18. Лексикографія. Види словників та застосування їх на практиці.

Лексикографія— розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну й теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на берегах і в тексті рукописів книг.

Перш за все доводиться розрізняти словники лінгвістичні та нелінгвістичні. Перші збирають і описують під тим чи іншим кутом зору лексичні одиниці мови (слова та фразеологізми). Особливий підтип лінгвістичних словників складають так звані ідеографічні словники, що йдуть від поняття (ідеї) до вираження цього поняття на слові чи словосполученні. У нелингвистических словниках лексичні одиниці (зокрема - терміни, однослівні і складові, і власні імена) служать лише відправною точкою для повідомлення тих чи інших відомостей про предмети і явища позамовної дійсності. Зустрічаються і проміжні різновиди словників. Крім того, кожен словник може бути віднесений або до «загальним», або до «спеціальним».

Прикладами загальних лінгвістичних словників можуть служити звичайні тлумачні і перекладні словники, що охоплюють з тим або іншим ступенем повноти всю лексику, існуючу в загальнонародному вживанні. Спеціальний лінгвістичний словник розробляє якусь одну область лексики, іноді достатньо широку (наприклад, фразеологічний словник, словник іншомовних слів), іноді ж досить вузьку (наприклад, словник особистих імен, що даються новонародженим).

Загальний нелінгвістичний словник - це загальна енциклопедія (наприклад, визначення-Велика Радянська Енциклопедія). Спеціальний нелінгвістичний словник - це спеціальна (галузева) енциклопедія (медична, юридична і т. д.) або ж короткий словник тієї чи іншої (зазвичай - вужчої) області знання, або біографічний словник діячів тієї чи іншої галузі (письменників, художників і т . д.), або ж тієї чи іншої країни (словник-довідник типу «Who is who»).

Тлумачним словником називають такий, головним завданням якого є тлумачення значень слів (і фразеологізмів) будь-якої мови засобами самого цієї мови.

Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису.

Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словниках подано фонетичною транскрипцією.

Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам'ятками.

фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони моясуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням.

термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей: біології, медицини, математики, літературознавства, мовознавства, геології, спорту тощо

Інші типи словників. Крім названих, в українській лексикографи є Й інші типи словників:

1. Діалектні словники подають значення і межі поширення лексики територіальних діалектів. Найбільше таких словників видано в середині 20 століття: Москаленко A.A. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області (1958); Ващенко В. С. Словник полтавських говірок (1960); Лисен-ко П.С. Словник поліських говірок (1974) тощо.

2. Словники мови письменників фіксують лексичний склад творі певного письменника. Найповнішим зібранням лексики творів Т. Шевченка є двотомний "Словник мови Т. Шевченка" за ред. B.C. Ващенка (1964). Створено також "Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" (Т. 1-3,1978-1979 pp.).

3. Словники власних імен, прізвищ, наприклад: Трійняк 1.1. Словник українських імен (2005); Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ (1986).

4. Морфемні словники, в яких розглядається будова слова. До них належать двотомний словник-довідник І. Т. Яценка "Морфемний аналіз" (1980,1981) і "Морфемний словник" Л.М. Полюги (1983).

5. Частотні словники, в яких вказано на частотність вживання кожного слова реєстру, наприклад: "Частотний словник сучасної української художньої прози" у двох томах (1981).

Широко послуговуються й іншими лінгвістичними словниками, зокрема словниками синонімів, омонімів, паронімів.

19. Будова слова. Морфеми та їх види. Функції морфем.

БУДОВА СЛОВА

Більшість слів в українській мові складаються з двох і більше частин (морфем). Кожна морфема має своє значення.

Морфема- це найменша неподільна значуща частина. Вона виражає певне лексичнен або граматичне занчення і регулярно відтворюється із своїм значенням у мовленні. Наприклад, у слові літній виділяються три морфеми: літ-н-ій (корінь, суфікс і закінчення), які відтворюються в споріднених словах (літо-о, літ-н-ій, по-літ).

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі і ті, що служать засобами словотворення та творення форм слова.

Корінь слова - це головна частина слова, спільна для всіх споріднених слів (сад- садок - садівник).

Звуковий склад кореня, як правило, однаковий, але іноді внаслідок чергування звуків він частково змінюється (воля вільний, ход вихід).

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає щось в об'єктивній реальності. Він обов'язково присутній у кожному слові. У споріднених словах корінь об'єднує їх понятійним змістом, хоч вони можуть належати до різних частин мови.

Значення кореня в гнізді споріднених слів уточнюється і конкретизується за допомогою словотворчих суфіксів і префіксів, які без кореня вживатися не можуть.

Префікс (від лат. prae - попереду і fixus - прикріплений) - це частина слова, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм. Словотворчий префікс змінює лексичне значення слова (друкувати надрукувати, глядач наглядач).

Формотворчі префікси можуть використовуватись для утворення нових форм слів: робити доробити (доконаний вид дієслова), видатний найвидатніший (найвищий ступінь порівняння прикметників).

Суфікс (від лат. sufficus - прикріплений) - частина слова, що стоїть після кореня і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм:

мудрий + -ість мудрість; гора + -ськ гірський.

Формотворчі суфікси використовуються для створення інших граматичних форм, напр., минулого часу дієслова (співати співав).

Суфікс видозмінює, уточнює лексичне значення кореня і одночасно оформляє разом із закінченням передсуфіксальну частину і все слово, відносячи його до однієї із самостійних частин мови (напр., слова казка, двійка належать до іменників, тому що їх корені каз-ати, дв-а граматично оформлені іменниковим суфіксом -к- і закінченням жіночого роду називного відмінка однини -а).

Закінчення- це змінна частина слова, яка стоїть найчастіше в кінці слова, вказуючи на відношення з іншими словами у словосполученні і реченні: далек(ий), коханн(я).

Закінчення змінює лише форму слова, не змінюючи його лексичного значення: земл(я), земл(і), земл(ею), на земл(і).

Закінчення може бути нульовим, тобто не виражене звуком.

Постфікс (від лат. postfixus- прикреплений після)- частина слова, що стоїть у кінці слова після закінчення і служить для утворення нових слів чи нових форм (скажи- скажи-но; кохати - кохатися).

Частину слова без закінчення називають основою. Основа слова може складатися лише з одного кореня (ліс, пора), із кореня і суфікса (гір-ськ(ий), із кореня та префікса (при-клад), префікса, кореня і суфікса (за-земл-ен(ий).

Основна функція морфем- словотворення

МОРФОЛОГІЧНІ СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

Морфологічні способи творення слів - основні.

До морфологічних способів належать такі типи творення:

суфіксальний;

префіксальний;

префіксально - суфіксальний;

безафіксний;

складання основ і слів.

Суфіксальний спосіб - це спосіб творення слів за допомогою суфікса (гарячий гаряченький, слухати слухач, вітер вітерець).

Префіксальний спосіб - це спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів (давати надавати, хто ніхто, в'язати вив'язати).

Префіксально- суфіксальний спосіб дозволяє створювати слова одночасним додаванням до твірної основи словотворчого префікса і суфікса (межа безмежний, при дорозі придорожній).

Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) - це спосіб творення слів шляхом укорочення твірного слова (переходити перехід, нічний ніч).

Основоскладання - це такий спосіб творення слів, при якому дві і більше основ поєднуються в одне слово (хмари чесати хмарочос, синій + жовтий синьо-жовтий).

Складання скорочених слів - це спосіб творення слів скороченням основ кількох слів. Твірні основи при цьому можуть бути повними (залізобетонний) і скороченими (абревіатура різних типів - мінпраці, вуз, зарплата, КПІ - Київський політехнічний інсттитут).

Повні основи можуть поєднуватися за допомогою сполучних голосних о (після твердих приголосних), е (після м'яких приголосних) та є (якщо основа закінчується на й): паровоз, світогляд, краєвид, зорепад.

Прикметники, що утворюються на базі підрядної сполуки, пишуться разом (червоноармійський, однокімнатна), а прикметники, утворені за допомогою сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (зелено- білий, науково- технічний).