- •10. Правила та умови вживання апострофа.
- •11. Вживання великої літери.
- •12. Предмет і завдання лексикології. Слово та його лексичне значення.
- •13. Пряме і переносне значення слова. Типи переносних значень. Словниковий склад за стилістичним вживанням.
- •14. Правила та умови вживання м’якого знака.
- •15. Словниковий склад мови за активністю вживання. Історизми. Архаїзми. Неологізми. Терміни.
- •16. Спеціальна лексика. Терміни. Жаргонізми. Діалекти. Арготизми.
- •17. Фразеологія. Джерела і одиниці фразеології. Стилістичне використання фразеологізмів.
- •18. Лексикографія. Види словників та застосування їх на практиці.
- •20. Стилістика. Поняття стилю. Види та мовні особливості стилів.
- •21. Культура мови. Мовні норми літературної мови.
- •23. Морфологія. Принципи виділення частин мови.
- •24. Іменник, його значення. Граматичні категорії іменника.
- •25. Іменник та його лексико-граматичні категорії. Типи відмін іменників, поділ їх на групи.
- •26. Поділ іменників на відміни і групи. Особливості відмінювання іменників.
- •27. Лексико-граматичні розряди прикметників. Повні і короткі форми прикметників. Відмінювання прикметників.
- •28. Ступені порівняння якісних прикметників. Явище субстантивації прикметників.
- •29. Способи словотворення в сучасній українській літературній мові.
- •30. Числівник. Його значення, розряди за значенням і граматичними ознаками.
- •31. Числівник. Відмінювання і правопис числівників.
- •32. Займенник. Морфологічні ознаки та синтаксичні функції його. Групи займенників за значенням і граматичними ознаками.
- •35. Дієприкметник як форма дієслова. Особливості творення.
- •36. Дієприслівник як форма дієслова. Особливості творення та правопису.
- •37. Прислівник як частина мови. Розряди прислівників за значенням. Особливості правопису прислівників.
- •38. Службові частини мови за вживанням, походженням та морфологічною будовою.
- •39. Прийменник. Поняття про прийменник.Класифікаці прийменника.
- •40. Сполучники та їх класифікація.
- •51. Відокремлені другорядні члени речення.
- •54. Складне речення як синтаксична одиниця. Основні типи складного речення.
- •55. Складносурядні речення, їх різновиди. Засоби поєднання частин складносурядних речень.?
- •56. Складнопідрядні речення. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень. ?
- •58. Текст, його структура. Засоби зв’язку між компонентами складного синтаксичного цілого.
- •41.Частка. Поняття про частку. Розряди часток за значенням і вживанням: формотворчі і словотворчі частки.
- •42.Вигук. Групи вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова.
- •44.Синтаксис. Речення, його ознаки. Просте речення. Види речень за метою висловлення. Окличні речення.
- •1.Смислова закінченість
- •6.Наявність головних членів як організуючих центрів.
- •46.Поняття про односкладні речення. Структурна особливість їх?. Види односкладних речень.
- •50. Другорядні члени речення. Додаток: прямий і непрямий. Означення: узгоджене і неузгоджене.
14. Правила та умови вживання м’якого знака.
В українських словах
В українських словах м'який знак вживається:
Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м'які приголосні:
в кінці слова: нехіть, мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь тощо слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати, Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;
у дієсловахнаказового способута на-ться: стань, сядь, робиться, коситься тощо.
В дієсловах перед часткою -ся (-сь): стань — станься, сядь — всядься.
На позначення м'яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник, утрьох тощо.
У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький, київський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо, хлопчисько, пасовисько тощо.
У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: батенько, рибонька, старесенький, білісінький, малюсінький тощо.
В іншомовних словах
В словах іншомовного походження м'який знак пишеться після м'яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, які читаються як [йа], [йу], [йе]: адьє, конферансьє, монпансьє, пасьянс, ательє, барельєф, батальйон, мільярд, бутоньєрка, віньєтка, каньйон, В'єнтьян, Готьє, Нью-Йорк, Ньютон, Ньяса, Реньє тощо.
15. Словниковий склад мови за активністю вживання. Історизми. Архаїзми. Неологізми. Терміни.
ІСТОРИЗМИ — різновид застарілих слів, що вийшли з активного словника у зв’язку із зникненням понять, предметів, явищ, які вони позначали. Серед історизмів багато назв колишніх урядових і військо¬вих чинів, адміністративних посад (війт, капрал), установ і органі¬зацій (віче, ратуша), професій (дігтяр), знарядь праці (драч, моти¬ка), одягу і взуття (жупан, сап’янці), грошових одиниць (дукат, шаг) і ін. Ці слова використовуються переважно в науковому, художньому і публіцистичному стилях для відтворення фактів і подій минулих епох.
АРХАЇЗМИ (гр. арсЬаіов — стародавній) — різновид застарілих слів. Архаїзми називають існуючі в сучасній дійсності предмети і явища. Але з певних причин у сучасній мові архаїзми витіснились з активно¬го вжитку іншими словами: свічадо (дзеркало), піїт (поет), лицедій (актор), студей (студент), шуйця (ліва рука), січа (битва), глаголити (говорити), всує (даремно). Буває, що архаїчним стає лише значення слова, якщо це слово набуло в сучасній мові нового смислу. Так, наприклад, слово гости¬нець (подарунок) належить до активного словника сучасної українсь¬кої мови. Проте це слово має ще й інше, застаріле значення: гости¬нець — великий битий шлях. Архаїзми використовуються в художньому і публіцистичному стилі, де виконують різні стилістичні функції: допомагають письменникові передати колорит епохи, служать засобом мовної характеристики ге¬роя, створюють тон урочистості, піднесеності і ін.
Неологізми (від грец. νέοζ — новий і λόγοζ — слово) — це новостворені слова, значення слів, словосполучення, що з'явилися в мові й ще не перейшли до розряду загальновживаних. Загальна причина появи неологізмів полягає в необхідності давати назви тим новим явищам і поняттям, які з'являються у процесі невпинного розвитку людського суспільства. При цьому, «якщо предмет чи поняття закріплюються в житті суспільства, то їхня назва з часом перестає сприйматися як нова й переходить до активної лексики. Коли ж вони втрачають актуальність, їхня назва стає історизмом. Так, слова „космонавт", „ЕОМ", „комп'ютер", „колготки", „універсам", що з'явилися кілька десятиліть тому, уже стали звичними й вийшли з розряду неологізмів. За станом на 1993 рік неологізмами є такі слова, як „СНД", „снумівець", „роздержавлення", „комп'ютеризація", "брокер", „бартер", „відеосалон", „холдинг", „рекетир"...».
Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, застосоване для позначення деякого поняття.[1]
Поняття, назване словом, виражає суть явища, відображає об'єктивну істину; слово в системі – логос, термін; слово як позначення предмета — лексис, номен.[2] Таким чином, слово є матеріальною мовною оболонкою, з якою нерозривно пов'язане поняття (існують у тандемі). Термінологічна номінація(іменування) — це цілеспрямований творчий процес, зумовлений взаємодією зовнішніх та внутрішніх мовних чинників.
Науковий термін точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. Він, на відміну від номенів загальномовних, які часто є багатозначними, невпорядкованими, в межах сфери застосування є однозначним.