44.Синтаксис. Речення, його ознаки. Просте речення. Види речень за метою висловлення. Окличні речення.

Си́нтаксис (грец. σύνταξις — «побудова, порядок, складання») — розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.

Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.

Основні ознаки речення:

Смислова закінченість

Предикативність

Модальність

Інтонаційна закінченість

Наявність граматичного і смислового зв'язку всіх його компонентів

Наявність головних членів

1.Смислова закінченість

Реченняхарактеризується відносною закінченістю висловленої думки і в мовному потоці становить частину розгорнутого повідомлення. У ньому виявляються смислові ознаки, невластиві словам, словосполученням. Наприклад, у реченні Над безлюдною околицею мерехтіли зорі(Дмит.) смислове значення чітко окреслене.

2.Предикативність-співвідношення змісту реченняз об’єктивною дійсністю. Предикативність створюється такими граматичними засобами, як категорії часу, особи, способу та інтонацією.

3.Модальність-виражається в тому, що той, хто говорить, висловлюючи свої думки, може водночас виражати своє ставлення до змісту повідомлення(його бажаність чи небажаність, необхідність і т.д.)Модальність виражається за допомогою категорії способу, модальних слів, часток.

4.Інтонація(інтонація повідомлення, питання, спонукання). Інтонація відмежовує реченнявід словосполучення, але не виступає засобом формування і вираження думки.

5. Наявність граматичного і смислового зв'язку всіх його компонентів (слів, словосполучень). Випадковий набір слів не становить речення.

6.Наявність головних членів як організуючих центрів.

Просте речення — речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку.

Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. Окличні речення

Мета висловлювання і ставлення до того, про що висловлюється, можуть бути різні.

Залежно від мети й характеру висловлювання усі речення можна поділити на три основні типи: розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідні речення містять у собі повідомлення про явища і предмети оточуючої дійсності або відповідь на запитання (ствердження або заперечення): Правди не сховаєш. Згаяного часу і конем не доженеш.

Питальні речення виражають питання або вживаються замість розповідних (риторичне запитання). На письмі в кінці питального речення ставиться знак питання: Хто ж од нас у світі дужчий? Із яких країн? Речення, що виражають риторичне питання: Чи ми ще зійдемось знову? Чи вже навіки розійшлись? Речення, які виражають спонукання до відповіді: Хто по-справжньому піклується підготовкою відповідних спеціалістів?

Спонукальними називаються речення, що у формі наказу, застереження, запрошення, заклику виражають волю мовця з метою вплинути на інших або намір до дії самого мовця. Спонукання найчастіше виражається дієсловами наказового способу і неозначеною формою. Характерною ознакою спонукальних речень є особлива спонукальна інтонація, що супроводжує кожне спонукальне речення: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці постала!

Окличні

Речення, які можуть вимовлятися підвищеним тоном з особливою інтонацією, називаються окличними, в кінці яких ставиться знак оклику. Окличні речення можуть виражати: здивування, іронію, розгубленість, сумнів, невпевненість, упевненість; жах, злість, гнів, жаль, ніжність, любов, захоплення, докір, осуд, погрозу, наказ, заклик, прохання та ін.: Привіт вам, Карпатські гори, і вам, сріблясті річки!

45.Односкладні та двоскладні речення, їх типи?. Способи вираження головних членів речення.

Односкладні речення-це такі речення,які мають тільки один головний член речення.

Двоскладне речення — речення в якому обов'язково повинні бути обидва головні члени — підметіприсудок. Наприклад, речення

Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти (І. Жиленко).

Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм (П. Тичина)

Способи вираження головних членів речення.

Підмет — головний член речення. Відповідно до способу вираження підмет поділяється на два типи — простий і складений.

Простий підмет може виражатися: 1) іменником або займенником у називному відмінку; це найтиповіше вираження (Настав вечір. Вони із захопленням розповідали про подорож); 2) будь-якою частиною мови, вжитою у значенні іменника в називному відмінку, наприклад: прикметником (Багаті на печі сиділи та калачі їли); дієприкметником (Визволені радісно кинулись до воїнів); числівником (Швидко повернувся й третій); неозначеною формою дієслова (Малювати було улюбленою мрією малого Тараса); прислівником (Одержане на першому екзамені «відмінно» дуже мене підбадьорило); вигуком (Невгамовне «ура» заповнило стадіон).

Складений підмет виражається словосполученням або реченням, якщо вони вжиті у значенні іменника в називному відмінку (П’ять учнів відмовилися їхати на екскурсію. «Запорожці пишуть листа турецькому султану» — найвідоміша картина І. Рєпіна).

Присудок — головний залежний член речення, який вказує на дію, стан, ознаку підмета і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? та ін. Присудок буває простий і складений.

Простим дієслівним присудком називається присудок, виражений дієсловом дійсного, умовного або наказового способу (Співали чистими дзвінкими голосами діти ), а також фразеологізмами зі значенням дії (Це вже ви передали куті меду (Марко Вовчок)). Присудок, виражений дієсловом теперішнього або майбутнього часу, узгоджується з підметом в особі й числі, а виражений дієсловом минулого часу — у числі й роді.

Складений присудок може бути іменним або дієслівним.

Іменним складеним називається присудок, представлений сполукою дієслова-зв’язки бути у будь-яких способових і часових формах та іменної частини, вираженої іменником, прикметником, дієприкметником, займенником, числівником (Тютюн був високий і густий-прегустий (О. Довженко)).

Дієслівним складеним називається присудок, який складається з неозначеної форми дієслова і допоміжного дієслова в будь-якій способовій формі (Починає займатися схід сонця). При цьому на дію підмета вказує неозначена форма дієслова. Допоміжне ж дієслово, по-перше, вказує на спосіб і час; а по-друге, — позначає початок і завершення, тривалість, необхідність, можливість, бажаність дії (Воронцов мусив кілька разів крикнути, доки його почули (О. Гончар)). З неозначеною формою дієслова у складених присудках можуть вживатися також дієприкметники і прикметники, зокрема такі прикметники короткої форми, як ладен, згоден, певен, рад, а також присудкові прислівники треба, необхідно, можна, варто, слід (Я дуже радий вам допомогти). Функції допоміжного або неозначеного дієслів можуть виконувати і фразеологізми дієслівного типу (Брати не мали охоти поступатися суперникам. Хлопець звик бити байдики).