90. Формування та розвиток здібностей.

Перед психологією дуже гостро стоїть проблема виявлення закономірностей та механізмів формування та розвитку здібностей.

Природну основу розвитку здібностей становлять задатки - природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Тільки своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання приводить до формування у неї здібностей. Для цього найчастіше застосовують систематичні тренування, які передбачають активне включення в діяльність.

Першою ознакою зародження здібностей є нахил - стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне займатися. Справжній нахилпоряд з тяжінням до діяльності призводить до швидкого досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від справжнього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або, незважаючи на активне захоплення, дає посередні результати.

Окрім задатків, важливе значення для розвитку здібностей має врахування у виховному процесі сенситивних періодів формування функцій. Кожна дитина в своєму розвитку проходить періоди підвищеної чутливості до певних виховних впливів, до засвоєння тих чи інших видів діяльності. Наприклад, у віці двох-трьох років дитина інтенсивно оволодіває мовою оточення, яка згодом стає для неї рідною. Важливо підкреслити, що періоди особливої готовності до оволодіння певними видами діяльності рано чи пізно закінчуються. І якщо та чи інша функція не була розвинена у сензитивний період, то згодом її розвиток стане ускладненим, а то й зовсім неможливим. Саме тому, люди, які прагнуть вивчити іноземну мову у дорослому віці, докладають багатьох зусиль, але майже ніколи не володіють нею краще ніж рідною.

Специфічним видом розвитку здібностей особистості є її психологічна підготовка до того чи іншого виду діяльності. Наприклад, психологічна готовність особистості до професійної діяльності передбачає сформованість у неї знань й умінь з фаху, а також певних моральних і емоційно-вольових якостей.

Якісний аналіз здібностей спрямований на виявлення таких індивідуальних характеристик людини, які є необхідними для ефективного здійснення будь-якого конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їх наявності.

Для оцінки рівня розвитку здібностей досить широко використовують різноманітні тести (тести досягнень, тести інтелекту, тести креативності тощо). Дослідження конкретно-психологічних характеристик різних здібностей дозволяють виділити загальні якості індивіда, які відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності (наприклад, інтелект), а також спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог конкретної діяльності(спеціальні здібності). Урахування рівня розвитку здібностей під час вибору професії та при доборі кадрів сприяє підвищенню ефективності діяльності людини й ступеня її задоволеності результатами своєї діяльності.

91.Поняття про спілкування.

Спілкування- це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне одному.Спілкування взаємодія двох чи більше людей, яке полягає в обміні між ними інформацією.Змістом спілкування є наукові та побутові знання,навички,уміння, сама людина(особливості характеру,зовн.вигляд,манера поведінки). Від того які складаються стосунки,залежить уся система спілкування особистості. Спілкуваня розвиває емоційну сферу людини, розвиває у людини вольові якості,в тому разі,якщо ситуації спілкування привчають людину до зібраності,наполегливості,та ін.Спілкування має велике виховне значення, бо воно розширює загальний світогляд людини,сприяє розвиткові нових психічних утворень,є обов’язковою умовою формування загального інтелекту,мислення,памяті сприймання,уваги.

92.Засоби спілкування.

Зміст спілкування реалізується за допомогою певних засобів, головним з яких є мова. Мова – це система словесних знаків. Вона включає в себе слова з їх значеннями і синтаксис – набір правил, за якими будується речення.Мова виконує функції призначення, передачі й засвоєння суспільно-історичного досвіду та комунікативну.Три сторони комунікативної функції:

*інформаційна*виразна*впливова

Процес використання людиною мови для спілкування називається мовленнєвою діяльністю.

Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Фізіологічною основою мовлення є діяльність другої сигнальної системи, подразником якої є не предмети та їх властивості, а слова. За допомогою мовлення люди обмінюються думками,передяють свій настрій,досвід,почутя.Мовлення є зовнішне і внутрішнє. Зовнішнє(говоріння,аудіювання, письмо,читання)це мовлення,основною ознакою якого є доступність для сприйняття.Внутрішнє-це внутрішній беззвучний процес,недоступний для сприйняття. Мовлення є невербальним(жести) і звуковим.Усне мовлення-вид мовлення який є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху.Письмове-мовлення написане у вигляді письмових знаків(слів).Діалогічне мовлення- це розмова,бесіда двох або кілька осіб. Монологіне-говорить одна особа.

93.Функції та форми спілкування. Спілкування виконує різноманітні функції. Першою з них є регулювання спільної діяльності (ця функція закладена вже в самому слові «спілкування»). Друга функція спілкування – пізнання. Третя – формування свідомості людини. Четверта – самовизначення індивіда. Характер перебігу спілкування (його зміст і форми) впливає на розвиток тих чи інших якостей індивіда. Спілкування як діяльність розвиває емоційну сферу,вольові якості, має велике виховне значення, сприяє розвиткові нових психічних утворень, є обов*язковою умовою формування загального інтелекту, мислення, пам*яті, сприймання, уваги.

Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає: *уміння розбиратися в інших людях;*адекватно відповідати на їх поведінку та вибирати такі форми звертання, які відповідають індивідуальним особливостям партнера у спілкуванні.

Спілкування між людьми може відбуватися в різних формах : анонімній, функціонально-рольовій та неформальній.

Анонімне спілкування – взаємодія між не незнайомими чи між не пов*язаними особистісними стосунками людьми. Партнери зі спілкування залишаються анонімними.

Функціонально-рольове (офіційне, формальне) спілкування передбачає зв*язки між його учасниками,які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості. Партнерів пов*язують обов*язки : лікар-хворий, вчитель-учень.

Неформальне спілкування здійснюється поза межами офіційних стосунків, наприклад : спілкування між друзями. Його особливість є вибірковість партнера.

94.Рівні спілкування. Стилі спілкування.

 Психологи також визначають рівні спілкування:

  маніпулювання(від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають навіть приємний характер);

  конкуренція, суперництво(від спілкування на основі принципу “людина людині – вовк”, до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);

  співробітництво(спілкування на основі принципу “людина людині – людина”). Спілкування, в якому виявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.

Стиль спілкування – це індивідуально- стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється в будь-яких умовах взаємодії: в ділових і особистісних стосунках, у керівництві, вихованні дітей, прийнятті рішень і розв*язанні конфліктів, у прийомах психологічного впливу на людей.

За ступенем адекватності засобів і способів спілкування ситуаційним умовам, в яких відбувається взаємодія, виділяють гнучкий, ригідний, перехідний стилі.

Гнучкий (характер. високим рівнем орієнтації в ситуації спілкування,адекватною оцінкою інших та самооцінкою). Ригідний стиль відрізняє відсутність достатнього аналізу своєї і чужої поведінки, неадекватна оцінка інших,погане оволодіння собою,відсутність вміння знаходити доцільну форму спілкування для здійснення ефективного впливу. Перехідний є проміжним.

В.М.Галузяк виділяє вісім стилів спілкування:

*авторитарний (відкритий,домінантний, дружелюбний)

*діловий (закритий, домінантний,дружелюбний)

*зверхній (закритий,домінантний,недружелюбний)

*конформний (відкритий, пасивний, дружелюбний)

*байдужий (відкритий,пасивний, недружелюбний)

*відчужений(закритий, пасивний, недружелюбний)

*формальний(закритий,пасивний,дружелюбний)

*агресивний(відкритий, домінантний, недружелюбний)

95.Різновиди спілкування. Залежно від учасників спілкування може бути міжіндивідним, індивідно-групвим, міжгруповим. За мірою опосередкованості вирізняють безпосереднє і опосередковане спілкування, за тривалістю –короткочасне і тривале, за завершеність – закінчене і незакінчене.

Специфічним є так зване особистісне спілкування,яке має свою мету, засоби і прийоми. Основна мета особистісного спілкування, його реальна функція у житті людини - забезпечення існування і представлення її внутрішнього світу, а тим самим і особистості. Якщо партнери зі спілкування мають схожі нормативно-ціннісні системи, між ними може виникнути особлива форма особистісного спілкування – резонансне спілкування. Резонансне спілкування,резонансне розкриття внутрішнього світу можливе між людьми з різних етнічних, культурних,вікових груп,але ці люди обов*язково мають належати до єдиної нормативно-ціннісної системи культури,яка й сприяє їх душевному зближенню. Воно є вибірковим.

Є такі різновиди діяльності, де спілкування займає провідну, професійно значущу позицію і переходить у функціональну категорію. Це насамперед педагогічне спілкування.

Педагогічне спілкування – це система методів і прийомів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань педагогічної діяльності.