- •1. Проблематичність питання «що таке філософія?». Специфіка і природа філософського знання. Основні теми філософських роздумів.
- •2. Відмінність між філософією і філософуванням, філософією і наукою, філософією і релігією, філософією і буденною свідомістю. Поняття «культури мислення» і роль філософії в її формуванні.
- •3.Філософія як тип знання, як спосіб руху мислення, як здатність світорозуміння.
- •4.Причини несприйнятливості до філософського способу руху мислення в контексті структури мисленєвої діяльності людини. ?????
- •5. Буденна свідомість, здоровий глузд, життєвий досвід в їх ставленні до філософії. Філософія і формування духовного досвіду особи.
- •6. Роль філософії у формуванні лінгвістичної компетентності перекладача ????
- •7.Розсудок і розум як пізнавальні здатності людини.
- •8.Про абстрактне і конкретне в процесі руху мислення людини.???
- •9.Філософія та світогляд. Специфіка світоглядних питань та їх присутність в життєвому просторі особистості. Поняття світоглядної культури.
- •11.Світоглядне значення лінгвістичної науки і роль філософії в її формуванні.???
- •12.Феномен світоглядної кризи і роль філософії в її осмисленні.
- •13.Життєві корні та філософський смисл проблеми буття (буття як космос; буття як теос; буття як субстанція).
- •14. Постановка проблеми буття у філософському дискурсі хх ст. (екзистенціалізм, марксизм, релігійна філософія).
- •15.”Питання про буття, що було висунуто в античності, визначило долю західного світу” (м.Хайдеггер)
- •16.Альтернатива „буття-небуття” в системі відношень життя людини.
- •17.Простір і час як форми присутності людини у бутті. Парадокси часу та проблема освоєння часу у філософському дискурсі.
- •18. Про специфіку буття як особливого роду особистісної активності індивіда. Буття і проблема самореалізації особистості.
- •20. Соціокультурне значення філософської проблеми буття для формування світоглядної культури студента-лінгвіста.
- •21. Постановка проблеми свідомості в філософії: полеміка навколо питання про природу свідомості та способи її данності індивіду.
- •22. Відмінність філософського тлумачення свідомості від спеціальнонаукового (фізика, фізіологія, психологія, кібернетика, лінгвістика).
- •23. Ідеальне як всезагальна форма існування свідомості. Відмінність між ідеальним і реальним, актуальним і потенціальним. Механізм взаємозв’язку ідеального з реальним.
- •24. Структура свідомості та її функції. Взаємозв’язок свідомого і несвідомого: проблема індивідуального і колективного несвідомого.
- •25. Свідомість як суспільний феномен. Механізм зв`язку індивідуальної та суспільної свідомості.
- •26. Діалектичний взаємозв’язок свідомості і мови. Проблема «мовленнєвої свідомості».
- •27. Світоглядна значущість філософської проблеми свідомості та її значення для професійного зростання філолога, перекладача.
- •28. Філософський портрет специфіки студентської свідомості і самосвідомості. Що означає бути свідомим?
- •29. Філософська антропологія: предмет дослідження, принципи філософсько-антропологічного аналізу. Завдання, місце філософської антропології в системі філософського знання.
- •30. Антропологічний поворот у сучасному філософуванні. Сучасний «Мультиверсум» дискурсів про людину .
- •31. Соціокультурні передумови «перевідкриття» теми людини у філософській антропології.
- •32. Відмінність «двох епох» філософування про людину – класичної і пост класичної.
- •33. Питання про природу людини: наукова, філософська й теологічна антропологія.
- •34. Основні ідеї філософської антропології у визначені сутності людини.
- •35. Полемічність питання про свободу людини. Буття людини як свобода.
- •36.Деструктивне в людині як таїна: особливості пояснення деструктивного з позицій а) теорії вродженої агресивності; б) біхевіоризму; в) походження та інтенсивності агресивного імпульсу у людині.
- •37.Сучасна антропологічна криза та роль філософії в її осмисленні.
- •38.Значущість філософської теорії людини для самопізнання та процесів гуманізації буття.
- •39.Суспільство як універсальний спосіб організації взаємодії людей. Як можливе суспільство?
- •40.Сингуляризм і універсалізм як принципи осмислення суспільного життя.
- •41.Соціальність як генетична основа розвитку людини. Дієва сутність соціального.
- •42.Суспільне буття і суспільна свідомість, досвід осмислення в соціально-філософської думці.
- •43.Соборність як тип органічної єдності. Види соборного єднання.
- •44.Поняття суспільного виробництва та його видів.
- •45.Духовне виробництво як „виробництво людини”. Роль духовного виробництва у відтворенні ціннісного самовизначення людини.
- •46.Світоглядні засади аналізу феномену духовного. Духовність як завдання піклування про „я”, свою душу.
- •48.Підходи до з’ясування типології суспільства. Поняття сучасності.
- •49.Фундаментальні засади суспільного життя: ієрархія, влада, власність. (с.Франк)
- •50.Індивідуалізм і колективізм як певні установки тлумачення суспільного світу (Бубер)
- •51.Чому ми не можемо обійтися без поняття «суспільство»?
- •52.Нормативні принципи суспільного життя: солідарність, служіння, свобода (справедливість).
- •53.Суспільство як історично конкретний тип соціальної системи: традиційне, індустріальне, постіндустріальне.
- •54.Концепція постіндустріального суспільства (д.Белл): основні соцієтарні зміни в межах соціальних структур.
- •55. Порівняльна характеристика традиційного і сучасного суспільства. Модель «сучасної людини».
- •56.Поняття громадянського суспільства як форми суспільного діалогу та форми самоорганізації громадян.
- •57.Історична мінливість уявлень про «субстанцію» історичного процесу. Що є історія?
- •58.Історія людства як поліцентричне утворення (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі)
- •59.Про способи ставлення до історії (ф.Ніцше).
- •60.Поняття «осьового часу» (к. Ясперс)
- •62.Проблема спрямованості історичного процесу.
- •63.Мінливість уявлень про суб’єкта історичної дії.
- •64.Необхідне і випадкове в історії: до питання про наявність смислу історичного поступу.
- •65.Феномен «видатної особистості» в історії: теорії героїчного і соціального детермінізму.
- •66.Пошуки сенсу і кінцевої мети історії в сучасній соціальній філософії.
- •67.Феномен «кінця історії» (ф.Фукуяма) та проблема моделювання майбутнього.
- •68.Метаісторичні ракурси філософії історії.
53.Суспільство як історично конкретний тип соціальної системи: традиційне, індустріальне, постіндустріальне.
Традиційне суспільство
Традиційне суспільство (до індустріальне) — це найтриваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.
Індустріальне суспільство
Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше — води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше — дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Тепер всього-на-всього 5—10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.
Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), зникають станові перегородки — уже не благородне походження чи сімейні зв'язки є підставою для визначення місця людини в суспільній ієрархії, а її особисті дії. У традиційному суспільстві дворянин, який збіднів, залишався дворянином, а багатий купець все одно був особою "неблагородною". В індустріальному ж суспільстві кожен завойовує свій статус особистими заслугами — капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.
В індустріальному суспільстві ускладнення системи соціальних зв'язків приводить до формалізації людських стосунків, які в більшості випадків стають деперсоналізованими. Сучасний городянин за тиждень спілкується з більшою кількістю людей, ніж його далекий сільський предок за все своє життя. Тому люди спілкуються через свої ролеві і статусні "маски": не як конкретний індивід з конкретним індивідом кожен з яких наділений певними індивідуальними людськими якостями, а як Викладач і Студент чи Міліціонер і Пішохід, або Директор і Працівник ("Кажу вам як спеціаліст...", "у нас так не заведено...", "професор сказав...").
Постіндустріальне суспільство
Постіндустріальне суспільство (термін запропонований Деніеллом. Беллом у 1962 р.). Свого часу Д. Белл очолював "Комісію 2000 року", створену рішенням Конгресу США. Завданням цієї комісії було напрацювання прогнозів соціально-економічного розвитку США у третьому тисячолітті. На основі проведених комісією досліджень, Деніелл Белл разом з іншими авторами написав книгу "Америка в 2000 р.". У цій книзі, зокрема, доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".
У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації. Динаміка оновлення інформації стала такою високою, що вже у 70-х рр. XX ст. вчені-соціологи зробили висновок (як показав час — правильний), що у XXI ст. неписьменними вважатимуться не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, які не вміють учитися, забувати непотрібне, і вчитимуться знову.
У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп'ютерні програми тощо). У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і — тим самим — долається дуалізм матеріального та ідеального. Якщо індустріальне суспільство було економіко центричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро центричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Як зауважив Деніелл Белл, "постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор економіки". Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". Домінантними для неї стають нові, "пост матеріалістичні" цінності.
Першим "виходом на суспільну арену" людини, для якої пріоритетними є "пост матеріалістичні цінності", вважають (Г. Маркузе, С. Айерман) молодіжний бунт наприкінці 60-х рр. XX от., який задекларував смерть протестантської трудової етики як морального підґрунтя західної індустріальної цивілізації.
Над розробкою концепції постіндустріального суспільства плідно працювали такі вчені: Збігнєв Бжезінський, Елвін Тоффлер, Реймон Арон, Кеннепг Боулдінг, Уолт Ростоу та ін. Щоправда, деякі з них вживали власні терміни для назви нового типу суспільства, який приходить на зміну індустріальному. Кеннет Боулдінг називає його "постцивілізація". Збігнєв Бжезінський віддає перевагу терміну "технотронне суспільство", підкреслюючи тим самим вирішальне значення у новому суспільстві електроніки і засобів комунікації. Елвін Тоффлер називає його "суперіндустріальним суспільством", позначаючи ним складне мобільне суспільство, яке базується на високо передовій технології і пост матеріалістичній системі цінностей.
Елвін Тоффлер у 1970 р. писав: "Мешканці Землі розділені не тільки за расовою, ідеологічною чи релігійною ознаками, але також, у певному сенсі, і в часі. Вивчаючи сучасне населення планети, ми виявляємо незначну групу людей, які все ще живуть мисливством і рибальством. Інші, їх більшість, покладаються на сільське господарство. Вони живуть приблизно так само, як жили їхні предки сотні років тому. Ці дві групи разом становлять близько 70 % населення Землі. Це люди минулого.
Понад 25 % населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини XX ст. сформовані механізацією і масовою освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони — люди сучасного.
Решта 2—3 % населення планети не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства".
Можемо доповнити Тоффлера тільки в одному: сьогодні, майже через 40 років, у суспільстві, яке він називав суперіндустріальним, проживає уже понад 40 % людства.
Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається такими чинниками:
• зміною у сфері економіки: перехід від економіки, орієнтованої на товаровиробництво до економіки, що орієнтується на сферу послуг та інформації. Причому, йдеться, насамперед, про висококваліфіковані послуги, такі як розвиток і загальна доступність банківських послуг, розвиток засобів масової комунікації і загальна доступність інформації, охорона здоров'я, освіта, соціальна опіка і тільки у другу чергу — послуги, що надаються окремим клієнтам. У середині 90-х рр. XX ст. в сфері виробництва й у сфері обслуговування та надання інформаційних послуг було, відповідно, зайнято: в США — 25 % і 70 % працюючого населення; в Німеччині — 40 % і 55 %; в Японії — 36 % і 60 %); що більше — навіть у виробничій сфері у країнах з постіндустріальною економікою представники інтелектуальної праці, організатори виробництва, технічна інтелігенція і адміністративні кадри складають близько 60 % усіх зайнятих;
• зміною в соціальній структурі суспільства (поділ за професійною ознакою приходить на зміну класовому поділу). Наприклад, Деніелл Белл вважає, що в постіндустріальному суспільстві зникає клас капіталістів, а його місце займає нова правляча еліта, яка володіє високим рівнем освіти і знань;
• центральним місцем теоретичного знання у визначенні основних векторів розвитку суспільства. Основний конфлікт, таким чином, у цьому суспільстві пролягає не між працею і капіталом, а між знанням і некомпетентністю. Зростає значення вищих навчальних закладів: університет заступив промислове підприємство, чільну інституцію індустріальної епохи. Вища школа має за нових умов щонайменше два головних завдання: творити теорії, знання, які стають головним чинником соціальних змін, а також виховувати радників та експертів;
• створенням нових інтелектуальних технологій (серед іншого, наприклад, генна інженерія, клонування, нові агротехнології та ін.).