Тема 1.2. Особливості і функції сучасної сім’ї. План

1. Історичний нарис виникнення та розвитку сім’ї як соціального інституту.

2. Функції сім’ї та фактори, що впливають на їх реалізацію.

3. Особливості етапів життєдіяльності сім’ї.

4. Структура сім’ї. Особливості сімей різного складу.

Література:

2. Андреева Т.В. Семейная психология: Учебн. пособие. - СПб.: Речь, 2004. – 244с.

3. Дорно И.В. Современный брак: проблемы и гармония. - М.: Педагогика,1990. - 269с.

4. Журба К. Духовні інтереси та ідеали сучасної української сім’ї // Рідна школа. – 1998. - №4. – С.24-27.

5. Карабанова О.А. Психология семейныхотношений: Учебн.пособ.- М.: Самара: Изд-во СИОКПП,2001. - 119с.

6. Комісарова С.М., Білогорка М.В., Скорейко Г.А. Мистецтво сімейного життя.- Чернівці: Склавія, 2000.- 112 с.

7. Черкасова О.В. Современная семья: проблемы и перспективы развития: Учебн. пособие. - Самара: Изд-во «Самарский ун-т», 2000.-72с.

8. Хрестоматия по этике и психологии семейной жизни/ Сост.: И.В. Гребенников, Л.В. Ковинько. - М.: Просвещение, 1986. – 272 с.

1. Сім'я — це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за фор­мою та неофіційними за змістом.

Кожне конкретно-історичне суспільство пропонує різні вимоги до характеру відносин між подружжям до способів прояву турботи про непрацездатних членів суспільства, до участі людей в праці, проведенні дозвілля і т.п.

В первісному суспільстві низький рівень розвитку виробничих сил, недосконалість засобів життя вимагали об’єднання в праці всіх членів суспільства, рівного розподілу. Окрема сім’я не виділялася з роду, або це призвело би до ослаблення, так і сама сім’я з її невеликою кількістю людей без допомоги роду не вижила б. Первинною господарською одиницею виступав рід. Ніяке господарство поза роду вести було неможливо. Тому відтворення населення, виховання дітей, турбота про непрацездатних здійснювалася в роду. Цьому періоду відповідали груповий і парний шлюб.Разом з розвитком знарядь праць, всіх виробничих сил до такого рівня, що з їх допомогою одна людина або невелика група людей могли прокормити себе і створити деякі залишки, були створені умови виділеннямоногамної сім’ї, тобто сім’ї, яка складалася з одного чоловіка і однієї жінки, які проживають в стійкому шлюбі, і їх нащадків.

В рабовласницьку епоху основною метою шлюбного союзу стало збільшення багатства і забезпечення умов його спадкування, жінка була віддана безумовній владі чоловіка. Навіть в дітонароджуваності роль жінки принижувалася. Наприклад, древні греки вважали, що роль жінки в народженні дитини така сама, як роль поля у вирощуванні урожаю. Оскільки чоловік “засіває” його, це “поле”, діти – його власність. Іноді чоловік навіть лягав у ліжко породіллі і стогнав голосніше жінки, щоб ні у кого не було сумніву, що дитину народив він. В Древньому Риму чоловік міг після року життя з жінкою зробити її своєю рабинею або продати її в рабство. Батьківська сім’я захищала її права, тому щоб зберегти свободу і права громадянства, жінка повинна була хоча б на один день в році піти в батьківську сім’ю і батьківську сім’ю.

Сімейні стосунки, панівну позицію в яких займає чоловік, отримали назву патріархату. Під впливом різних умов життя в своєму історичному розвитку патріархат “пережив “ різні форми. В деяких країнах Сходу він набув формуполігінії(багатошлюбності), при якій чоловік одночасно перебуває в декількох шлюбах з різними жінками. Часто полігінія реалізовувалася у вигляді сім’ї гаремного типу. В більш пізніший час у деяких мусульманських народів Сходу полігінія збереглася як привілегія пануючого класу. В Європі і в більшості країн світу патріархальна сім’я поступово розвинулася в сторону закріплення моногамії. Патріархальна сім’я була стійким і достатньо міцним виробничим об’єднанням. Під час краху рабовласницького ладу вона продемонструвала свою живучість і в різних модифікаціях збереглася у багатьох народів і на протязі наступної епохи, епохи феодалізму. Лише під впливом капіталістичного способу виробництва патріархальна сім’я, накінець, зникла.

В феодальному суспільстві панування голови сім’ї не було настільки деспотичним. Шлюби визначалися походженням жениха і нареченою. Жінка феодала часто займалася господарством. А сам феодал, як правило, був зайнятий на службі у короля, герцога і ін. була виробничою ячейкою суспільства. Їй була притаманна глибока патріархальщина – безмежна влада над її членами голови сім’ї. А над ним така ж влада феодала.

Капіталізм був подальшим етапом в розвитку частної власності. Тут залежність шлюбу від економічних відносин проявляється особливо яскраво. В основі всіх відносин в буржуазній сім’ї лежать грошові відносини. Подружнє кохання, любов батьків до дітей і дітей до батьків, взаємоповага, спільність інтересів – всі ці і інші моральні фактори мають другорядне значення.

Звичайно, не можна все уявляти в спрощеному вигляді, оскільки в сімейних відносинах багато різноманітних нюансів, перехідних положень. І в буржуазному суспільстві формувалися шлюби на основі кохання. Але цьому почутті приходиться витримувати багато випробувань.

Відділення праці від сім’ї, індустріалізація виробництва призвели до утворення нуклеарної сім’ї. Така сім’я складається лише з самих необхідних для утворення сім’ї членів – чоловіка і жінки. В неї може входити скільки завгодно дітей, але стало фактом зменшення їх кількості і навіть утворення бездітних нуклеарних сімей. Вперше назву “нуклеарна” використав стосовно сім’ї в 1949 р. амер. соціолог Ж.П.Мурдок.

Нуклеарна сім’я виявилася найкращим чином пристосована до сучасного індустріального суспільства. Нуклеарна сім’я може бути повною або неповною. Повною називалася така, яка складається з чоловіка, жінки і їх дітей. Неповною сім’єю називається така, яка складається з одного батьків і їх дітей.

Історичні форми сім’ї:

Проміскуїтет – невпорядковані статеві зв’язки. Вважається, що дана форма шлюбу існувала на зорі людства, але достовірних даних, які б це підтвердили немає.

Груповий шлюб– включає в себе декількох чоловіків та жінок. Він є зафіксованим.

1. Полігамія (багатошлюбність) - існувало 2 види – а)на все життя;б)припускалось розлучення)

А) Полігінія(багатожонство) – історична форма шлюбу, коли 1 чоловік перебуває одночасно в шлюбі із декількома жінками. Це сім’я гаремного типу (східні країни: Туреччина, історично такий тип шлюбу підходив - скотарям – кочівникам). Такий тип шлюбу зменшує показник плодовитості, але в деяких випадках збільшує показники народжуваності.

Б) поліандрія– рідкісна архаїчна форма шлюбу, коли 1 жінка може перебувати одночасно у шлюбі із декількома чоловіками. У минулих сторіччях дана форма шлюбу була поширена серед деяких груп ескімосів і до нещодавнього часу існувала серед окремих меншин Тибету та Індостану. Явище поліандрії було зумовлене переважанням на шлюбному ринку чоловіків через високу смертність дівчаток.

Моногамія– 1 чоловік перебуває у шлюбі із 1 жінкою.Селянам в Європі підходила моногамія.

2. Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, які стосується осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікун­ську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто пот­ребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). Такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби. Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні тради­ції й звичаї, моральні та духовні цінності.

Сфера життєдіяльності сім’ї, безпосередньо пов’язана з задоволенням певних потреб її членів, називається функцією сім’ї.Вчені (Харчев А.Г, Антонов А.І.) виділяють 2 види функції сім’ї:специфічні – випливають із сутності сім’ї та відображають її особливості як соціального явища.Неспецифічні– ті функції, до виконання яких сім’я пристосувалась у ході історії (функції пов’язані із накопиченням та передачею власності, особливості виробництва та використання різних засобів необхідних для життя, функції пов’язані із організацією відпочинку та дозвілля, піклуванням про фізичне та психічне здоров’я членів сім’ї)

І.В. Грєбєнніков виділяє наступні основні функції сім’ї:

1. репродуктивна – народження дітей, продовження роду;

2. екзестенційна – пов’язана із матеріальними та психологічними особливостями утримування дітей;

3. економічна– суспільне виробництво засобів для життя, наявність бюджету сім’ї, наявність спільної власності, організація споживацької діяльності;

4. виховна – формування особистості дитини, систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного члена сім’ї протягом всього його життя.

5. комунікативна– спілкування сім’ї із соціумом із засобами ЗМІ та відповідно організація внутрішньо сімейного відпочинку, дозвілля, спілкування, взаємодоповнюване духовне збагачення.

Мацьковський доповнює їх ще господарсько – побутовоюорганізація сім’єю власного побуту, який би задовольняв потреби всіх її членів і відповідно позитивно впливав на емоційне та фізичне здоров’я членів сім’ї.Соціально – статусна (ф-я первинного соц. контролю)- створення сім’єю можливостей для кожного члена родини у підвищенні статусу і авторитету кожного як у суспільному житті, так і в колі сім’ї, а також забезпечення виконання соц. норм всіма членами сім’ї. Емоційно - терапевтична – формування у всіх членів родини емпатійних навиків та вміння допомагати та підтримувати кожного, також створення позитивного емоційного клімату в сім’ї. Дана функція забезпечує емоційну стабілізацію членів суспільства.Сексуально - еротична– можливість отримувати чоловікові та дружині приємні відчуття від інтимного спілкування та задоволення фізіологічних потреб.

Функції сім’ї

Специфічні	Неспецифічні
Репродуктивна	Економічна
Екзестенційна	Господарсько-побутова
Виховна (ф-я соц-ї)	Соціально-статусна
Сексуально - еротична	Емоційно-терапевтична
	Комунікативна (ф-я духовного спілкування)

Г.М.Свердлов і В.А.Рясенцевв якості важливих сім’ї називають функції продовження роду, виховну, господарську і взаємодопомоги.В.П.Ключников– продовження роду, виховання дітей і господарську.С.Д.Лаптенок– господарсько-побутову, відтворення населення, виховну і організацію дозвілля своїх членів.Н.Г.Юркевич– духовного спілкування, сексуальну, народження дітей, співробітництва в процесі виховання, добування необхідних засобів для введення домашнього господарства, організації дозвілля, взаємної матеріальної і моральної підтримки.А.Г.Харчев– відтворення населення, соціалізації, господарську, організації дозвілля.

Виховна функція сім’їполягає в задоволенні індивідуальних потреб в батьківстві і материнстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. По відношенню до суспільства у процесі реалізації виховної функції сім’я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства. Відомо, що під вихованням розуміється система цілеспрямованих впливів на дитину з метою присвоєння нею певних ідейно-політичних поглядів, моральних норм і зразків поведінки, а також певних морально-психологічних і фізичних якостей. Соціалізація – явище більш широке, яке включає також всю сукупність стихійно виникаючих обставин і факторів, які впливають на становлення і розвиток особистості. В результаті соціалізації особистість засвоює соціальні норми і цінності, включається в суспільне життя. Виховна функція має три аспекти: 1) передача її дорослими членами дітям накопиченого суспільством соціального досвіду; 2) систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного члена на протязі всього його життя; 3) постійний вплив дітей на батьків, спонукання їх активно займатися самовихованням. Успіх виховання пов’язаний з виховним потенціалом сім’ї, який залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім’ї, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання. Внаслідок зростання кількості розлучень, нестабільності та деформації шлюбу, особливу турботу викликають сім’ї, які не в змозі забезпечувати належний рівень сімейного виховання і в яких створюються передумови для негативного формування особистості.

Житлово-побутова функціяполягає в задоволенні матеріальних потреб членів сім’ї, ведення домашнього господарства, забезпечення житлом, організація побуту. З даною функцією тісно пов’язана проблема управління сім’єю. Звичайно, самий прогресивний принцип сімейного управління – рівноправ’я подружжя. При цьому рівність подружжя повинно бути приблизним: в тих питаннях, в яких більш компетентна жінка, їй повинна належати первісність, а в інших питаннях право вирішального голосу може належати чоловікові. Для цього слід прагнути кожній сім’ї. За даними соціол. досліджень, лише 5-7% молодих людей, які беруть шлюб, забезпечені власним житлом. Через п’ять років спільного проживання власне житло мають 23% молодих сімей, інші – або проживають з батьками (48,5%) або знімають окрему квартиру, кімнату в гуртожитках. Усі ці негаразди негативно позначаються на організації домашнього господарства і загалом на мікрокліматі сім’ї.

Матеріально-економічна – становлять бюджет сім’ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення витрачених на виробництві сил. Як свідчать дані соціологічних досліджень, переважна більшість молодих сімей (близько 90%) має життєвий рівень нижчий прожиткового мінімуму, більше як 50 % цих сімей перебувають за межею бідності. Прибуток молодої сім’ї у два рази нижчий за необхідні витрати і лише 15% з них можуть обійтися без матеріальної допомоги батьків[4]. Крім того, значна кількість молодих людей незайнята або неповністю зайнята у системі суспільного виробництва внаслідок його кризового стану, скорочення, має нестабільні заробітки. Тому, щоб утримувати сім’ю, молодь повинна займатися так званою “комерційною діяльністю”.

Емоційна функція– задоволення її членами потреб в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисту.

Комунікативна (духовного (культурного) спілкування)) – створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім’ї, задоволення потреб в сумісному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні. Психолого-педагогічні дослідження підтверджують, що формування різних соціальних орієнтацій, установок, емоційної культури, моральне і психологічне здоров’я людини знаходиться в прямій залежності від характеру внутрішньосімейного спілкування, від морально-психологічної атмосфери в сім’ї. В сім’ях, де коло спілкування вузький і його зміст однобічний, збіднюється духовне життя, понижуються можливості виховання. Достатньо багато сімей недооцінюють вплив спілкування на формування дітей, на розвиток їх інтелекту і емоційної сфери. Часто на формування багатьох особистісних якостей різні форми спілкування впливають опосередковано. Наприклад, спілкування батьків з дітьми в сумісній праці по дому впливає на виховання у них працелюбства, а опосередковано на розвиток самостійності, вимогливості до себе, колективізму.

Психологічний клімат може бути сприятливим, несприятливим, суперечливим (то повна злагода, то сварки). Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату:згуртованість членів сім’ї, висока доброзичлива вимогливість, почуття захищеності, емоційна задоволеність, відповідальність за сім’ю та кожного її члена.

Функція первинного соціального контролю– забезпечення виконання соціальних норм членами сім’ї, особливо тими, хто в силу різних обставин не володіє достатньою мірою здатністю самостійно будувати свою поведінку у повній відповідності з соціальними нормами.

Сексуально-еротична– задоволення сексуально-еротичних потреб членів сім’ї.

Рекреативна функція включає в себе надання фізичної, матеріальної, моральної і психологічної взаємодопомоги, зміцнення здоров’я один одному, організацію дозвілля членів сім’ї. Вона відіграє роль збереження сім’ї як цілісної однини ці, сприяє вихованню дітей, емоційному поєднанню подружжя, зміцнює сім’ю й закріплює її кращі традиції. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, відіграє культурну роль, формуючи, розвиваючи та передаючи культурні, моральні, духовні цінності та норми. У стабільній сім’ї – дана функція постійно змінюється і розвивається, у дезорганізованих – руйнується або виконується частково. Деяка частина сучасних молодих сімей позбавляється можливості духовного розвитку своїх членів. Незадовільні житлові умови і вимушена необхідність проводити своє дозвілля здебільшого вдома можуть призводити до роздратованості, негативного стереотипу поведінки в сім’ї, конфліктів, незадоволеності шлюбом [5].

Репродуктивна (демографічна)– називають ще функцією діти народжуваності або відтворення населення. Дослідники виділяють три типи репродуктивної сім’ї – багатодітний, середньодітний, малодітний. Спроби вивчення репродуктивної поведінки населення і регулювання діти народжуваності здійснювалися ще давним-давно. Так, Платон вважав, що ідеальна країна повинна мати небагатокількісне населення і пропонував регулювати кількість населення виселенням його залишків в колонії. Ідею колоніальної країни підтримував і Аристотель, але він пропонував прийняти закон про шлюб, який би забороняв мати дітей чоловікові до 37, а жінці – до 18 років. В наш час з метою регулювання діти народжуваності різні країни свідомо виробляють і проводять в життя демографічну політику ( це частина політики народонаселення, яка включає в себе економічні, соціальні і юридичні заходи, спрямовані на досягнення і довготривалій перспективі бажаного типу дітонароджуваності. Дана функція включає себе елементи всіх інших функцій, оскільки сім’я приймає участь не лише в кількісному, але й в якісному відтворенні населення. Якщо сім’я має декілька дітей, то створюються природні умови для формування повноцінного сімейного колективу, відбувається активне взаємо виховання дітей, в житті кожної дитини природнім чином функціонує колективізм, співпереживання, солідарність, почуття товариськості, дружби. І це збагачує життя кожного члена сім’ї і створює сприятливу ситуацію для успішного виконання сім’єю виховної функції. В сім’ї, де одна дитина, все це ускладнюється. Статичні дані свідчать, що особливістю сучасної молодої сім’ї є її малодітність (більшість сімей – 52,1% - має 1 дитину), бездітність, відкладання народження дітей на невизначений період.

Регулятивна функціявключав себе систему регулювання відношень між членами сім’ї, в тому числі первинний соціальний контроль і реалізацію влади і авторитету. В демократичній сім’ї дана функція здійснюється лише за допомогою моральних норм, особистого авторитета членів сім’ї, і в першу чергу авторитета батьків по відношенню до дітей.

Відновлювальна функція– це взаємна підтримка здоров’я, життєвого тонусу, організація дозвілля і відпочинку. Звичайно, підтримка здоров’я і життєвого тонусу вимагає не лише морально-психологічної підтримки в сім’ї, але і дотримання режиму праць і відпочинку, режиму харчування, систематичних занять фізкультурою, дотриманням особистої, сімейної, суспільної гігієни. Сімейне дозвілля повинно бути засобом відновлення фізичних і духовних сил людини, підготовлює її до подальшої трудової і суспільної діяльності.

В певні історичні періоди сім’я виконувала всі вищезазначені функції, в деякі частину функцій брала на себе держава. Г. Навайтис в якості найбільш важливої особливості функцій сім’ї виділяє комплексність. Кожна потреба може бути задоволена і без участі сім’ї, але тільки сім’я дозволяє задовольнити всі потреби у комплексі.Вчений вказує на основні види потреб, які задовольняє сім’я:

1. Потреби, пов’язані із материнством і батьківством;

2. Потреби, пов’язані із створенням та підтримуванням на належному рівні матеріальних умов життя

3. Потреби у фізіологічній та психологічній інтимності.

Порушення у функціонуванні сім’ї – це такі особливості життєдіяльності сім’ї, які частково або повністю унеможливлюють виконання сім’єю основних функцій. Сприяти таким порушенням може цілий ряд факторів: особистісні особливості членів сім’ї; проблеми взаємостосунків; певні зовнішні умови та обставини. Наприклад, причиною порушень виховної функції сім’ї можуть виступати і відсутність у батьків відповідних знань і навиків, і розлад стосунків між ними.

3. Дослідження життєвого циклу сім’ї передбачає використання лонгітюдного підходу, тобто сім’я в своєму розвитку проходить ряд стадій, через які проходить у своєму житті індивід. Стадії життєвого циклу сім’ї пов’язані із створенням сім’ї, із появою нових членів сім’ї та зникненням інших. Саме ці зміни істотно змінюють і рольове функціонування сім’ї.

Картер та Мак Голдрінг(1980) виділяють 6 стадій життєвого циклу сім’ї взалежності від появи дітей:

1) позасімейний статус (неодружені та незаміжні люди, які ще не створили сім’ю);

2) сім’я молодят;

3) сім’я з маленькими дітьми;

4) сім’я з підлітками;

5) вихід дорослих дітей із сім’ї;

6) сім’я на пізній стадії розвитку.

В.А. Сисенкозахарактеристикою стажу спільного життявиділяє:

1) зовсім молоді шлюби (0-4 р.);

2) молоді шлюби (5-9 р.);

3) середні шлюби (10-15 р.);

4) похилі шлюби (більше, ніж 20 р.).

Е.К.Васильєва (1975р.) виділяє п’ять стадій життєвого циклу:

1) зародження сім’ї з моменту закладення шлюбу до народження першої дитини. До моменту появи першої дитини молода сім’я вирішує ряд проблем: психологічна та сексуальна адаптація подружжя, вирішення житлових проблем, набуття спільного майна, формування внутрішньосімейних і зовнішньосімейних стосунків, зближення звичок, уявлень, цінностей подружжя і інших членів сім’ї.

2) народження і виховання дітей.Ця стадія завершується з моменту трудової діяльності хоча б однієї дитини. В житті сім’ї це період найбільшої господарсько-побутової активності. У жінок не введення домашнього господарства приходиться значна частина позаробочого часу. Одночасно з тривалістю зростає напруженість домашньої праці, трудності поєднання домашніх обов’язків з трудовою діяльністю. В умовах завантаження подружжя домашніми і трудовими обов’язками духовні і емоційна спільність значно більшою мірою проявляється у прагненні допомогти один одному, взаємному співчутті і емоційній підтримці. Особлива значима на цьому етапі виховна функція – забезпечення фізичного і духовного розвитку дітей. Не випадково проходження дітьми основних періодів розвитку ряд дослідників використовують в якості основ для більш детального поділу даного етапу: сім’я з дітьми в перші роки їх життя, період перебування в дитячому садку, сім’я школяра і т.д.

3) завершення виконання сім’єю виховної функції.Включає період з початку трудової діяльності дитини до моменту, коли на опіці батьків не залишається ні однієї дитини. Спроби продовжити виховну функцію викликають саме тепер частіше всього опір дітей.

4) діти живуть з батьками і хоча б один з них не має власної сім’ї;

5) подружжя живуть одні або з дітьми, які мають власні сім’ї. Завершення життєвого циклу, трудової діяльності, і вихід на пенсію, звуження кола можливостей – все це загострює потребу у визнанні, повазі, особливо зів сторони дітей. Забезпечення цього відношення до себе, почуття своїх потрібності, значимості на цьому етапі починають відігравати вирішальну роль.

Г. Навайтис(1999 р.) розглядає наступні етапи життєвого циклу сім’ї:

1. Дошлюбне спілкування. На даному етапі досягається часткова матеріальна та психологічна незалежність від генетичної сім’ї, набувається досвід спілкування з людьми протилежної статі, обирається шлюбний партнер, набувається досвід емоційного та ділового спілкування з ним.

2. Взяття шлюбу– а саме, фіксація його офіційно. Характеризується прийняттям подружніх соц. ролей.

3. Етап медового місяця.Відбуваються зміни у інтенсивності почуттів, встановлення психологічної та просторової дистанції з генетичними сім’ями, набувається досвід взаємодії у вирішенні питань організації щоденного побуту, створення внутрішньо сімейної інтимності та первинне узгодження сімейних ролей.

4. Етап молодої сім’ї - планування та народження дітей, повернення жінки до професійної діяльності, дитина починає відвідувати ДВЗ.

5. Етап зрілої сім’ї.Це така сім’я, яка виконує всі свої функції. Діти стають повноправними особистостями і приймають участь у вирішенні внутрішньо сімейних питань. Відповідно змінюються ролі батьків, їх здібності опікуватись дитиною повинні доповнюватись виховними та навчальними здібностями, вмінням організовувати соціальні зв’язки дитини. Даний етап завершується тоді, коли діти досягають часткової незалежності від батьківської сім’ї. Позитивним можна назвати вирішення емоційних задач сім’ї тоді, коли психологічний вплив батьків і дітей один на одного рівномірний, кожен член сім’ї умовно автономний.

6. Сім’я людей похилого віку. На даному етапі відновлюються, а деколи навіть реанімуються подружні стосунки, надається новий зміст сімейним функціям (напр., виховна полягає у допомозі виховання онуків).

Кожна сім’я проходить через ряд стресогенних етапів, так званих криз. Найбільш складною є 3 етап (коли з’являється 1 дитина) та 5 етап (коли структура сім’ї нестабільна у зв’язку із приходом та уходом членів родини).

Працюючи над даною тематикою Д.Левізазначав, що існують наступнітипи змін в сім”ї:

1) вибування– втрата членів сім’ї з різних причин (повна (помер) та тимчасова (період навчання, заробітки));

2) приріст– поповнення складу сім’ї новими членами (народження дітей, усиновлення, приїзд бабусі, поява невістки (зятя), прихід з військової служби);

3) зміни під впливом соціальних обставин(соціальні (економічна інфляція) та природні, фізичні (землетрус));

4) біологічні зміни(статева зрілість, клімактеричний період);

5) зміни стилю життя(усамітнення, переїзд, безробіття);

6) насильство(крадіжка, зґвалтування. побиття).

Сімейні легенди та сімейні правила. Сімейна домовленість

Сімейні легенди (міфи) являють собою сукупність добре інтегрованих, хоча малоймовірних упереджень, які підтримують всі члени родини. Ці упередження зазвичай стосуються взаємостосунків у сім’ї і не піддаються сумніву і тиску з боку оточуючих. Легенди - це гомеостатичний механізм,їх метау підтриманні „стійкого, рівномірного стану”, вони захищають індивідуума від об’єктивного, критичного погляду на світ.В.Сатірзазначала, що порушення у функціонуванні сім’ї частково провина сімейних легенд. Зазвичай легенди культивуються на телебаченні, в худ. літ та ін. Ось перелік найбільш часто виникаючихлегенд:

• щасливе подружжя не сперечається ні з якого приводу, воно розуміє один одного з півслова (порушення комунікативної ф-ї);

• більшість людей знаходять задоволення всіх своїх потреб в сім’ї (інтегрованість, замкнутість сім’ї);

• просторова близькість необхідна для згуртованості сім’ї (відсутність власного простору, більш проблематичне відчуття втрати в разі уходу якогось з членів сім’ї);

• в щасливих шлюбах подружжя ділиться всіма секретами;

• люди, які люблять один одного знають все про потреби та бажання інших;

• поява дитини, нового любовного захоплення (ревнощі) отримання розлучення вирішить всі проблеми.

Існує ряд легенд, які набагато тісніше пов’язана із виникненням дисфункціональних сімей:

• всі діти нашої родини вчаться на відмінно, закінчують ВНЗ, стають на чільні посади;

• жінки в нашій родині тільки піклуються про добробут інших (домогосподарки);

• наша сім’я дуже багато працює, а всі інші отримують соц. виплати;

• я хочу для вас тільки добра...

• мій чоловік просто дитина...

Сім’я є системою яка функціонує за певними правилами. Тобто члени родини поводяться відповідно до певної організаційної, яка повторюється моделі взаємин між собою. Можна виділитивідкриті та прихованіправила.

Відкриті – ті правил, на яких члени родини наголошують відкрито і вимагають від інших дотримання останніх. Напр.: „діти не повинні розмовляти, коли розмовляють старші”, „стукай у двері перед тим як увійти”, „не можна бити дівчаток”...Приховані правила– вираховуються з часто повторюваних ситуацій, які відбуваються в сім”ї. Саме ці правила дуже сильні. Тому, що є негласними напр..: „не говори про щось сексуальне, бо можеш розстроїти маму”, „дівчатка привчаються до ведення хатньої роботи, хлопчики до виконання чоловічої”.

Найчастіше причиною дисгармоній в сім’ї є саме приховані правила, відкрити і усвідомити їх члени родини можуть або при роботі із консультантом, або при спілкуванні із іншою сім’єю у якій існують інші правила. Усвідомлення прихованих правил дозволяє або видозмінити деструктивні правила, або взагалі від них відмовитись. Правила усвідомлено чи ні передаються у нову сім’ю. Це може стосуватися ведення дом. господарства, конфліктів та способів їх вирішення, сімейного бюджету, розподілу ролей в сім’ї та.ін.

Сімейна домовленість.

Багато авторів, які займаються подружніми конфліктами та терапією сім’ї великого значення надають сімейній домовленості (контракту).Сімейна домовленість– неоформлена індивідуальна домовленість, яка включає в себе надії, очікування та обіцянки, які приносить в молоду сім’ю кожен партнер. Ця домовленість носить двосторонній характер.

Martin (1974р.) визначає наступнівиди домовленості:усвідомлена та вербалізована; усвідомлена, але невербалізована; неусвідомлена. Домовленість може стосуватись усіх сфер діяльності сім’ї. Напр.: умови просування на службі, фізичне здоров’я, секс, проведення вільного часу, грошей, виховання дітей та ін.

Особливості договору залежать від потреб та бажань індивіда, як, в свою чергу, можуть бути: здорові та реалістичні; невротичні та конфліктні. Певні показання до виникнення дисгармоній існують в сім’ях, де взаємні очікування дуже відрізняються, внаслідок чого виникає відчуття обману та тривожності. При різного роду змінах в сім’ї (втрата члена сім’ї, позашлюбний зв’язок) є необхідність „перезаключення контракту”, треба знайти нову основу для подружнього союзу.

4. Структура сім’ї – це склад сім’ї, а також сукупність взаємостосунків в ній. Аналіз структури сім’ї дає можливість з’ясувати яким чином і в якій мірі реалізуються функції сім’ї. Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособових сто­сунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів ро­динної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім'ї умовно по­діляють на кілька полярних типів.

Вчені виділяють наступні структури сім’ї в залежності від їх складу: 1)неповна сім’я (є лише один з батьків – або в результаті смерті, або в результаті розлучення, або в результаті дошлюбного народження дитини чи усиновлення одинокою жінкою чужої дитини. Даний тип сім’ї у соціальному плані найменш ефективний – 50% правопорушників складають вихідці саме з цих сімей; 2)нуклеарна (від слова “нуклеа” – ядро; складається з чоловіка, дружини і дітей, тобто 2 покоління. У даній сім’ї створюються найкращі умови для самовираження, прояву здібностей, особистісних якостей кожного із подружжя. Однак, серед цих якостей є не тільки позитивні, а й негативні); 3)розширені (важкі) сім’ї(2 або більше нуклеарних сімей ведуть спільний побут – кожен член сім’ї більш уважно ставиться до думки інших членів сім’ї. Початкові сварки, як правило, згортаються у самому зародку за допомогою старших членів сім’ї, які прагнуть примирити подружжя);4) велика сім’я(дана сім’я складається з трьох і більше подружніх пар (наприклад, батьківська сім’я, декілька дітей із своїми сім’ями) – у всіх членів сім’ї, як правило, достатньо чітко розподілені обов’язки у відношенні до всієї сім’ї, стихійно складається послідовність тих чи інших сімейних справ.

Д. Левіструктурував сім’ї на:нуклеарну; поповнену(подружжя, діти, батьки подружжя та ін.);змішану(вона утворюється в результаті шлюбу розведених людей, нерідні діти, та ін.); сім’я батька (матері) одиночки утворюється у разі розлучення чи якщо батьки дітей взагалі не вступали в шлюб).

За ступенем включення членів родини в сімейні сто­сунки, їх емоційної духовної єдностірозрізнюютьзгуртовані (інтегровані) і роз'єднані (дезінтегровані) сім'ї.Узгуртованихкожний член сім'ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім'ям властиві духовна та емо­ційна близькість, відповідальність один за одного, довір'я, тобто існує психологічна захищеність. Дляроз'єднаних сімей характерна відособленість членів родини один від одно­го. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини.

Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним. Наприклад, існують сім'ї з досить високим ступенем згуртованості. Це так звані суперінтегровані сім'ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати — дитина).За ступенем роз'єднаностівиділяютьчастково дез­інтегрованісім'ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім'ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім'ях хтось з її членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною групою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єд­ності. Лічко Е.А.виділив:гармонійні і дисгармонійнісім'ї.Гармонійні, крім того, поділяються наприродно і штучно гармонійні.Природно гармонійні сім'їхарактеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родин­ної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. Уштучно гармонійнихсім'ях злагода є результа­том свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнення пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до потреб і запитів інших членів сімейної групи.

Дисгармонійнимсім'ям притаманна розбіжність у систе­мах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов'язки в та­ких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює пси­хологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами ро­дини створює сприятливий грунт для виникнення психо­логічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів.

За ознакою комунікативних установок членів родинироз­різнюютьсякорпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. Укорпоративних спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім'ї кожний виконує по­кладені на нього обов'язки лише за умов, якщо інші вико­нують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім'ї, налагоджено систему по­зитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов'язків. Сімейна група може мати подібні цін­нісні орієнтації й бути психологічно сумісною та емоційно пов'язаною, але в її членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття («що ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту і що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім'ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тип особистості з настановою «жити для себе».

Спілкування в альтруїстичнихсім'ях ґрунтується на свідомому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів сім'ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами — за принципом «жити для інших». Кожний у такій сім'ї с цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім'ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях.

За кількістю і характером комунікативних зв'язківроз­різнюютьсявідкриті і закриті сім'ї. Увідкритихособистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних інтересів та цілей. Члени сім'ї включені в різні соціальні зв’язки. Специфікою відкритої сім'ї є прагнення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захис­ний потенціал. Вони мають можливість компенсувати невдачу в одній суспільній сфері переключенням своїх інтересів в іншу.Закритісім'ї є комунікативно самодостатніми. Кількість позасімейних соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не прагнуть до їх розширення. Головне — це твоя сім'я і родинні зв'язки, а все інше - тло, на якому проходить життя. Власна сім'я посідає перше місце в іє­рархії родинних цінностей.

Залежно від адаптивних ресурсів сім'ї, її здатності пристосовуватися до мінливості умов життя виділяютьгнучкі й інертні (консервативні) сім'ї. Гнучкийтип сім'ї характери­зується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя.Інертні сім'ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки.

За характером розподілу владиІ.В. Грєбєнніковвиділив наступні типи сімей.Централістичний (авторитарний)одному з членів подружжя належить влада у вирішенні основних питань сім’ї.Автономнийчоловік та дружина розподіляють ролі та не втручаються у сферу влади один одного.Демократичний – управління в сім’ї рівномірно розподілено між чоловіком і дружиною.

У централістичниій (авторитарній) сім’ї владазосе­реджена в руках когось одного — чоловіка, дружини та ін. Згідно з цим найважливіші рішення приймаються тільки зі схвалення цього члена родини. Соціологи за цим показ­ником поділяють сучасні сім'ї нанеопатріархальні і неоматріархальні. Длядемократичних сімей характерна рівноправність усіх членів родини в прийнятті рішень, розподіл сімейних ролей відповідно до потреб конкретної обстановки, з особистісними якостями і здібностями подружжя, сумісне прийняття важливих рішень. Дляавтономнихфункціональний розподіл влади: в одних сферах життя головну роль відіграє чоловік, в інших — жінка, у третіх — хтось із батьків подружжя чи старші діти.

А.І.Антонов та В.М.Мєшковструктурували сім’ї за критерієм влади:патріархальні сім’ї– голова – батько;матріархальні- голова – мати;егалітарнісім’ї – ситуативний розподіл влади в залежності від виникнувши обставин.

Виділення авторитарних і демократичних типів сімей має істотне значення для оцінки ресурсів сімейного вихо­вання, але за умов, коли відомі інші характеристики спіл­кування і міжособистісних стосунків. Так, в інтегрованих, гармонійних, емоційно об'єднаних, з альтруїстичними уста­новками сім'ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна ієрархія, яка склалася, сприймається членами ро­дини як природна й оптимальна, незалежно від того — авторитарна вона чи демократична. В дезінтегрованих сім'ях єдиновладдя може бути джерелом постійного психологіч­ного напруження в родинних стосунках.

За сімейним стажем: 1)сім’я молодят(це тільки-но створена сім’я, типовим для такої сім’ї є стан ейфорії – в них ще не розвіялися райдужні мрії, надії та плани, які нерідко відірвані від реальності, в житті все для них просто, повністю впевнені, що вдвох можуть “звернути гори”); 2)молода сім’я(у деяких через півроку, у інших – набагато раніше, якщо “медовий період” скорочується – сім’я стикається з першими, хоча і теоретично відомими, але для них несподіваними перешкодами, з’являються перші суперечки, прагнення дещо змінити, переробити його (її), подолати дуже явні недоліки); 3)сім’я, яка чекає дитину(турбота чоловіка про жінку); 4)сім’я середнього подружнього віку(від 3 до 10р. життя разом – найбільш відповідальний і небезпечний період у житті сім’ї – з’являється переживання нудьги, одноманітності, стереотипність у взаємовідносинах молодих людей, виникають конфлікти і у зв’язку з цим на даний період припадає більшість розлучень); 5)сім’я старшого подружнього віку(від 10 до 20 р. подружнього життя – морально-психологічне благополуччя на цьому етапі залежить від взаємної терпеливості, спільних потреб та інтересів); 6)похилі подружні пари(виникає після вступу в шлюб їхніх дітей, появи внуків, чоловік і жінка виконують нові для себе ролі бабусів і дідусів, засвоюють нові функції у сім’ї).

За кількістю дітей:1) бездітні (або інфертильні) сім’ї(це сім’ї, де на протязі 10 р. сумісного життя не з’явилися діти – таких сімей у нашій країні нараховується 16% від загальної кількості, причому 1% із них залишаються бездітними через медико-біологічні причини. Кожна третя сім’я із такої групи розпадається, частіше всього з ініціативи чоловіка – в основному, внаслідок дисонансу у взаємовідносинах подружжя); 2)однодітні сім’ї(таких сімей у містах – 53,6%,а в селах – 38-41%. Її педагогічні можливості, умови розвитку дитини, як правило, недостатньо сприятливі – діти недостатньо розвинуті у сферах морально-психологічній і комунікативній);3) малодітні сім’я(сім’я з однією-двома дітьми – за даними соціологів, стабільність сім’ї з народженням другої дитини зростає, у порівнянні з однодітною, у три рази);4) багатодітна сім’я( троє і більше дітей – розлучення у таких сім’ях дуже рідкісні і якщо трапляються, то тільки через економічні чи психологічні неспроможності чоловіків.

За однорідністю соціального складу:1) соціально гомогенні (однорідні) сім’ї(таких сімей у нашій країні – 70% - у таких сім’ях подружжя і їхні батьки належать одному прошарку суспільства, що забезпечує краще взаєморозуміння, спокійну, доброзичливу атмосферу, демократичне управління сім’єю. Однак, ті самі інтереси, професії, місця роботи не дають людині відключитися в сім’ї від проблем, які виникають після трудового дня); 2)соціально гетерогенні (різнорідні) сім’ї(таких сімей 30% - подружжя має різну освіту, різні професії, загальних інтересів виробничого плану тут, як правило, набагато менше. З батьками кожного членів подружжя відносини складаються не завжди доброзичливо. Одночасно, тут висока соціально, точніше, сімейна активність, спостерігається прагнення до самоосвіти подружжя, тому що неоднаковість освітнього рівня стимулює “відстаючого”, спонукає “передового” самовдосконалюватися[6].

За якістю відносин у сім’ї (виділяють значну кількість типів, але чіткого розмежування між ним не встановлено):1) благополучні, щасливі сім’ї; 2) стійкі; 3) проблемні (частіше всього немає взаєморозуміння, тому й панує холодна психологічна атмосфера, з’являються суперечки, конфлікти); 4) конфліктні(члени сім’ї незадоволені своїм сімейним життям, від цього ці сім’ї нестабільні і педагогічно дуже слабкі);5) соціально неблагополучні(як правило, культурний рівень подружжя досить низький, розповсюджене пияцтво, вихідці з таких сімей – основний контингент важковиховуваних, педагогічно запущених підлітків); 6) дезорганізовані сім’ї (процвітає культ сили, домінуючим почуттям є страх, кожен член сім’ї живе сам по собі, нормальних людських контактів між ними немає).

За типом споживацької поведінки:1) з фізичним нахилом(на першому місці знаходяться проблеми біологічного існування – їжа, одяг, всі інтереси членів сім’ї в залежності від рівня значимості для них цих цінностей); 2)з інтелектуальним типом поведінки(дані сім’ї завдяки матеріальному забезпеченню можуть зовсім не відрізнятися від першого типу сім’ї, не можуть похвалитися благоустроєм побуту, але їхні члени частіше хочуть мати гарну книгу, ніж смачну страву чи яку-небудь престижну річ із одягу); 3) змішаним тип сім’ї( гармонійно співвідносяться інтереси, потреби матеріальні і навіть фізіологічні з інтересами духовними, культурними).

За особливими умовами сімейного життя:1) студентські сім’ї(особливість такої сім’ї – відсутність місця проживання у подружжя, майже повна матеріальна залежність від батьків, хронічна нестача грошей. Однак, ці сім’ї відрізняються великою активністю, емоційністю. Як правило, це найбільш прогресивні сім’ї, де твердо вірять в майбутнє, молоді люди здатні сприйняти все нове – в організації побуту, у приготуванні їжі, ум налагодженні сімейного устрою і т.п.); 2) дистатні сім’ї (у нашій країні таких сімей налічується близько 4% - сім’ї моряків, артистів, геологів, спортсменів, космонавтів і т.п. – дана сім’я значною мірою номінальна, оскільки подружжя більше часу не живе разом. У даному випадку більше ризику подружньої зради і розпаду сім’ї на цій основі. Хоча іноді такі сім’ї, навпаки, виявляються достатньо стійкими. Оскільки, у подружжя таких сімей довше зберігається свіжість почуттів, тому що воно поновлюється періодичними розлученнями[6].

Класифікація сімей за наведеними полярними ознаками дещо умовна. Характеризуючи сім'ю як той чи інший тип, беруть до уваги перевагу якоїсь однієї ознаки взаємин у сімейній групі й абстрагуються від усіх інших. Отже, чисті сімейні типи — це наукова абстракція, яка потрібна для розуміння суті явища. В житті звичайно трапляються змішані тини, у яких взаємини характеризуються поєднанням різних ознак у певному співвідношенні. Тому для діагностики сімейних стосунків з метою надання сім'ї психологічної допомоги доцільно визначати тип сім'ї за домінуючою ознакою, наприклад так: швидше інтегрована, ніж роз'єднана і т.п.

Порушення структури сім’ї – це такі особливості структури, які затрудняють або зашкоджують виконують виконання сім’єю її функцій. Наприклад, порушенням структури відносин в сім’ї слід визнати сімейний конфлікт, який перешкоджає виканням сім’єю різних її функцій.