31. Числівник. Відмінювання і правопис числівників.

1. Числівники п’ять, шість, дев’ять - тринадцять, шістнадцять - двадцять, тридцять пишуться у кінці з м’яким знаком.

2. Складні числівники п’ятдесят, шістдесят також складні числівники п’ятсот, шістсот пишуться без м’якого знака.

3. Числівник п’ять пишеться з апострофом та м’яким знаком; при відмінюванні в усіх непрямих відмінках він має дві форми, а саме:

у родовому — п’ять і п’ятьох,

у давальному — п’ять і п’ятьом,

у знахідному — п’ять або п’ятьох,

в орудному — п’ятьма і п’ятьома,

у місцевому — п’ять і п’ятьох.

Другу форму вживають переважно з іменниками — назвами осіб.

4. Як числівник п’ять відмінюються числівники дев’ять - двадцять, тридцять.

5. Складні числівники п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят при відмінюванні також мають дві форми, причому в них відмінюється лише друга частина. Наприклад, числівник п’ятдесят у родовому відмінку має форму п’ятдесяти і п’ятдесятьох, у давальному — п’ятдесяти і п’ятдесятьом, у знахідному — п’ятдесят або п’ятдесятьох, в орудному — п’ятдесятьма і п’ятдесятьом, у місцевому — п’ятдесяти і п’ятдесятьох.

6. При відмінюванні складних числівників двісті, триста, змінюються обидві частини, наприклад: у називному відмінку — двісті, в родовому — двохсот, у давальному — двомстам, у знахідному — двісті, в орудному — двомастами, у місцевому — на двохстах.

Числівник п’ятсот в орудному відмінку має дві форми: п’ятьмастами і п’ятьомастами.

7. У складних кількісних числівниках відмінюються усі складові частини: з чотирьохсот шістдесяти семи тисяч шестисот п’ятдесяти дев’яти (гривень).

8. Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають закінчення -а: сорока, дев’яноста, ста.

9. Збірні числівники двоє, обоє, троє в непрямих відмінках мають форми від два і оба, три: двох, двома, обох, обом і т. д.

10. Збірний числівник обидва (обидві) має в непрямих відмінках такі форми: обох, обом, обома, на обох.

11. Збірні числівники четверо, п’ятеро, шестеро, семеро, восьмеро та под. в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: чотирьох, чотирьом і т. д.

12. Числові назви тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники.

13. Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються як числівник п’ять: кільканадцяти й кільканадцятьох, кількадесятьма і кількадесятьома.

14. Порядкові числівники, які закінчуються на -ий, відмінюються як прикметники твердої групи: перший, першого, першому, першого, першим і т. д. Числівник третій відмінюється як прикметник м’якої групи: третій, третього, третьому і т. д.

15. У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово: сто двадцять перший (студент), сто двадцять першого (студента) і т. д.

16. Числівники півтора, півтори, півтораста не відмінюються.

32. Займенник. Морфологічні ознаки та синтаксичні функції його. Групи займенників за значенням і граматичними ознаками.

Займенник — це самостійна змінна частина мови, яка вказує на предмети, їх ознаки й кількість, але не називає їх. Займенники, які вказують на те, що називає іменник, відповідають на питання хто? що?; які вказують на те, що називає прикметник, відповідають на питання який? чий?, а ті, що вказують на кількість, як числівник, відповідають на питання скільки? Отже, іменник, прикметник, числівник у певній мовній ситуації можуть бути замінені займенником, який виконуватиме таку ж синтаксичну роль, матиме такі ж ознаки, як і частина мови, до якої він подібний.

Займенники поділяються на такі групи:

— займенники, що мають узагальнене предметне значення і співвідносяться з іменниками (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони, себе, хто, що, ніхто, ніщо, дехто, дещо, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, абихто, будь-хто);

— займенники, що мають узагальнено-якісне значення і співвідносяться з прикметниками (мій, твій, наш, ваш, який, котрий, чий, цей, той, увесь, усякий, кожний, інший, ніякий, абиякий, якийсь, чийсь, будь-чий);

— займенники, що мають узагальнено-кількісне значення і співвідносяться з числівниками (скільки, стільки).

За своїм значенням займенники поділяються на такі розряди:

— особові (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони);

— зворотний (себе);

— присвійні (мій, твій, наш, ваш, його, її, їх (їхній));

— питальні (хто? що? який? котрий? чий? скільки?);

— відносні (хто, що, який, котрий, чий, скільки);

— заперечні {ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки);

— неозначені (дехто, дещо, деякий, хтось, щось, хто-небудь, що- небудь, абихто, будь-хто, будь-що та ін.);

— вказівні (цей, оцей, той, отой, такий);

— означальні (сам, увесь, усякий, кожний, інший).

Займенники в реченні бувають головними і другорядними членами речення; виступають сполучними словами в складних реченнях; входять до складу звертань, вставних конструкцій та зворотів.

Займенники мають різні граматичні категорії відповідно до своїх значень та розрядів.

4 морфологічні ознаки:

особа (перша, друга, третя); Варто пам'ятати, що займенники не змінюються за особами, а належать до певної з них; число; рід; Рід мають лише особові займенники третьої особи однини: він (чоловічий), вона (жіночий), воно (середній).; відмінок; усі особові займенники змінюються за відмінками.

У реченні займенники можуть виконувати різні синтаксичні функції. Вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменники, прикметники, числівники.

підметом: присудком: означенням додатком: обставиною:

33. Дієслово. Його значення, морфологічні ознаки та синтаксичні функції.

Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? 

У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка (він розповів все, що знав; ніч здавалася днем).

Дієслово може означати:

процес мислення (аналізувати, думати, розмірковувати);

процес мовлення (радити, говорити, розмовляти);

конкретну фізичну дію (йти, будувати, вчитися);

переміщення у просторі (бігти, їхати, йти);

сприйняття органами чуття (нюхати, бачити, чути);

бажання (воліти, хотіти, бажати);

стан, у якому перебуває особа або предмет (спати, стояти, журитися);

ставлення особи до когось чи чогось (поважати, любити, шанувати);

зміни (розквітати, старіти, молодіти).

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА

Дієслово має такі морфологічні ознаки:

Вид: досконалий(заробив); недосконалий(заробляв):

Рід: чоловічий(мин: працював)(майб: працював би); жіночий(закінчення [а]); середній(закінчення [о])

Число: однина(малював, малювала, малювало); множина(малювали)

Спосіб: дійсний(працюю, прийде); умовний(ходила б, поспішали б); наказовий(напишіть, хай зайде)

Час: минулий, теперішній, майбутній.

Особа: одн: 1-я, 2-ти, 3-він вона воно; множ: 1-ми, 2-ви, 3-вони.

Дієслово утворює форми:

дієвідмінювані	способів: - дійсного- веде (вів, буде вести) - умовного- вів би (вела б, вели б) - наказового- веди (ведіть), хай веде
відмінювані	- дієприкметник теперішнього часу: ведучий; минулого часу: ведений
незмінювані	- неозначена форма дієслова (інфінітив): вести - дієприслівник: ведучи

34. дієслівні форми. Особливості творення видових форм дієслів.

Дієслівні форми описуються в таблиці

Форма дієслова	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
інфінітив	що робити? що зробити?	незмінювана форма	будь-яким
особова	що роблю? що робив? що робитиму? що робив би? що робимо?	за способами, часами, особами, числами, родами	присудком
дієприкметник	який(а, е, і)?	за родами, відмінками, числами	присудком, означенням
безособова (форми на -но/-то)	що зроблено?	незмінювані, тільки доконаний вид	присудком
дієприслівник	що роблячи? що зробивши?	незмінювані	обставиною

вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:

що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати

що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати

Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.