Задоволення інтересів іншої сторони конфлікту, сітка Томаса—Кілмена

Стиль поведінки в кожному конкретному конфлікті ви­значається ступенем прагнення задовольнити власні інте­реси (діючи пасивно чи активно) та інтереси протилежної сторони учасників конфлікту (діючи спільно або індивіду­ально).

Якщо реакція одного з подружжя пасивна, то він прагнутиме вийти з конфлікту; якщо його реакція активна, то він буде намагатися розв'язати його. Прагнення до спільних дій викликає спро­бу розв'язати цей конфлікт разом з іншими його учасни­ками. Прагнення до індивідуальних дій спричинює пошук шляху вирішення проблеми або ухилення від її вирішення. Виділені п'ять стилів поведінки однаковою мірою включа­ють спільні та індивідуальні дії, а також пасивну та активну поведінку членів подружжя.

Той, хто використовує стиль конкуренції, завжди актив­ний і прагне розв'язати конфлікт власним способом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до во­льових рішень, прагне передусім задовольнити власні інте­реси за рахунок інших, нав'язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу, наприклад, у виробничих стосунках, але це надзвичайно неефективний метод розв'язання сімейних конфліктів, оскільки стиль конкуренції викликає почуття від­чуження.

Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли по­зиція нестійка і вже відсутня співпраця з іншим членом подружжя з метою роз­в'язання проблеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сто­рони конфлікту. У цих випадках переважає прагнення задо­вольнити власні інтереси, характерні відхід від проблеми, перекладання відповідальності за її вирішення на іншого, прагнення відкласти рішення тощо. Такий стиль є небезпечним у сімейному житті, оскільки нерозв’язані конфлікти накопичуються, що викликає стійкий і постійний стрес, поглиблює непорозуміння

Стиль пристосування означає, що один з членів подружжя діє разом з іншим, не намагаючись захищати власні інтереси. Цей стиль у сімейному житті застосовується, якщо результати дуже важливі для ін­шої людини, якій співчувають і намагаються підтри­мати її. Стиль пристосування може дещо нагадувати стиль ухи­лення, якщо використовувати його як засіб відстрочення вирішення проблеми. Але основна відмінність полягає в то­му, що людина діє разом з іншою людиною, робить те, чого вона прагне. Отже, поступаючись, людина може пом'якшити конф­ліктну ситуацію і налагодити стосунки у родині.

Завдяки стилю співпраці можна брати активну участь у розв'язанні конфлікту й захищати власні інтереси, але праг­нути при цьому до співпраці з іншим членом сімейної пари. Цей стиль вимагає більшої внутрішньої роботи порів­няно з іншими стратегіями. Спочатку треба виявити праг­нення, цілі, інтереси обох сторін, а потім обговорити їх. Якщо у людини є час і рішення має неабияке значення, то це адекватний спосіб отримання найбільш ефективного результату й задоволення двохсторонніх інтересів. Якщо обидві сторони розуміють, у чому полягає причина конфлікту, то вони мають можли­вість шукати нові засоби його розв'язання. Проте, такий шлях вимагає певних зусиль. Обидві сторони мають ви­тратити на це певний час, з'ясувати свої реальні бажання, вислухати одна одну і, нарешті, відпрацювати варіанти вирішення проблеми. Отже, стиль співпраці найважчий, але дуже ефективний, оскільки дозволяє сім’ї розвиватися далі.

Сутність стилю компромісу полягає в частковому задово­ленні власних інтересів. Людина частково поступається іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такі дії можуть нагадувати співпрацю, але задоволення двохсторонніх потреб відбувається на поверхневому рівні. Стиль компромісу найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного й того самого, хоча розуміють, що одночасно задовольнити їх інтереси неможливо. Най­поширеніші випадки застосування даного стилю: обидві сторони ма­ють однакову владу та протилежні інтереси; треба швидко досягти рішення і немає часу на обговорення; влаштовує тимчасове вирішення; інші шляхи неефективні. Компроміс дає змогу зберегти нормальні стосунки, але постійно його застосовувати не можна, оскільки врешті-решт в одного з подружжя, того, хто частіше йде на компроміс, негатив накопичується у занадто великому обсязі. Він небезпідставно вважатиме, що його інтереси постійно ігноруються, і захоче врешті-решт задовольнити власні прагнення будь-якою ціною. Наслідки цього для сім’ї можуть бути катастрофічними.

Важливо зрозуміти, що кожний з названих вище стилів ефек­тивний тільки за певних умов. Треба вміти адекватно вико­ристовувати кожен із них і робити свідомий вибір, урахову­ючи конкретні обставини. Проте, враховуючи специфіку сімейних стосунків, які мають будуватися на довірі, будь-який зі стилів вирішення конфлікту, застосований у кожній окремій ситуації, має бути спрямованим на досягнення співпраці.

Вчені зазначають, що жінкам в більшій мірі притаманний такий стиль поведінки як компроміс, а чоловікам – співробітництво; на другому місці у чоловіків виявляється суперництво, а у жінок – пристосування. Тому можна зі значною часткою ймовірності передбачити, що причини конфліктів у подружній парі частіше зумовлюватимуться чоловіком, а до їх вирішення більш схильними є жінки.

Підсумовуючи викладене, ми можемо зробити висновки про те, що кожна фаза життєвого циклу сучасної сім'ї характеризується специфічними особливостями спілкування, зумовленими тенденціями її розвитку і по­в'язаними з об'єктивними причинами. Конфлікт, що виникає під час спілкування, є повсякденним фактором життя подружжя, це своєрідний процес зіткнення двох сторін на рівні індивідуальних переживань і поглядів. Повсякденна присутність в усіх сферах життєдіяльності подружжя і наявність в кожному конкретному випадку шляхів і способів подолання конфліктних ситуацій призводить до висновку, що конфлікт становить собою частину нормального процесу в побудові будь-яких сімейних взаємовідносин і на будь-якому рівні їх організації.