- •1. Проблематичність питання «що таке філософія?». Специфіка і природа філософського знання. Основні теми філософських роздумів.
- •2. Відмінність між філософією і філософуванням, філософією і наукою, філософією і релігією, філософією і буденною свідомістю. Поняття «культури мислення» і роль філософії в її формуванні.
- •3.Філософія як тип знання, як спосіб руху мислення, як здатність світорозуміння.
- •4.Причини несприйнятливості до філософського способу руху мислення в контексті структури мисленєвої діяльності людини. ?????
- •5. Буденна свідомість, здоровий глузд, життєвий досвід в їх ставленні до філософії. Філософія і формування духовного досвіду особи.
- •6. Роль філософії у формуванні лінгвістичної компетентності перекладача ????
- •7.Розсудок і розум як пізнавальні здатності людини.
- •8.Про абстрактне і конкретне в процесі руху мислення людини.???
- •9.Філософія та світогляд. Специфіка світоглядних питань та їх присутність в життєвому просторі особистості. Поняття світоглядної культури.
- •11.Світоглядне значення лінгвістичної науки і роль філософії в її формуванні.???
- •12.Феномен світоглядної кризи і роль філософії в її осмисленні.
- •13.Життєві корні та філософський смисл проблеми буття (буття як космос; буття як теос; буття як субстанція).
- •14. Постановка проблеми буття у філософському дискурсі хх ст. (екзистенціалізм, марксизм, релігійна філософія).
- •15.”Питання про буття, що було висунуто в античності, визначило долю західного світу” (м.Хайдеггер)
- •16.Альтернатива „буття-небуття” в системі відношень життя людини.
- •17.Простір і час як форми присутності людини у бутті. Парадокси часу та проблема освоєння часу у філософському дискурсі.
- •18. Про специфіку буття як особливого роду особистісної активності індивіда. Буття і проблема самореалізації особистості.
- •20. Соціокультурне значення філософської проблеми буття для формування світоглядної культури студента-лінгвіста.
- •21. Постановка проблеми свідомості в філософії: полеміка навколо питання про природу свідомості та способи її данності індивіду.
- •22. Відмінність філософського тлумачення свідомості від спеціальнонаукового (фізика, фізіологія, психологія, кібернетика, лінгвістика).
- •23. Ідеальне як всезагальна форма існування свідомості. Відмінність між ідеальним і реальним, актуальним і потенціальним. Механізм взаємозв’язку ідеального з реальним.
- •24. Структура свідомості та її функції. Взаємозв’язок свідомого і несвідомого: проблема індивідуального і колективного несвідомого.
- •25. Свідомість як суспільний феномен. Механізм зв`язку індивідуальної та суспільної свідомості.
- •26. Діалектичний взаємозв’язок свідомості і мови. Проблема «мовленнєвої свідомості».
- •27. Світоглядна значущість філософської проблеми свідомості та її значення для професійного зростання філолога, перекладача.
- •28. Філософський портрет специфіки студентської свідомості і самосвідомості. Що означає бути свідомим?
- •29. Філософська антропологія: предмет дослідження, принципи філософсько-антропологічного аналізу. Завдання, місце філософської антропології в системі філософського знання.
- •30. Антропологічний поворот у сучасному філософуванні. Сучасний «Мультиверсум» дискурсів про людину .
- •31. Соціокультурні передумови «перевідкриття» теми людини у філософській антропології.
- •32. Відмінність «двох епох» філософування про людину – класичної і пост класичної.
- •33. Питання про природу людини: наукова, філософська й теологічна антропологія.
- •34. Основні ідеї філософської антропології у визначені сутності людини.
- •35. Полемічність питання про свободу людини. Буття людини як свобода.
- •36.Деструктивне в людині як таїна: особливості пояснення деструктивного з позицій а) теорії вродженої агресивності; б) біхевіоризму; в) походження та інтенсивності агресивного імпульсу у людині.
- •37.Сучасна антропологічна криза та роль філософії в її осмисленні.
- •38.Значущість філософської теорії людини для самопізнання та процесів гуманізації буття.
- •39.Суспільство як універсальний спосіб організації взаємодії людей. Як можливе суспільство?
- •40.Сингуляризм і універсалізм як принципи осмислення суспільного життя.
- •41.Соціальність як генетична основа розвитку людини. Дієва сутність соціального.
- •42.Суспільне буття і суспільна свідомість, досвід осмислення в соціально-філософської думці.
- •43.Соборність як тип органічної єдності. Види соборного єднання.
- •44.Поняття суспільного виробництва та його видів.
- •45.Духовне виробництво як „виробництво людини”. Роль духовного виробництва у відтворенні ціннісного самовизначення людини.
- •46.Світоглядні засади аналізу феномену духовного. Духовність як завдання піклування про „я”, свою душу.
- •48.Підходи до з’ясування типології суспільства. Поняття сучасності.
- •49.Фундаментальні засади суспільного життя: ієрархія, влада, власність. (с.Франк)
- •50.Індивідуалізм і колективізм як певні установки тлумачення суспільного світу (Бубер)
- •51.Чому ми не можемо обійтися без поняття «суспільство»?
- •52.Нормативні принципи суспільного життя: солідарність, служіння, свобода (справедливість).
- •53.Суспільство як історично конкретний тип соціальної системи: традиційне, індустріальне, постіндустріальне.
- •54.Концепція постіндустріального суспільства (д.Белл): основні соцієтарні зміни в межах соціальних структур.
- •55. Порівняльна характеристика традиційного і сучасного суспільства. Модель «сучасної людини».
- •56.Поняття громадянського суспільства як форми суспільного діалогу та форми самоорганізації громадян.
- •57.Історична мінливість уявлень про «субстанцію» історичного процесу. Що є історія?
- •58.Історія людства як поліцентричне утворення (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі)
- •59.Про способи ставлення до історії (ф.Ніцше).
- •60.Поняття «осьового часу» (к. Ясперс)
- •62.Проблема спрямованості історичного процесу.
- •63.Мінливість уявлень про суб’єкта історичної дії.
- •64.Необхідне і випадкове в історії: до питання про наявність смислу історичного поступу.
- •65.Феномен «видатної особистості» в історії: теорії героїчного і соціального детермінізму.
- •66.Пошуки сенсу і кінцевої мети історії в сучасній соціальній філософії.
- •67.Феномен «кінця історії» (ф.Фукуяма) та проблема моделювання майбутнього.
- •68.Метаісторичні ракурси філософії історії.
38.Значущість філософської теорії людини для самопізнання та процесів гуманізації буття.
Проблема людини у минулому столітті набула особливої гостроти на тлі світових воєн, інтенсифікації міжнародних контактів, боротьби за права людини. За словами М.Шелера, одного із засновників філософської антропології, у ХХ ст. людина вперше опинилася в ситуації, коли вона остаточно загубила себе, тобто перестала себе розуміти і бути впевненою хоча б якихось своїх необхідних якостях. Тож у ХХ ст. відбулось своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії. Сталося так, що основні течії антропологічного напряму сформувались у ХХ ст. приблизно у той же самий час; це екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, певною мірою – фрейдизм та неофрейдизм. Філософська антропологія була заснована М.Шелером та згодом набула багатьох прихильників. М.Шелер вважав, що людина постає унікальним явищем світу, оскільки лише вона прилучена до буття як такого. Плеснер називав людину найбільшою таємницею буття, бо людина ніде не занходить свого завершення і прагне виходити за всі і всіляки межі. Проте вона є принципово ексцентричною і тому знаходить своє вираження у тілесності – як тілесності створюваних нею речей, так і в культивуванні власної тілесності. Е.Ротхакер, поділяючи багато ідей своїх однодумців, наполягав на тому, що вирішальним чинником буття людини як особи є культуротворення. Він розглядав культуру як відповідь людини на виклик природи. На його думку, культура – це той шар, який людина вичленовує із світу в якості “духовного ландшафту”, бо в основі культури лежать людське переживання свого життя та мова. До безумовних надбань філософської антропології ХХ ст. слід віднести акцентування виключного значення проблеми людини для сучасного суспільства та філософії, а також намагання включити у осмислення людини всі її властивості, здатності та прояви. В цілому ж філософські течії антропологічного напряму досить глибоко і виразно окреслили ту ситуацію, в який людина ХХ ст. себе проявляла та усвідомлювала.
39.Суспільство як універсальний спосіб організації взаємодії людей. Як можливе суспільство?
Суспільство — це спосіб існування людства, сукупність форм спільної життєдіяльності людей, які історично розвиваються. Термін "суспільство" використовується в різних значеннях: від найширшого (соціальна форма руху матерії, людство в своєму історичному розвитку) через різні проміжні значення (античне суспільство, світське суспільство і т. д.) до найвужчого—різновид організації, об'єднання. Поняття "суспільство" в процесі історичного розвитку філософської соціологічної думки набувало різних інтерпретацій. В античності сфера людського існування ототожнювалася не з суспільством, аз державою. У філософії Нового часу уявлення про суспільство формувалися в межах теорії приватного права і суспільного договору, де зазначено, що виникнення держави і права є результатом свідомої угоди між людьми. Пізніше Гегель відокремив громадянське суспільство як сферу приватних (майнових та ін.) інтересів від держави. Представники органістичної школи в соціології стверджували, що суспільство—організм, і виділяли ряд аналогій між суспільством і біологічним організмом. Патріарх французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм розглядав суспільство як над індивідуальну духовну реальність, основану на "колективних уявленнях". Класик німецької соціології Макс Вебер вважав, що суспільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальної, тобто орієнтованої на інших людей, дії. Американський соціолог Талкотт Парсонс також виходив з "соціальної дії", коли зазначав, що суспільство — це система, для утворення якої служать норми, цінності і т. д. Таким чином, поняття суспільства в своєму історичному розвитку мало велику кількість різних тлумачень залежно від історичного періоду, а також концепцій і шкіл, в межах яких воно формувалося. В сучасній науковій літературі суспільство визначають як сукупність всіх способів взаємодії і форм об'єднання людей, в яких виражається їх всебічна залежність один від одного. Основні ознаки суспільства. Територія — основа соціального простору, в якому розвиваються відносини і взаємодія індивідів. Здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків — інша ознака, притаманна суспільству. Колективна свідомість, наявність загальної волі, що стоїть на перешкоді людському егоїзму - основа стійкості і єдності суспільства. Саме завдяки фундаментальним цінностям, які засвоюються більшістю населення і орієнтують кожного індивіда на дотримання норм спільної життєдіяльності, і зберігається суспільство. На початку зародження суспільства людей зв'язували узи родини і сусідства, що будувалися на емоційній" напівінстинктивній основі, на звичці, на побоюванні залишитися без допомоги і підтримки. Але система міжособистісної взаємодії у міру зростання населення не могла довго підтримувати стійкість зв'язків між людьми. Основним стабілізуючим фактором суспільства стають соціальні структури. Під структурою в соціології розуміють стійкі соціальні утворення, зв'язки, відношення: соціальні спільності, соціальні інститути і т. д. Соціальна спільність — це сукупність індивідів, яка реально існує, яку можна емпірично зафіксувати, що відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб'єктом соціальної дії. Соціальні структури реалізують свою роль, підтримуючи стабільність суспільства лише за умови їх законності, тобто визнання їх доцільності більшістю населення. Суспільство—це універсальний спосіб організації соціальних зв'язків і соціальної взаємодії, який забезпечує задоволення всіх основних потреб людей.