ризиками вважаються:
невиконання контракту внаслідок урядового рішення;
революції, перевороти та наступні зміни в соціально-політичному стані;
військові дії;
відміна конвертованості національної валюти і пов’язані з цим перепони при переказі прибутків у країну інвестора;
експропріація майна інвестора.
Засновано БАГІ у 1988 році. Джерелом ресурсів є надходження коштів від Міжнародного банку реконструкції та розвитку. До того ж, БАГІ має свій підписний капітал, який у 1993 році налічував 948млн. $. Термін гарантування, як правило, складає 15-20 років.
Окрім операцій, спрямованих на сприяння реконструкції і розвитку країн-членів, стимулювання приватних іноземних інвестицій шляхом їхнього страхування, БАГІ додатково ще:
консультує урядові органи країн-членів, що розвиваються, щодо розроблення та здійснення політики, програм і порядку, які стосуються іноземних інвестицій;
влаштовує зустрічі та переговори між міжнародними діловими колами і місцевими органами влади;
надає необхідні інформаційні послуги.
Міжнародний центр розв’язання інвестиційних спорів (International Center for Settlement of Investment Disputes) – це спеціалізована установа правового спрямування, метою якої є стимулювання приватних інвестицій через урегулювання конфліктів між іноземними інвесторами та місцевими урядами. Створено МЦРІС у 1966 році. До цієї організації входить понад 130 країн.
Крім основної функції, Міжнародний центр розв’язання інвестиційних спорів ще здійснює:
профілактичну роботу, яка би не призводила до виникнення суперечок між членами ГСБ, а тому МЦРІС надає консультації;
проводить дослідницьку роботу;
здійснює випуск видань з питань правового врегулювання іноземних інвестицій.
Варто зазначити, що участь Міжнародного центру розв’язання інвестиційних спорів у розв’язанні можливих спірних питань передбачається умовами багатьох інвестиційних контрактів, а також дво- і багатосторонніх угод.
Важливу роль на світовому ринку позичкових капіталів грає система групових і регіональних міжнародних фінансово-кредитних установ. Особливе місце серед таких установ займає Банк міжнародних розрахунків (БМР), заснований у 1930 році, як міждержавна фінансова організація. БМР підтримує ділові стосунки з центральними банками 33 країн-учасниць: Австралії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Італії, Канади, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, ПАР, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, США, Туреччини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Швеції, Югославії (поки що членство її призупинене), Японії.
Основні завдання БМР:
сприяння співробітництву центральних банків країн-учасниць;
надання додаткових коштів для міжнародних фінансових операцій;
виступ у ролі довіреної особи в міжнародних фінансових угодах.
БМР може:
здійснювати операції із золотом;
здійснювати операції з короткостроковими зобов’язаннями;
надавати позики центральним банкам;
купувати і продавати валюти різних країн;
зберігати кошти центральних банків;
купувати державні облігації;
приймати урядові вклади за особливими угодами;
підтримувати валюти окремих країн (разом з МВФ);
виконувати науково-дослідницькі роботи з важливих валютно-фінансових питань.
Банк міжнародних розрахунків щорічно публікує звіти, в яких є інформація про:
розвиток світової економіки;
добування й використання золота у світі;
стан валютних ринків;
платіжні баланси країн.
БМР знаходиться в м. Базелі (Швейцарія). Вищим органом БМР є збори акціонерів, що скликаються щорічно, а виконавчим органом є Рада директорів. Голова Ради директорів одночасно виконує обов’язки президента банку.
Щодо регіональних банків, то слід зауважити, що в них беруть участь не тільки країни з даного регіону, а й країни з інших регіонів.
Азійський банк розвитку (АзБР) створено у 1965 році, а операції він здійснює з 1966 року.
Мета створення:
фінансування програм розвитку азійських країн, що розвиваються;
сприяння зовнішній торгівлі країн-членів;
надання фінансової, технічної та економічної допомоги.
Стратегічні завдання:
сприяння економічному зростанню і співробітництва в регіоні Азії та Далекого Сходу;
зниження рівня бідності;
поліпшення становища жінок;
розвиток людських ресурсів, включаючи в царині народонаселення;
забезпечення раціонального природокористування.
Функції:
надання позик і вкладання власних коштів з метою досягнення економічного та соціального прогресу країн-членів, які розвиваються;
надання технічної допомоги та послуг експертів у підготовці та здійсненні програм і проектів розвитку;
стимулювання державних і приватних інвестицій з метою розвитку;
надання допомоги в координації планів та цілей розвитку.
АзБР налічує 56 країн-членів: 40 регіональних (Австралія, Афганістан, Бангладеш, Бутан, Вануату, В’єтнам, Гонконг, Західне Самоа, Індія, Індонезія, Казахстан, Камбоджа, Киргизтан, Кірибаті, Китай, Кука Острови, Лаос, Малайзія, Мальдівські Острови, Маршалові Острови, Монголія, М’янма, Науру, Непал, Нова Зеландія, Пакистан, Папуа-Нова Гвінея, Республіка Корея, Сінгапур, Соломонові Острови, Сполучені Штати Мікронезії, Таїланд, Тайвань, Тонга, Тувалу, Узбекистан, Фіджі, Філіппіни, Шрі-Ланка, Японія) і 16 нерегіональних (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція).
США та Японія мають понад 1/3 голосів, тому довільне рішення АзБР може бути ними заблоковане.
При АзБР діють три фонди: Азійський фонд розвитку, Спеціалізований фонд технічної допомоги і Японський спеціальний фонд.
Вищим органом АзБР є Рада управляючих. Президентом АзБР обирається представник Японії. Штаб-квартира знаходиться в м.Манілі (Філіппіни).
Африканський банк розвитку (АфБР) створено в 1964 році, а функціонує з 1966 року. Його ще називають Групою Африканського банку розвитку (African development bank group), оскільки до його складу, крім самого АфБР, входять ще три юридично самостійні фінансові установи: Міжнародне фінансове товариство для інвестицій в Африці; Африканський фонд розвитку; Спеціальний (довірчий) фонд Нігерії. У 1982 році в установчі документи було внесено зміни, які дозволили брати участь в АфБР неафриканським країнам.
Членами АфБР є 52 регіональні країни (Алжир, Ангола, Бенін, Ботсвана, Буркина-Фасо, Габон, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Джібуті, Єгипет, Заїр, Замбія, Зімбабве, Камерун, Кабо-Верде, Кенія, Коморські Острови, Конго, Кот д’Івуар, Лесото, Ліберія, Лівія, Маврикій, Марокко, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мозамбік, Намібія, Нігер, Нігерія, Руанда, Сан-Томе і Принсіпі, Свазіленд, Сейшельські Острови, Сенегал, Сьєра-Леоне, Сомалі, Судан, Танзанія, Того, Туніс, Уганда, Центральноафриканська республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея, Еритрея, Ефіопія) і 26 нерегіональних країн (Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Велика Британія, Данія, Індія, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Кувейт, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, ОАЕ, Португалія, Республіка Корея, Саудівська Аравія, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія), яким належить 1/3 статутного капіталу і стільки ж голосів.
Мета створення:
кредитування об’єктів регіонального характеру (переважно інфраструктури), які створюються у рамках багатостороннього співробітництва;
сприяння розвитку зовнішньоторговельних відносин країн Африки;
фінансування інвестиційних програм і проектів;
заохочення державних і приватних інвестицій;
надання необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.
Дві третини кредитів, що надаються Африканським банком розвитку, спрямовуються країнам, які відносяться до найбідніших.
Міжамериканський банк розвитку (МАБР) створено у 1959 році зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Наприкінці 90-х років МАБР налічував 46 членів (Австралія, Аргентина, Багамські Острови, Барбадос, Бельгія, Беліз, Болівія, Бразилія, Велика Британія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Колумбія, Коста-Рика, Канада, Мексика, Нідерланди, Нікарагуа, Німеччина, Норвегія, Панама, Парагвай, Перу, Португалія, Сальвадор, Словенія, США, Суринам, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чилі, Швейцарія, Швеція, Еквадор, Ямайка, Японія): 28 з Латинської та Центральної Америки (їм належить 54% акціонерного капіталу), США (35%) і 17 інших країн (11%).
Мета створення:
прискорення економічного розвитку країн-членів (насамперед країн Латинської Америки та Карибського басейну);
стимулювання державних і приватних капіталовкладень у регіоні;
надання або гарантування позик;
фінансування програм розвитку;
співпраця з країнами-учасницями з метою орієнтації їхньої політики розвитку на ефективніше використання власних ресурсів;
заохочення більшої взаємодоповнюваності економік країн-учасниць і розширення зовнішньої торгівлі;
забезпечення технічною допомогою в підготовці, фінансування та здійсненні планів і проектів розвитку.
Вищим органом МАБР є Рада управляючих, а виконавчим – Директорат, який складається з 12 директорів (8 з Латинської Америки, 1 зі США, 1 з Канади, 2 нерегіональні).
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створено в 1990 році, а операції здійснює з 1991 року. Штаб-квартира ЄБРР знаходиться в Лондоні.
Мета створення:
полегшення переходу центральних та східних європейських країн до ринкової економіки;
координація допомоги країн Заходу європейським постсоціалістичним країнам;
сприяння розвитку приватної підприємницької ініціативи в цих країнах;
стимулювання ключових і економічно обґрунтованих проектів;
сприяння інвестиціям у виробництво, а також у сферу послуг і фінансовий сектор та пов’язану з ним інфраструктуру.
Акціонерами банку є 58 країн (Австралія, Австрія, Азербайджан, Албанія, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Велика Британія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Єгипет, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Киргизтан, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Німеччина, Македонія, Мальта, Марокко, Мексика, Молдова, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, США, Таджикистан, Туркменія, Туреччина, Угорщина, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Югославія /Сербія і Чорногорія/, Японія), а також Європейський Союз і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ).
Початковий капітал ЄБРР визначено в розмірі 10 млрд.екю, а на нинішньому етапі ця сума складає понад 13 млрд. євро. Передбачено такі квоти в капіталі банку:
51% для країн-членів ЄС, самого ЄС та ЄІБ;
13,5% для країн Центральної та Східної Європи;
11,3% для інших європейських країн;
24,2% для неєвропейських країн.
Найбільшими частками в капіталі ЄБРР володіють: США – 10%; ФРН, Франція, Італія, Велика Британія, Японія – по 8,5175%; Росія – 4%.
Вищим органом ЄБРР є Рада управляючих, а головним виконавчим органом є Рада директорів, яка складається з 23 директорів (11 директорів представляють країни ЄС та ЄІБ; 4 директори від Центральної та Східної Європи, 4 – від інших європейських країн, 4 – від неєвропейських країн).
ЄБРР має два оперативних департаменти: Комерційний департамент і Департамент розвитку.
На відміну від інших регіональних банків розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку вже в установчих документах має закладені вимоги політичного характеру до позичальників. Зокрема, країна повинна мати стабільний політичний режим, не брати участь у військових діях і ні в якому разі не використовувати надані кредити на військові цілі.
Джерела кредитних ресурсів:
власний (акціонерний) капітал;
позикові кошти;
кошти спеціальних фондів.
Власний капітал та позикові кошти надаються на ринкових умовах для здійснення рентабельних проектів розвитку. Спеціальні ж фонди призначені для пільгового кредитування малорентабельних галузей соціальної сфери та надання технічної допомоги.
ЄБРР здійснює такі види фінансово-кредитних операцій:
надає кредити комерційним підприємствам на термін до 10 років;
надає кредити для проектів у галузі розвитку інфраструктури на термін до 15 років;
вкладає кошти у статутні фонди підприємств;
надає гарантії;
бере участь у підписці і купівлі боргових зобов’язань.
Як правило, Європейський банк реконструкції та розвитку фінансує не більше 35 відсотків від загальних витрат позичальника, але може допомогти відшукати партнерів на решту коштів.
Чорноморський банк торгівлі та розвитку – ЧБТР (Black Sea Bank Trade and Development). Розпочав здійснювати операції з 1999 року.
Мета створення:
надання підтримки процесу переходу країн-членів до ринкової економіки;
фінансування та просування регіональних проектів;
надання банківських послуг підприємствам громадського і приватного секторів;
кредитування зовнішньоторговельної діяльності країн-учасниць ЧЕС.
Стратегічні завдання:
сприяння економічній співпраці та регіональній інтеграції через підтримку інвестиційної діяльності;
залучення інвестиційних ресурсів у межах регіону;
залучення інвестиційних ресурсів ззовні;
розвиток приватного бізнесу.
Членами ЧБТР можуть бути як країни-члени Чорноморського економічного співробітництва, так і інші банки та фінансові інститути. Нині членами Чорноморського банку торгівлі та розвитку є тільки учасники ЧЕС: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна.
Капітал ЧБТР формується за рахунок відповідних внесків країн-членів. Статутний капітал складає 1,2 млрд. $. Частки Греції, Росії і Туреччини складають по 16,5%, Болгарії, Румунії та України – по 13,5%, а решта країн – по 2%.
Управління Чорноморським банком торгівлі та розвитку здійснюють: Рада керуючих, яка збирається один раз на рік; Рада директорів; президент.
У системі міжнародних фінансово-кредитних організацій діють Паризький і Лондонський клуби кредиторів, які займаються регулюванням державної і приватної зовнішньої заборгованості.
Паризький клуб є неформальною урядовою організацією країн-кредиторів. Створено в 1956 році. Особливістю такої організації є те, що в ній не передбачено організаційної структури і навіть формального членства. Паризький клуб відкритий для усіх країн, які є кредиторами. Щоправда, основними учасниками роботи цього клубу є країни-члени Організації економічного співробітництва і розвитку.
Мета створення Клубу:
спостереження за державною заборгованістю різних країн;
проведення багатосторонніх переговорів з країнами-боржниками щодо реструктуризації їхніх боргів.
За результатами переговорів з боржниками члени Паризького клубу підписують Узгоджений протокол, у якому, як правило, міститься:
умова про консолідацію платежів на обслуговування боргу і прострочених платежів;
дата, станом на яку підписані угоди про кредити, які підлягають реструктуризації;
консолідаційний період, протягом якого повинна бути здійснена реструктуризація боргу;
частка боргу, яка підлягає реструктуризації;
умови першого внеску за реструктуризованою заборгованістю і графік платежів.
Умови узгодженого протоколу набирають чинності тільки після того, як країна-кредитор і країна-боржник домовляться на двосторонній основі щодо переліку кредитів, які підлягають реструктуризації.
Базовими для реструктуризації з 1995 року слугують так звані Неапольські умови, доповнені Ліонськими умовами у 1996 році.
Головою Паризького клубу традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Секретаріат Паризького клубу знаходиться у французькому казначействі.
Лондонський клуб є організацією найбільших банків-кредиторів. На відміну від Паризького клубу, який займається питаннями державних боргів, Лондонський клуб регулює питання реструктуризації приватної заборгованості.
Переговори з боржником (урядом країни, яка має приватну заборгованість), як правило, веде від імені і за дорученням інших банків один представник (банк). Кожного разу в клубі збираються тільки ті банки, які мають найбільші вимоги до боржників даної країни.
Загальні умови реструктуризації приватної заборгованості:
країна-боржник повинна прийняти програму Міжнародного валютного фонду зі структурної перебудови економіки і здійснення економічних реформ;
реструктурувати можна тільки основний борг, а усі інші прострочені суми повинні бути виплачені до моменту підписання угоди про реструктуризацію.
У Лондонському клубі передбачено такі заходи щодо реструктуризації боргу:
викуп зі знижкою урядом країни-боржника приватного боргу своїх компаній у іноземних банків;
обмін боргів із знижкою на інші активи (акції національних компаній, облігації тощо);
скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для виплати старих боргів.