31. Соціокультурні передумови «перевідкриття» теми людини у філософській антропології.

Шелєр Макс (1874—І928) — німецький філософ і соціолог, засновник філософської антропології та соціології знання. Антропологічні погляди М. Шелєра викладені в роботі «Положення людини в космосі». Виходячи з дуалістичної концепції співіснування реального та ідеального світів, німецький філософ критично аналізує головні теорії духу та людини — класичну, за якою дух є найбільш могутнє начало, та натуралістичну, за якою дух виникає на основі біологічної еволюції. Він досліджує метафізичні, фізичні, психічні, духовні основи походження людини,рушійні сили її розвитку. Протягом десятитисячолітньої історії ми вперше живемо в епоху, коли людина стала глибоко і безумовно «проблематичною» для самої себе, коли вона не знає, ким вона є, але в той же час знає, що вона цього не знає. існують природничонаукова, філософська та теологічна антропології, які не цікавляться одна одною, єдиної ж ідеї людини ми не маємо. Спеціальні науки, що займаються людиною і весь час зростають у своїй кількості, скоріше приховують сутність людини, аніж розкривають її. І якщо узяти до уваги, що названі три традиційні кола ідей тепер скрізь підірвано, особливо зовсім підірвано дарвіністське рішення проблеми походження людини, можна сказати, що ще ніколи в історії людина не ставала настільки проблематичною для себе, як за нашого часу.

Якщо запитати освіченого європейця, про що він думає, почувши слово «людина», майже завжди в його свідомості починають стикатися три несумісні між собою кола ідей. По-перше, це коло уявлень іудеохристиянської традиції про Адама та Єву, про творення, рай та гріхопадіння. По-друге, це греко-античне коло уявлень, у якому самосвідомість людини вперше у світі розвинулась до поняття про її особливе становище, про що говорить теза, що людина є людиною завдяки тому, що у неї є розум, логос, фронесіс, мислення тощо (логосом тут є і мовлення, і здатність до розуміння всіх речей). З цим поглядом тісно пов'язане вчення про те, що в основі усього універсуму знаходиться надлюдський розум, до якого причетна й людина, і тільки вона єдина з усіх істот. Трете коло уявлень — це сфера сучасного природознавства та генетичної психології, яке також давно стало традиційним, згідно з яким людина є достатньо пізнім підсумком розвитку Землі, істотою, яка відрізняється від форм, що передують їй у тваринному світі, тільки ступенем складності поєднання енергії та здібностей, які самі по собі вже зустрічаються в нижчій порівняно з людською природі. Між цими трьома колами ідей немає ніякої єдності.

32. Відмінність «двох епох» філософування про людину – класичної і пост класичної.

Класична епоха. Античний образ людини космоцентричний. У стародавній грецькій філософії людина розглядається як частина космосу. Це «малий світ», мікрокосм, який є відображенням і символом Всесвіту, макрокосмосу. Людина поєднує в собі всі основні елементи космосу і складається із тіла і Душі, які є двома аспектами єдиної реальності, або дві різнорідні субстанції.

Середньовічний образ людини геоцентричний. Біблійне уявлення про людину як «образ і подобу Бога» поєднується із вченням про поєднання божественної і людської природи в особі Христа і можливості, внаслідок цього, внутрішнього залучення кожної людини до божої благодаті. Людина не вірить у себе, вона вірить у Бога.

Епоха Відродження характерна пафосом автономії (самостійності людини), її безмежних творчих можливостей. Бог переміщається на периферію людського життя. Людина відривається від нього. Вона тепер вірить у себе. Класична німецькафілософія характеризується розмаїтістю відповідей стосовно сутності людини.

Кант вважає, що питання: «Що таке людина?» - основне питання філософії. На його думку, людина – істота, яка належить двом різним світам – природній необхідності і моральній свободі.

Гегель розвиває ідею історичності людського існування.

Посткласична епоха. Фєйєрбах, критикуючи ці ідеї німецького ідеалізму, здійснює антропологічну переорієнтацію філософії. Він ставить у центр людину, розуміючи її насамперед як чуттєво-тілесну істоту.

Прихильники ірраціоналістичної концепції людини 19-20 ст. вважають, що домінуючим у людини є позамисленнєві здібності та сили-почуття, воля тощо. Ніцше: людина-гра життєвих сил і потягів, а не свідомість і розум.

Ідеї філософії життя (персоналізм, екзистенціалізм, структуралізм та ін.) стали основою для виникнення філософської антропології. Вона характеризується спробою створити цілісне поняття про людину шляхом використання і переробки розмаїтих предметних знань про людину, які були отримані окремими конкретними науками в к 19-на поч. 20 ст.

Марксисти розглядають людину як суспільну істоту, яка є вищим ступенем розвитку живих організмів на Землі, здатна виробляти знаряддя праці, використовуючи їх у своєму впливові на навколишній світ і володіє мовою, свідомістю і світоглядом.