49. Поетичний світ Ши Цзин.

Найдавнішою пам’яткою китайської літератури є книга пісень “Шицзин” (XI–VI cт.ст. до н.е.). Це твори китайського фольклору, які збирали державні чиновники, щоб дізнатися про ставлення народу до влади. Пісні не тільки прославляли хороших правителів, а й висміювали тих, хто не піклувалися про своїх підданих. Містить 305 народних пісень і віршів різних жанрів, створених в XI-VI ст. до н. е.. і відображають різноманітні явища духовного і соціального життя; відбір і редакція творів приписується Конфуцію. Лунь юй вкладає в уста Конфуція заклик вивчати Ши цзин як джерело знань про природу і суспільство. З 4 розділів ("Го фен" - "Звичаї царств", "Сяо я" - "Малі оди", "Та я" - "Великі оди", "Сун" - "Гімни"), кожен з яких є ніби самостійна книгою зі своїми темами, особливою емоційною атмосферою і засобами художнього зображення (включаючи музичний супровід), найбільшою літературною цінністю володіє перший з них. У центрі пісень "Го фен" - людина і його ставлення до природи і навколишньої дійсності, світ почуттів і думок землероба, скотаря, мисливця. У піснях "Го Фена" частіше, ніж в інших розділах, звучать мотиви соціального протесту. Ліричні твори розділу "Сяо я" створені головним чином придворними поетами з приводу різних урочистостей і вихваляють чесноти й ратні подвиги правителів. Зразками придворної поезії вважаються оди "Та я". Розділ "Сун" включає урочисті і хвалебні храмові співи та культові гімни. Відображаючи різноманітні явища духовного і соціального життя Китаю. Гофен – 160 ліричних, любовних, трудових пісень. В них життя китайців протягом 15 царств. Опис суспільного життя та побуту народу. Сяо я – твори придворних, які виражали свої почуття з приводу хвали, заслуги добродіїв та подвиги героїв. Велика ода – придворна поезія. Сун – хвалебні, храмові співи, гімни на честь духів, предків.

50. І Цзин. Взаємодія Ян і Інь.

Книгу ворожінь стародавні китайці називали «І-Цзин» - китайська класична книга змін і дбайливо пронесли її крізь десятки століть, прагнучи передати нам в цілості первозданну мудрість, первозданне розуміння світу, життя і людини. Це складна система, що охоплює і відбиває, у відповідності з теорією «Книги Змін», весь світовий процес, всі чергування ситуацій, що походить від взаємодії і боротьби сил світла і темряви, напруги і податливості, добра і зла, ситуацій, в яких опиняється й діє чоловік. Прийнято вважати, що нижня триграмма відноситься до внутрішнього життя, до наступаючого і творити, а верхня - до зовнішнього світу, до руйнується і відступаючому. Також з давніх часів існує погляд на гексаграмми як на комбінацію з трьох пар рис, кожна з яких символізує космічну потенцію: верхня - небо, середня - людини, нижня - землю. Вже тут ясно видно відмінність світогляду стародавніх китайців від поглядів, поширених тоді і пізніше в багатьох інших цивілізаціях: людина бере участь у перебігу життя як рівний землі і неба, як активна сила, не тільки залежна, але й здатна впливати на навколишній світ, на обставини, на долю. Основою Книги є 64 ворожильні гексаграмми (руни), які позначають всі основні життєві ситуації. Інь і ян - одна з основних концепцій давньокитайської філософії. У сучасній філософії Ян та Інь - вищі архетипи: Ян - біле, чоловіче, зовнішнє, небесне, добре; Інь - чорне, жіноче, внутрішнє, земне, зле. У «Книзі змін» («І цзин») янь і інь служили для вираження світлого і темного, твердого та м'якого, чоловічого і жіночого начал в природі. У процесі розвитку китайської філософії ян та інь все більш символізували взаємодія крайніх протилежностей: світла і темряви, дня і ночі, сонця і місяця, неба і землі, спеки та холоду, позитивного і негативного.