24. Структура свідомості та її функції. Взаємозв’язок свідомого і несвідомого: проблема індивідуального і колективного несвідомого.

Компонентна структура свідомості:

1. Когнітивна сфера (уявлення, відчуття, сприйняття, знання)

2. Мотиваційна сфера (потреби, інтереси, стійкі емоційні стани, цінності)

3. Нормативно – проективна сфера (норми, приписи, настанови, програми)

Рівнева структура:

1. ВОНО: ерос (позитивні бажання, емоції, потяг до добра, сексуальна енергія), танатос (негативна енергія, агресія, потяг до смерті, зла, суїциду)

2. Я: душевна інстанція, що контролює всі часткові процеси, що уночі засинає і все-таки керує цензурою сновидінь. Я являє собою поверхневий шар ВОНО, відповідає за спонукання до руху, за зв'язок із зовнішнім світом, здійснює контроль над вимогами ВОНО Саме Я забезпечує витіснення в область ВОНО деяких наших бажань і спонукань, вибудовує на їхньому шляху до свідомості бар'єри і барикади. Якщо Воно у своїй діяльності керується принципом задоволення, то Я -принципом реальності, його завдання - співвідносити наші бажання і спонукання з реальною обстановкою, вимогами навколишнього середовища.

3. Над – Я: соціальні фільтри, настанови.

Головною функцією свідомості є пізнавальна, або відображувальна, функція, тобто здатність індивідуума отримувати знання про навколишній світ і про себе. Пізнавальна функція має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто у свідомості є властивість випереджального відображення дійсності.

Пізнавальна функція свідомості обумовлює акумулятивну (накопичувальну) функцію. Вона полягає в тому, що в пам'яті людини накопичуються знання, отримані нею не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й такі, що здобуті її сучасниками або попередніми поколіннями людей.

Ще однією функцією свідомості є функція аксіологічна (оціночна). Людина не тільки дістає дані про зовнішній світ, а й оцінює їх з точки зору своїх потреб і інтересів.

Оціночна функція безпосередньо переходить у функцію цілепокладання (формування мети). Здатність до цілепокладання - це специфічно людська здатність, що становить кардинальну характеристику свідомості. Ціль - це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет; це такий суб'єктивний образ предмета діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат діяльності людини.

Вищі можливості свідомості виявляються у творчій (конструктивній) функції. Цілепокладання, тобто усвідомлення того, "для чого" і "заради чого" людина здійснює свої дії, - необхідна умова будь-якого свідомого вчинку.

Дуже важливою є функція комунікативна (зв'язку). Вона зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування. Цей зв'язок думок здійснюється через мову (звукову), технічні засоби (тексти, закодовану інформацію). Слід мати на увазі, що в письмових текстах (книгах, журналах, газетах і т. ін.) викладені не знання, а лише інформація. Щоб інформація стала знаннями, вона повинна бути суб'єктивованою.

Завершує логічний цикл свідомості особистості регулятивна (управлінська) функція. На підставі оцінки факторів і відповідно до поставленої мети свідомість регулює, упорядковує дії людини, а потім і дії людських колективів.

Концепцію несвідомого вперше сформулював відомий німецький філософ XVII-XVIII ст. Г. Лейбніц. У праці "Монадологія" він характеризував несвідоме як нижчу форму душевної діяльності. Але особливу увагу цій проблеми приділив 3. Фрейд. Він вважав, що несвідоме - це сукупність психічних явищ, станів і дій, які перебувають поза сферою розуму. До несвідомого належать перш за все інстинкти-сукупність природжених актів поведінки людини, які створюються внаслідок тривалої еволюції і спрямовані на забезпечення життєвих функцій, самого існування кожної істоти. До структури несвідомого належать також інтуїція та автоматизми, які можуть зароджуватися у сфері свідомості і з часом поринати у сферу несвідомого. Несвідомими також є сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності тощо.

Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної реальності людини; досить часто між ними виникають суперечності, іноді конфлікти, але вони взаємопов'язані, взаємодіють між собою і здатні досягти гармонійної єдності. У несвідомому закладені широкі можливості для раціоналізації людської життєдіяльності, особливо це стосується творчої діяльності суб'єкта. Ця обставина служить основою формування ірраціоналістичних філософських вчень. У цих вченнях основним у людській поведінці вважаються різні форми несвідомого: інстинкти, інтуїція та ін. Однак багато філософських шкіл займають іншу позицію. Вони вважають, що первинною у людській психіці є свідомість, яка, "живлячи" і значною мірою формуючи несвідоме, в цілому здатна його контролювати, а також визначати загальну стратегію поведінки людини.

На думку Юнга, існує не тільки несвідоме суб'єкта, але й сімейне, родове, національне, расове й колективне несвідоме. Колективне несвідоме несе в собі інформацію психічного світу всього суспільства, у той час як індивідуальне — інформацію психічного світу конкретної людини. Особливо часті, щораз повторювані психічні моделі утворюють, за Юнгом, так звані архетипи, які структурують колективний та індивідуальний психічний світ. Архетипи наділені своєрідною силою («Нумінозум»), впливові якої на довшу перспективу не може уникнути жоден індивід.

У свідомості людини архетипи постають як типові, часто повторювані мотиви поведінки, які об'єктивно проявляються у вигляді культурних ритуалів. За Юнгом, доказом існування архетипів є прояв у мистецтві та снах різних мотивів казок та міфів, які повторюються незалежно від епохи, мови та культури.