Тема 1. Предмет та стан розвитку психології сім’ї.

План.

1. Проблематика психологічних досліджень сім’ї та сімейних стосунків.

2. Історія становлення психології сім’ї та сімейних стосунків.

3. Трансформування сучасної сім’ї.

Література:

1. Андреева Т.В.Социальная психология семейных отношений. - СПб.: СПбГУ, 1998.

1. Сім’я... Це, напевне, найсвятіше для кожного з нас. Адже, живучи сьогоденням, ми чітко формулюємо для себе значення цього, здавалося б, на перший погляд, несуттєвого поняття. Всі ми рано чи пізно хочемо і прагнемо впевненості, стабільності, взаєморозуміння, тепла, любові. Саме такі якості є спонукальними у виборі на все життя. Для одних створення сім’ї – елементарна справа, для інших – нелегка, клопітка праця, але однозначно це те, з чого не покепкуєш.

Сім’я завжди виступала берегинею домашнього вогнища, тепла, турботи, щирості взаємин і глибокої духовності. З малих літ дитина чує лагідні слова своїх батьків, сімейне коло відкриває маленькій людині почуття рідної землі, роду, Батьківщини.

Сім’я – це найменший соціальний осередок суспільства, який є завжди моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства і відображає його моральні та духовні суперечності. Це проміжна ланка між особистістю і суспільством, тому вона постійно відчуває на собі (безпосередньо або опосередковано) ті зміни, що відбуваються у суспільстві і, відповідно, через своїх членів, впливає на його розвиток.

Психологія сім'ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування ро­дини як специфічної малої соціальної групи, умови та ме­ханізми її функціонування.

Психологічному аналізові під­лягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім'ї; формування готовності до шлюбу й подружніх сто­сунків; загальні тенденції розвитку сім'ї, особливості шлюб­но-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми; вплив сім'ї на фор­мування особистості дітей; особистісні та соціально-психологічні чинники, що зміцнюють або деста­білізують шлюб; стате­во-рольове виховання молоді, формування просімейної мотивації, психологічні аспекти сексуальних стосунків, взаємоадаптації шлюбної пари, їхньої психологічної суміс­ності; соціально-пси­хологічні процеси, що відбуваються в сім'ї: сімейна ко­мунікація ті інтеракція, міжособистісна перцепція, рольова диференціація у взаєминах подружжя.

Сімейні стосунки – це складний феномен, складна психічна реальність, яка включає в себе міфологічні та сучасні рівні свідомості, індивідуальні та колективні уявлення. Поняття “сімейних стосунків” як факт приналежності індивіда деякому надіндивідуальному сімейному цілому охоплює суб’єктивний час, особистісну життєдіяльність, нац. культуру та традиції.

В українській, білоруській, польській ті інших слов’янських мовах шлюбний союз визначається терміном “шлюб”, яке бере свій початок від древньослов’янського слова “сьлюб” , що означає урочисту обіцянку. “Слюбиться” означає домовитися.

В зв’язку з тим, що сім’ю вивчають багато наук: соціологія, психологія, педагогіка, демографія, право, етика, історія і інші, в літературі можна знайти різні вивчення сім’ї. І це зрозуміло, оскільки вряд чи можна знайти визначення, яке б влаштовувало б всі науки і всі підходи до вивчення сімейно-шлюбних стосунків. Необхідно пам’ятати, що шлюбом пов’язані в сім’ї тільки чоловіка і жінка. Діти, як інші, які живуть в сім’ї, родичі, пов’язані з ними і між собою кровним зв’язком.

Сім’я – це суспільство в мініатюрі, від цілісності якого залежить безпека всього великого людського суспільства (А.Адлер).

Сім’я – це не просто сума членів цієї сім’ї, це, передусім, визначена сукупність взаємовідносин між усіма її членами (Людвіг Ван Берталанфі).

Сім’я – це мала соціальна група суспільства, важлива форма організації особистого побуту, заснованого на подружньому союзі і родинних зв’язках, тобто відносинах між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, братами і сестрами, і іншими родичами, проживаючих разом і ведучими загальне господарство (Н.Я.Соловйов).

Сім’я – це історично конкретна система взаємовідносин між батьками і дітьми як малої групи, члени якої зв’язані шлюбними чи родинними відношеннями, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю із соціальною необхідністю, в якій обумовлена потреба суспільства у фізичному та духовному становленні населення (А.Г. Харчов).

Ядром сім’ї вважають подружню пару, до якої в залежності від обставин входять діти, родичі, батьки подружжя. Чарльз Кулі ще на початку 20 ст. розробив поняття „первинна група”, яке в першу чергу відносив до сім’ї. Відповідно були розроблені ознаки, які характеризують сім’ю.

Сталі ознаки (характеристики) сім’ї:

1. Вплив сім’ї на індивіда першочерговий як по часу, так і по змісту.

2. Сім’я формує особистість в цілому, тоді як вторинні соціальні групи (школа, виробництво) впливають тільки на деякі аспекти.

3. Сім’я є групою, яка сама себе відтворює.

4. Члени родини постійно знаходяться у взаємозалежності і тому зміна поведінки одного призводить до зміни поведінки інших.

5. Сім’я задовольняє найважливіші життєві потреби людини, такі, які не може задовольнити вторинна група.

Найчастіше об’єктом дослідження спеціалістів стає нуклеарна сім’я (мати, батько, діти). Але сім’я має не тільки сталі ознаки та характеристики. Існує цілий ряд характеристик, які є перемінними.

Перемінні характеристики сім’ї:

1. Характеристики середовища проживання та найближчого соціального оточення.

2. Склад та родинна структура сім’ї.

3. Індивідуальні характеристики членів сім’ї (демографічні, психологічні, фізіологічні).

4. Походження, соціальні міграції.

5. Рольова поведінка.

6. Виховання та зразки поведінки в батьківській родині.

7. Попередній шлюбний досвід партнерів.

8. Об’єм та структура сімейної взаємодії.

9. Рольові установки та очікування.

10. Структура сімейної влади, авторитета та лідерства;

11. Характер та структура сімейного спілкування;

12. Структура родинних зв’язків для нуклеарної сім’ї.

13. Успішність та задоволеність сімейно-шлюбними стосунками;

14. Моделі поведінки в до та післяшлюбний період.

Сім’я як соціальна система реалізує своє буття через певні стосунків, які є її підсистемами. Підсистеми володіють сукупністю зв’язків і взаємодій. Соціально-біологічні стосунки в сім’ї охоплюють рух кількості і статевовікової структури сім’ї, сексуальні зв’язки, родинні почуття, емоційний фактор у вихованні дітей, народжуваність і планування сім’ї, гігієну статей і статевого життя, фізичне удосконалення як дітей, так і дорослих, проблему спадковості. Господарсько-економічні стосунки включають введення домашнього господарства, дотримання сімейного бюджету, матеріальне забезпечення неповнолітніх і непрацездатних, розподіл обов’язків в процесі ведення домашнього господарства і т.п. Юридичні стосунки охоплюють сферу, насамперед, мотивації шлюбу і розлучення, правого нормування наявних і особистих прав та обов’язків подружжя, стосунків між батьками і дітьми і іншими родичами, спадковості, усиновлення. Моральні стосунки – до них відносяться любов і обов’язок, чоловіча і жіноча гідність як моральні цінності сімейних стосунків, вся сфера морального виховання і самовиховання, питання статевого виховання, проблеми профорієнтації молоді, трудового виховання, відношення до релігії. Психологічні стосунки – це сфера співіснування різних психологічних світів особистостей, подолання психологічних протиріч між подружжям, між батьками і дітьми, формування і розвиток самих різних почуттів, психологічних установок, психологічної сумісності, психологічного клімату. Естетичні стосунки – естетичне сприйняття і самовиховання; естетика стосунків, поведінки, мовлення, одягу, побуту; роль і місце творів літератури і мистецтва в житті сім’ї; кохання і дружба між подружжям, між батьками і дітьми; добре налагоджене сімейне життя, зручності сімейного побуту.

Проблеми, які виникають при методологічному дослідженні сімейних стосунків:

1. Неможливість створення спільного гносеологічного кола на основі принципу об’єктивності тому, що неформальні стосунки, емоційна близькість, любов, симпатія не підлягають чіткому визначенню.

2. Проблема „багатокутника та кола”. Комплексне знання базується на онтологічному припущенні, відповідно до якого об’єкт аналізу сімейної психології характеризується багатовекторністю та різноманітністю. «Розум наближується до істини так само як багатокутник до кола, чим більша кількість сторін багатокутника, тим більше він наближується до кола”. (Микола Кузінський, 15 ст. Германія». Тому, при здійсненні методологічних досліджень настільки важлива їх кількість, якість, різноманітність та достовірність.

3. Проблема співвідношення повноти досліджуваних даних та їх точності. Складність дослідження пов’язана з:

а) проблемою розробки та використання методологічного інструментарію, який би не нашкодив респондентам та їх сімейним стосункам.

Б) вплив самого факту участі досліджуваних в експериментах та відповідно їх вплив на психіку і стосунки в сім’ях.

В) вплив експериментатора на стиль життя сім’ї.

4. Уявлення про містичний характер того, що відбувається в сім’ї (Бог, доля, гороскоп чи інша сила відповідальні за процеси, що виникають в сім’ї.)

5. Зовнішня легкість оволодіння предметом, його доступність та відносна легкість (в оточуючому середовищі можна з легкістю знайти велику кількість „спеціалістів”). Варто говорити про взаємодоповнюваність життєвої психології та наукової, а не про їх взаємонеможливість. Тільки треба пам’ятати, що життєва психологія базується на конкретному суб’єктивному досвіді, об’єктом дослідження Ж. псих. є конкретні люди, тоді як наука досліджує найрізноманітніші вибірки. Життєві знання з психол. досягаються за допомогою спостереження та самоспостереження, тоді як в науки є цілий ряд методів.

6. Відносна молодість наукової проблематики. Проблеми сім’ї тільки нещодавно стали предметом дослідження фундаментальної науки. Раніше вони належали до ”напівнаукової ” галузі.

7. Заповнення існуючого на даний час терапевтичного вакууму, який тільки зараз починає зникати з практичної та прикладної психології шляхом прямого запозичення технік та методик із західної психології.

2. Якщо трактувати сімейні стосунки як поняття, продуковане ментальною рефлексією, відносно історії людини та сім’ї, то вони відображались в філософській мудрості: Платон: діалоги „Держава”, „Закони”; Аристотель: „Політика”; Ксенофонт „Домострой”; Плутарх „Настанови подружжю ”; Ф. Енгельс „Походження сім’ї, приватної власності та держави”; Монтень „ Досліди”; Кант „Метафізика нравів”; Гегель „Філософія релігії” „Філософія права”; А. Шопенгауер „Афоризми життєвої мудрості”.

За останні десятиріччя вітчизняна та російська психологічна література збагатилась значною кількістю наукових праць, які всебічно розглядають різні проблеми сімей. Позитивним є те, що, крім робіт соціологічного спрямування, з’явились прикладні роботи, орієнтовані на психологів-практиків. До таких робіт можна віднести: монографію А.А. Бодальова та В.В. Століна „Сім'я в психологічному консультуванні”; праця Е.Г.Ейдеміллера та В.В. Юстицкіса „Психологія та психотерапія сім’ї”; праця С.Краткохвіла „Психотерапія сімейно-сексуальних дисгармоній”; праці В.Г. Херсонського та С.В. Дворяка „Психологія та психопрофілактика сімейних конфліктів”; праці Г.С. Кочаряна та А.С. Кочаряна „Психотерапія сексуальних розладів та подружніх конфліктів”; В. Сатір „Як будувати свою сім’ю”; Р.Бендлер, Д. Грідер, В. Сатір „Сімейна терапія”; Пезешкіана „Позитивна сімейна психотерапія”; К. Вітакєра та В. Бамберрі „Танці з сім’єю”; Е.Г. Ейдеміллера, І.В. Добрякова, І.М. Нікольської „Сімейний діагноз та сімейна психотерапія”; Т. Андрєєвої „Сімейна психологія”; Л.Б. Шнейдера „Психологія сімейних стосунків”; К.Вітакер „Опівнічні спогади сімейного терапевта”. В кожній праці важливе значення приділяється розгляду чинників, які сприяють дестабілізації сім’ї, але психологічна несумісність як один з основних чинників майже ні в одній роботі не домінує. З робіт останніх років можна виділити лічені одиниці, які розглядають таке поняття як сумісність. Це праці А.Аугустінавіюте, М.М. Обозова, Рибаченко „Грані сумісності”; А. Митрофанової „Особистісне життя як сумісний проект; та праця Н.Вахітова „Чи підходимо ми один одному”;

В працях психологів та соціологів зустрічаються різні макросоціальні обґрунтування процесів функціонування сім’ї в суспільстві. Так, А.Г. Харчев довів, що суттєвою причиною нестабільності сім’ї та шлюбу є науково-технічна революція. Але, як вказують Е. М. Тійт та Д.Кустар, навіть на соціологічному рівні незрозумілі мікросоціологічні фактори, що обумовлюють розпад однієї сім’ї та збереження іншої. Автори роблять висновок, що ще немає оптимальної теорії, яка б повністю пояснювала функціонування сім’ї. Хоча в багатьох вищезазначених працях виділяються найважливіші аспекти нормального функціонування сім’ї: готовність до вступу в шлюб, подружня сумісність, задоволеність сімейним життям, стабільність сім’ї. Вивчення сімейної нестабільності свідчить про те, що однією з найбільш поширених причин подружніх конфліктів є несумісність. Але, нажаль, часто цим поняттям прикривають відсутність взаєморозуміння, недовіру, неповагу.

На сучасному етапі можливо виділити 5 основних напрямків у вивченні психології сімейних стосунків: еволюціонізм, функціоналізм, біологізм, емпіризм, сциенізм. (Антонов А.І., Медков В.М. Соціологія сім’ї, 1996)

Еволюційний підхід – виходить із теорії початкового проміскуїтету, який змінюється екзогамним материнським родом, далі ідея доповнюється виникненням дуально – родової організації (наявність одночасно двох матрилінійних екзогамних фратрій (рід складається із 2 фратрій до яких входять чол. і жін. , які не можуть одружуватись в межах власної фратрії і шукають партнера в іншій)). Одним із засновників даного підходу вважаємо І.Я. Баховена, який у 1861 р. видав книгу „Материнське право. Дослідження гінекократії старого часу та її релігійної та правової природи” а також шотландський юрист Дж. Ф. Мак-Леннан, який у 1865р. опублікував дослідження „Первісний шлюб”. Обоє дослідників схилялись до думки про видозмінення форм шлюбу.

І.Я. Баховен розробив концепцію гетеризма, через яку пройшли всі народи в напрямку до індивідуальної сім’ї та шлюбу. Концепція гетеризму була заснована на теорії материнського права та високого статусу жінок в суспільстві «гінекократії».

Ідеї матріархату та історичного розвитку сім’ї були підтримані Дж. Леббоком, І. Коллером, М.М. Ковалевським, Л.Г Морганом, Енгельсом.

Вже у стародавні часи були уявлення і про „патріархальність” сімейного устрою, так і про наявність нерозбірливих статевих зв’язків „проміскуітет”. Батьком „патріархальної” теорії називають Платона. Його ідеї, як такі, що відповідають природі людини і слугують вихідною ланкою суспільства підтримував Аристотель. Найбільшого поширення дана теорія набула у середні віки в епоху Просвітництва. Ідею „групового” шлюбу розкрив Геродот у своїй „Історії”.

П.А. Сорокін виділяє основні положення еволюційного підходу:

1. Майже у всіх народів лінія родини по матері передувала виникненню розрахунків родинності по батькові.

2. В первісному суспільстві була майже повна свобода статевих стосунків, яка тільки деколи переривалась моногамією.

3. Еволюція шлюбу полягала в поступовому обмеженні свободи статевих стосунків і поступовому переході від групового шлюбу до індивідуального.

В рамках даного підходу існують 2 основні парадигми:

- ліберально – прогресивна – говорить про поступову кризу сім’ї, послаблення взаєморозуміння батьків та дітей, частковий розпад спільного сімейного господарства.

- консервативна – вказує, що при зникненні інституту сім’ї перестане існувати суспільство як таке і тому закликає до підкріплення сімейних стосунків.

Функціональний підхід. Відповідно до даного підходу сімейні стосунки є взаємозалежними від стилю життя та сімейного укладу. Засновником є Е. Дюркгейм. Функціоналізм визнає шлюбні стосунки тільки при настанні вагітності та народженні дитини, заміну історичних форм сім’ї та виникнення екзогамії тільки із табу на інцест. Функціоналісти активно розглядали проблеми батьківства та материнства. В функціональному підході на відміну від еволюційного ключовим моментом виступає проблема відповідальності у 2 розуміннях (вузькому – внутрішньосімейні стосунки, широкому – суспільні стосунки).

Етологічний підхід – засновником даного підходу можна вважати Ч. Дарвіна, а саме вихід його книги „Походження людини та статевий відбір”. Послідовники даного підходу відкидають проміскуїтет як первинну форму шлюбу, тому що він суперечить інстинктивній потребі дітей мати своїх батьків, і відповідно батьківському інстинкту дорослих. Етологи зазначають, що історично існували 4 системи шлюбних стосунків. Незвичайність точки зору в тому, що етологи первинною вважають моногамію, а потім із ходом історії припускають виникнення інших видів, в залежності від потреб. Людина тільки тому змогла вийти з під дії природного відбору, що головними стали не генетично передані знання, а засвоєні в соц. розвитку.

Емпіричний підхід – в руслі даного підходу сімейні стосунки розглядаються в плані емоційної близькості членів родини, на їх потребах. Засновником підходу вважають Ф. Ле Пле. Він вказував на спонтанну стійкість сім’ї при зміні поколінь завдяки схильності до солідарності. В якості емпіричного методу дослідження Ле Пле використовував аналіз сімейного бюджету, як кількісного вираження багатоманітності внутрішньо сімейного функціонування та мікро середовища родини. Автор підкреслював нестабільний характер сім’ї, яка опинилась під пресингом індустріалізації та урбанізації, що проявляється в розрізненому проживання батьків та дітей, у послабленні батьківського авторитету.

Сциентистський підхід. Сімейні стосунки розглядаються тут у взаємозв’язку особистості та суспільства. Представники: У. Джемс, Ч Кулі, Ф. Знавецький, Ж. Піаже, З.Фрейд. Міжособистісні стосунки „Я” та „інші”, значимий характер близьких стосунків, сім’я як єдність взаємодіючих особистостей – ось основні напрямки сциентиської соц.-псих. направленості.

3. Необхідно відмітити, що протягом усього ХХ століття сім’я в Україні переживала глибокі зміни, які торкалася усіх аспектів існування цього давнього соціального інституту. Сучасні зміни зумовлюються як закономірними позитивними зрушеннями у житті нашого народу в ході оновлення його економічної та соціальної структури, так і негативними соціальними процесами, які серйозно позначаються на інституті сім’ї. З одного боку, сім’я подолала кризу патріархальності сімейних стосунків, а з іншого, вона стикнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні для людства функції й опинилася в кризовому стані.

Кризові явища, що спостерігаються в сучасній сім’ї, стосуються, головним чином, її економічних та демографічних основ. Так, шлюбність, яка є одним з найвиразніших об’єктивних показників стабільності розвитку суспільства, останнім часом набула тенденції до зниження. Якщо в 1993 р. на 1000 жителів в Україні припадало 8,2 шлюбу, розлучень – 4,2, то у 1994 році, відповідно, 7,7 шлюбу та 4,0 розлучень, у 1995 році – 8, 4 шлюбу та 3,8 розлучень.

На відміну від економічної чи політичної, демографічна криза більш інертна, пролонгована у часі та важко керована. Нині народжуваність в Україні знизились до рівня, який не забезпечує простого відтворення поколінь, поглиблюється процес старіння працюючого населення. Опинився під загрозою інтелектуальний і моральний потенціал народу, що зумовлене суттєвим зниженням життєвого рівня сімей. Помітно знижуються доходи населення, тоді як ціни постійно зростають. Збільшуються витрати населення на медичне обслуговування, навчання дітей, комунальні послуги, що підриває економічні можливості сім’ї. Невпинно зростає дитяче сирітство та безпритульність. Все більше подружніх пар не бажають мати дітей через соціальні, матеріальні або психологічні складності. Викликає стурбованість низька культура регуляції народжуваності, відсутність широкої інформації щодо протизаплідних засобів, що призводить до випадків небажаної вагітності та абортів.

Серед молоді помітна тенденція до падіння престижу загальнолюдських цінностей і, зокрема, цінності батьківства. Молодь починає ставитися до батьківства не як до власної цінності, цінності свого життя, а як до чогось вимушеного, що ніби нав’язується їй ззовні. За даними досліджень, здійснених УкрНДІ проблем молоді, серед жінок, які завагітніли вперше, кожна друга не планувала цього, оскільки народити і виростити дитину нині надто складно, а для багатьох людей – практично неможливо.

Зниження народжуваності відбилося на сімейному складі. Ще 30 років тому середня сім’я налічувала 4,0 осіб, у 1970 – 3,4, у 1989 – 3,2 у 1994 – 3,0 осіб. Серед сімей з дітьми, молодшими за 18 років, які становлять 56% загальної кількості сімей, переважають ті, що мають лише одну дитину – 52%. У містах ця частка становить 55, у селах – 44%. Сім’ї з двома дітьми становлять близько третини всієї сукупності сімей, а з трьома і більше – лише 8 %.

Останнім часом набуває поширення ще одна форма існування сучасної сім’ї – позашлюбна, тобто створюється сім’ям без укладання шлюбного союзу. Існує тенденція до збільшення позашлюбних народжень. Це певний вихід із стану психологічної та емоційної самотності.

Материнська сім’я може формуватися з різних причин. Одні жінки йдуть шляхом свідомого материнства (їх більшість), інші стають матерями, не маючи особливої потреби в дітях. Кількість позашлюбних дітей у матерів віком до 30 років становить 11,8 відсотків від усіх народжених. Майже 1,5 млн. дітей виховуються в неповних сім’ях.

Важливою ознакою сучасних перемін можна назвати відхід від поширеної в минулому традиції – збереження сімей, які складаються з представників багатьох поколінь. Нині процес дроблення сімей помітно посилився. Молодь прагне жити окремо від старших поколінь, хоча нерідко це важко зробити через труднощі з отриманням житла, складну соціально-економічну ситуацію. На Заході досить виразно окреслилася тенденція до відокремлення дітей від батьків ще до вступу в шлюб; не виключено, що ця тенденція буде зростати й у нашому суспільстві.

В наш час загострилися й проблеми щодо формування сім’ї, зокрема, це відноситься до періоду вступу у шлюб, перших років існування сім’ї. За результатами соціологічного дослідження “Молода сім’я України 90-х”, проведеного Українським науково-дослідним інститутом проблем молоді, молоді подружжя, які перебувають у шлюбі, бачать загрозу майбутньому своєї сім’ї, насамперед, у важкій економічній ситуації, у важкій економічній ситуації, у зростанні цін на житло та найнеобхідніші продукти і товари.

Все більше втрачається сенс традиційний розподіл сімейних ролей. Адже, народити і годувати дитину може лише жінка, але виховувати можуть рівною мірою і мати, і батько. Змінився й уклад внутрісімейних стосунків. Все більше втрачається дух авторитаризму, сліпого підкорення жінки чоловікові, молодшого старшому, їх місце заступають демократична взаємодія, рівність усіх членів сім’ї, повага до особистості кожного, включаючи дітей. Тому можна сказати, що сукупність усіх цих змін привела до фундаментальних зрушень у системі взаємодії особистість – сім’я – суспільство.

Для забезпечення довгострокових інтересів суспільства вже зараз необхідно закласти основи ефективної демографічної політики, забезпечивши максимально сприятливі умови для відтворення та формування міцної української родини. Адже, сім’я – це фундамент суспільства, його первинний осередок, який забезпечує відтворення й продовження людського роду, є джерелом духовного розвитку та матеріального добробуту. В сім’ї закладаються основи виховання та формування майбутньої особистості, через неї передаються нащадкам духовні надбання, життєвий досвід, трудові навички, національний менталітет.