2. Відмінність між філософією і філософуванням, філософією і наукою, філософією і релігією, філософією і буденною свідомістю. Поняття «культури мислення» і роль філософії в її формуванні.

1.Філософування — це особистісна життєва основа філософії. Воно зростає з фундаментального філософського настрою. Кожна людина відчуває потребу у філософуванні настільки, наскільки вона охоплена філософським настроєм подиву, туги, жаху, любові, захоплення, благоговіння, сумніву, відчаю.

Але саме собою філософування є випадковим, суб'єктивним, фрагментарним і непрофесійним. Потреба в ньому щезає, тільки-но зникає відповідний настрій.

Головна відмінність філософії від філософування полягає в тому, що філософія перетворює випадковий філософський настрій в систематичний і методичний роздум, який здійснюється на підставі формальної чи діалектичної логіки, застосовує усвідомлену рефлексію, компаративістику, герменевтику, структурний аналіз. Унаслідок окультуреної засвоєнням традицій філософської діяльності отримують філософські знання, що становлять зміст філософії. Вони втратили схожість із життєвими ситуаціями і проблемами, з аналізу яких виросли. Потрібна особлива проникливість, щоб за логічно строгими, безособовими судженнями філософського тексту побачити особу філософа з його характерними і неповторними філософськими настроями.

Філософування як усвідомлення і осмислення суб'єктивних настроїв закінчується постановкою нових загальних питань, які стосуються вже не ситуативно-житейських предметів, а ідеальних об'єктів високого рівня загальності — природи, суспільства, духу, світу в цілому.

Спалахи професійного філософського інтересу до них ініціюються вже не суто житейськими проблемами — антиноміями і парадоксами. Пізнання таких об'єктів не може бути досвідним. Тут уже не обійтись без філософування, без добре розвиненої здатності до філософського мислення, задатки якої, повторюємо, має і реалізує кожна людина.

Отже, досвід, який начебто і не вимагає особливого умогляду, досвід, практично-житейське значення якого важко переоцінити, сам виявляється заснованим на філософствуванні, сам будується на метафізичній (позадосвідній) основі. Подібно до того як поняття явища виводить нас за межі явищ, поняття досвіду, за умови його аналізу, виводить нас за межі емпірично-досвідного знання. Більше того, сама можливість його набуття вимагає від людини філософування, вступу до сфери філософії.

2. Відмінність між філософією та наукою виявляється не тільки у предметній сфері, але також і в методах дослідження релігії. Філософія не провадить емпіричного дослідження дійсності. Філософія та Наука - два взаємопов'язані діяльності, спрямовані на вивчення світу та людей, що живуть в цьому світі. Філософія прагне пізнати все: видиме й невидиме, що відчувається органами почуттів людини і немає, реальне і нереальне. Для Філософії немає меж - Вона прагне зрозуміти все, навіть ілюзорне. Наука ж вивчає тільки те, що можна побачити, помацати, зважити і т.п. Але вивчення це відбувається з порівнянні з вивченням цього ж філософією хоча й однобоко, але більш ретельно. Наприклад, для філософів різних часів блискавка - гнів Зевса, іскра від зіткнення хмар і т.п. Для вчених це всього-на-всього електричний заряд, коли під час грози виникає електричне поле і через різницю потенціалів відбувається обмін зарядами високої напруги між цим полем і землею. Цим пояснюється також наявність озону в атмосфері: під дією електричного струму молекули кисню розпадаються на атоми, які знову збираються в молекули, але вже озону.

Філософія та Наука вивчають картину світу, взаємно доповнюючи один одного.

Відмінність філософії від спеціальних наук полягає в тому, що кожна з них досліджує якийсь "фрагмент" дійсності, окрему галузь явищ. Філософія ж, як було сказано, розглядає найбільш загальні питання світорозуміння. її предмет — не окремі явища, а світ в цілому (не в розумінні простої суми всіх речей, а в розумінні їх загального зв'язку, загальних законів буття в розвитку).Кожна окрема наука прагне розглядати свій предмет цілком об'єктивно, таким, яким він є сам по собі, усуваючи момент суб'єктивності. Філософія ж не тільки не усуває суб'єктивність, а для неї відношення "людина-світ", "суб'єкт-об'єкт", саме є її власною проблемою. Філософія ставить і намагається розв'язати найзагальніші (а тому й найглибші, найсуттєвіші) питання світорозуміння. Крім того, філософія виражає не тільки світорозуміння, а й певне світоставлення, вона спрямована не тільки на осягнення об'єктивної істини, але й на формування системи цінностей, визначення того, що має для людини життєве значення. Внаслідок цього на змісті, характері філософських поглядів, пошуків і висновків позначаються й особливості різних історичних епох, цивілізація з їх певними "ментальностями" (способами мислення), специфічними рисами світорозуміння й життєсприйняття. Оскільки філософія як духовне явище є формою суспільної свідомості, вона несе на собі відбиток історичного і життєвого досвіду, позицій різних національних та соціальних спільнот і груп. На неї впливає сила традицій, вона взаємодіє з різними формами духовного життя.

3. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горяний і долинний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Якщо говорити про зв’язок східної філософії та релігії, то межі між ними практично не існує. Вони взаємозалежні і практично єдині.

Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія не в змозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Головне питання релігійної філософії — це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога. Релігійна філософія дає своє вирішення онтологічних, гносеологічних, космологічних, соціальних та інших проблем.

В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для релігійно-філософської гносеології характерне роздвоєння об'єктів на природні та надприродні. Основою пізнання вважається одкровення, зафіксоване в системі догматів. Завдання ж філософії і науки — допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри.

Культура мислення - не вроджене якість. Вона не дана фахівця в царині готовому вигляді, а формується розвивається внаслідок освоєння їм навколишньої дійсності і опанування змісту освіти, нагромадженими людством.

У його розпорядженні людини є цілий спектр можливих способів підвищення культури мислення, наприклад, збагачення власного розумового досвіду розумовою досвідові інших читанням мистецького середовища і наукової літератури. Але недоліком подібного способу розвитку мислення є, по-перше, те, що таке читання, зазвичай, носить безсистемний характері і, по-друге, не сприяє усвідомленої засвоєнню законів, форм, правил, прийомів пізнавальної діяльності мислення, які становлять зміст культури мислення.

Найважливішим засобом подолання згаданих недоліків вивчення логіки як теорії мислення.

Культура мислення як рівень розвитку розумових здібностей людини у значною мірою залежить від цього, наскільки мислительна діяльність людини відповідає законам та санітарним вимогам логіки. Слід сказати, що оволодіння досконало законів і вимогами логіки є тією мінімумом, якого взагалі неможлива культура мислення.