17. Фразеологія. Джерела і одиниці фразеології. Стилістичне використання фразеологізмів.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження .

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі .

У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа .

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

фра­зеологічні одиниці — менш стійкі, ніж ідіоми, сполучення слів, які мають здебільшого структуру ре­чень. Це прислів’я, приказки та влучні («крилаті») ви­слови, творцями яких є переважно письменники, вчені, державні діячі та ін.: Серцю не накажеш; Серце не ка­мінь; Птицю пізнати по пір’ю, а чоловіка по бесіді; Що посієш, те пожнеш (Народна творчість); Всякому горо­ду нрав і права (Г. Сковорода); Лиш той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка); Перемагать і жить (П. Тичина); Де згода, там і вигода (А. Головко); Прийшов, побачив, переміг (Юлій Цезар, лат. Veni, vidi, vici) крокодилячі сльози (тобто фальши­ві); чистити авгієві стайні (знищувати бруд, наводити порядок у чомусь занехаяному) та ін.

Стилістичне використання фразеологізмів.

В усному й писемному мовленні фразеологізми вико­ристовуються з цілком чи достатньо виразною стиліс­тичною метою. Мислення, почуттєва сфера людини від­творюється, відображається фразеологізмами сконден­совано, глибокозмістовно й почуттєво-емоційно, екс­пресивно. Неемоційних, стилістично незорієнтованих фразеологізмів не буває. За найрізноманітніших мов­леннєвих ситуацій вони сприймаються як своєрідні й образні одиниці мовлення. З їх допомогою можна від­творити майже кожне з явищ дійсності не тільки зміс­товно і виразно, а й дотепно, влучно, яскраво й оригі­нально, колоритно, бо у фразеологізмах найбільшою мірою закарбовано віковий досвід, етику й естетику, мудрість народу. Усе ним усвідомлене й сказане спри­ймається як раціональне в усіх можливих вимірах, гранично логічне, природне й емоційне. Особливо до­речні фразеологізми в художній творчості, а також — значною мірою — в розмовно-побутовому мовленні. Від того, як письменник використовує елементи фразеоло­гії, залежать його індивідуальний мистецький стиль і частково розгортання сюжету в творі, природність художніх образів. Наприклад, фразеологізмами Го­лодній кумі хліб на умі, Ні риба ні м’ясо образно схоп­люється одна з типових якостей людини. У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах прославляється, зокрема, позитивне ставлення до праці, освіти, науки і засуджується боягузтво, брехливість, нечемність, не­щирість, пияцтво та інші людські вади: Праця чолові­ка годує, а лінь марнує; Хто знання має, той і мур зламає; Книга вчить, як на світі жить; Де господар добре робить, там і поле буйно родить; У страху вели­кі очі; Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Ледачому все ніколи; П’яний та дурний — рідні брати і т. ін.