- •1. Предмет психології
- •2.Завдання психологічної науки
- •3.Диференціація психології на окремі науки
- •4. Основні принципи психології
- •5.Міждисциплінарні зв»язки психолоії.
- •6. Школи, напрями, концепції в психології.
- •7. Етапи становлення психології як науки.
- •9.Виникнення психіки. Розвиток механізмів психіки.
- •10.Розвиток психіки у філогенезі
- •11. Відмінність психіки людини від психіки тварин.
- •12. Виникнення і розвиток людської свідомості.
- •13. Структура свідомості. Свідоме та несвідоме в психічній діяльності людини.
- •14. “Мова” та спілкування тварин.
- •15. Поняття про відчуття
- •16. Фізіологічні основи відчуттів.
- •17. Класифікація та види відчуттів.
- •18. Властивості відчуттів.
- •19. Загальні закономірності відчуттів.
- •20. Як пов’язані між собою відчуття та діяльність.
- •21. Понятття про сприймання
- •22. Фізіологічна основа сприймання
- •23. Різновиди сприймання
- •24. Індивідуальні особливості сприймання
- •25. У чому полягає спільне та відмінне між сприйманням та відчуттями
- •26. Вплив на сприймання попереднього досвіду людини
- •27. Спостереження і спостережливість
- •28. Поняття про пам’ять
- •29. Природа пам’яті. Теорії пам’яті.
- •30. Класифікація та види пам’яті
- •31. Процеси й закономірності пам’яті.
- •32. Індивідуальні особливості й типи пам’яті.
- •33. Роль пам’яті в психічному житті людини.
- •34. Мнемотехнічні засоби для покращення пам’яті людини.
- •35. Поняття про мислення. Функції мислення.
- •36. Теорії мислення. Мислення як процес.
- •37. Форми мислення.
- •39. Процеси мислення.
- •40. Класифікація та види мислення.
- •41. Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект.
- •42. Поняття про уяву.
- •43. Фізіологічна основа уяви.
- •44. Процес створення образів уяви.
- •45. Класифікація та види уяви.
- •46. Уява і особистість.
- •47. Зв’язок уяви з емоційно-вольовою сферою особистості.
- •48. Роль уяви в різних видах творчості.
- •49. Поняття про увагу
- •50. Природа уваги. Теорії уваги.
- •51. Різновиди уваги.
- •55 . Фізіологічні основи емоцій та почуттів.
- •56 . Вияв емоцій та почуттів.
- •57 . Форми переживання почуттів.
- •58 . Емоційні стани.
- •59 . Поняття про волю .
- •60. Довільні дії і їх особливості.
- •63.Класифікація основних вольових якостей особистості.
- •64. Розвиток та виховання вольової активності людини.
- •66.Зміст і структура діяльності.
- •68.Головні відмінності людської діяльності від активності тварин.
- •69.Поняття про особистість.
- •70. Теорії особистості.
- •72. Свідоме і несвідоме в структурі особистості.
- •74. « Я- концепція» особистості.
- •75.Самосвідомість.Самооцінка. Самоповага.
- •76.Особистісне зростання.
- •77.Понятя про темперамент.
- •78. Типи темпераменту.
- •79. Головні властивості темпераменту.
- •80. Фізіологічні основи темпераменту.
- •81. Вплив темпераменту на діяльність людини.
- •82.Поняття про характер
- •84. Структура характеру.
- •85. Природа характеру
- •86. Формування характеру
- •88.Структура здібностей
- •89.Відмінності в здібностях та їх природа
- •90. Формування та розвиток здібностей.
- •96. Фізіологічні механізми мовної діяльності.
- •98. Класифікація груп у психології та їх характеристика.
- •99. Референтні групи та особистість.
- •Аналітичний
- •Соціально-асоціативний
22. Фізіологічна основа сприймання
Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку. У процесі приймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об’єктів об’єднуються в складні комплекси. Об’єднання це зумовлюється об’єктивними просторовими, часовими та іншими зв’язками самих явищ. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок дії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових,моторних, дотикових. На лекції студент бачить викладача, слухає, записує основний зміст почутого. Комплекс діючих подразників викликає збудження в зорових, слухових, рухових рецепторах. Збудження, що виникло передається в мозкові центри. В результаті утворюється складна система тимчасових нервових зв’язків, які забезпечують цілісність сприймання. У цьому разі основу сприймання становлять міжаналізаторні нервові зв’язки, які зумовлюють цілісність відображення дійсності. В процесі сприймання відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв’язків. Унаслідок цього утворюються складні інтеграційні нервові процеси, які включають збудження від діючих комплексних подразників і поновлення тимчасових нервових зв’язків, вироблених у минулому досвіді. предмет або явище сприймається людиною в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв’язки. Фізіологічною основою сприймання є встановлений І.П.Павловим «рефлекс на відношення». Павлов експериментально показав, що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється здебільшого на відношення між подразниками. Друга сигнальна система визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин. Друга сигнальна система робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов’язує сприймання з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.
23. Різновиди сприймання
В залежності від переважної ролі того або іншого аналізатора в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання: кінестетичні, зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові.
В залежності від провідних аспектів об'єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань:
• сприймання простору – взаємодія людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов’язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об’ємності й віддаленості предметів. Головну роль в сприйманні простору грають кінестетичний і зоровий аналізатори.
Сприймання простору включає сприймання:
• відстаней, на які предмети розміщені від нас і один від одного;
• напрямків, в яких вони знаходяться;
• розмірів предметів;
• форм предметів.
• сприймання часу – це відображення об’єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші сторони явищ об’єктивної дійсності. Сприймання часу пов'язується в психології з тривалістю, швидкістю, послідовністю, одночасністю протікання тих або інших процесів. Тут головну роль грають слуховий, кінестетичний і тактильний аналізатори, причому слуховий аналізатор переважає в точності, в оцінці тривалості зовнішніх впливів всі інші аналізатори.
Значну роль в сприйманні простору і часу відіграють другосигнальні зв'язки, мотиви, якими людина керується, виконуючи ту або іншу діяльність, тип темпераменту, емоційність стану людини. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаєморозташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності. За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне). Ненавмисне зумовлюють особливості навколишніх предметів: яскравість, незвичність тощо. При здійснені навмисного людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об’єкти сприймання.