5. Організація калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Калькулювання - це обчислення собівартості одиниці продук­ції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Його ви­користовують для визначення фактичної виробничої собівартості одиниці обліку (виробу, деталі, замовлення).

Організація калькулювання собівартості продукції включає: розробку порядку вибору об'єктів калькулювання; переліку статей калькулювання; встановлення періодів та термінів калькулюван­ня, розробку методики і техніки калькулювання.

На промислових підприємствах перелік об'єктів калькулю­вання визначається галузевими підприємствами, на інших - без­посередньо виробниками. Безперервне оновлення асортименту продукції, посилення контролю за результатами діяльності під­приємства, удосконалення технологічних процесів зумовлюють необхідність безперервного уточнення переліку об'єктів калькулю­вання. Головний бухгалтер підприємства разом із працівниками інших служб (економічним, технологічним, тощо) повинен щороку уточнювати перелік об'єктів калькулювання та калькуляційних одиниць. Необхідно розробити перелік об'єктів калькулювання основного виробництва, перелік об'єктів калькулювання продукції та послуг допоміжних (підсобних) виробництв, об'єктів калькулю­вання найважливіших видів продукції, за якими складаються роз­горнуті калькуляції з розшифровкою матеріальних статей витрат і заробітної плати робітників виробництва. Також необхідно визна­чити види продукції, за якими складаються групові калькуляції, виробів одиничного випуску продукції із тривалим виробничим циклом, по яких калькуляції складаються у розрізі окремих техно­логічних вузлів і агрегатів виробів, що мають різні модифікації.

Калькуляційні одиниці на товарну продукцію встановлюють­ся галузевими міністерствами. Продукція цехів, калькулювання окремих частин виробів або замовлень обліковуються у калькуля­ційних одиницях, що встановлюються безпосередньо на підпри­ємстві. Калькуляційні одиниці повинні відповідати одиницям ви­міру, прийнятим у стандартах або технічних умовах на продукцію (вироби) у натуральних показниках. Калькуляційними одиницями можуть бути і умовно-натуральні показники (консерви - в умовних банках).

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівар­тості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством у наказі про облікову політику. Номенклатура статей калькулю­вання залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Для калькулювання собі­вартості продукції цеху, дільниці статті калькулювання встанов­люються головним бухгалтером разом із керівником економічного відділу. При цьому, статті калькулювання у нормативних та фак­тичних калькуляціях повинні бути однаковими. Витрати з вироб­ництва продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступ­ними статтями калькуляції: 1. Сировина та основні матеріали. 2. Паливо й енергія на технологічні потреби. 3. Купівельні комплек­туючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого ха­рактеру сторонніх підприємств і організацій. 4. Зворотні відходи (вираховуються). 5. Основна заробітна плата робітників. 6. Додат­кова заробітна плата. 7. Відрахування на соціальне страхування. 8. Витрати з підготовки та освоєння нових видів продукції або но­вих виробництв. 9. Відшкодування зносу спеціальних інструмен­тів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати. 10. Загальновиробничі витрати. 12. Втрати від неминучого техно­логічного браку.

У проекті встановлюються калькуляційні періоди та терміни складання звітних калькуляцій. Як правило, періоди калькулю­вання співпадають зі звітними періодами (місяць, квартал, вироб­ничий сезон, рік). Терміни складання калькуляцій встановлюють із урахуванням строків, необхідних для узагальнення витрат звіт­ного періоду.

Важливою складовою організації калькулювання є вибір опти­мальних методів калькулювання, що найбільше відповідають технології і організації виробництва (простий, позамовний, попередільний, нормативний). Найбільш прогресивним є норматив­ний метод, який дозволяє визначити відхилення від норм витрат для аналізу собівартості продукції.

Основними принципами нормативного методу калькулю­вання собівартості продукції є: розробка нормативних кальку­ляцій як моделі калькуляції майбутньої фактичної собівартості продукції (готового виробу, вузла, деталі або машинокомплекту); визначення фактичної собівартості готової продукції шляхом ал­гебраїчного підсумовування нормативної собівартості із відхилен­нями та змінами норм витрат.

При впровадженні нормативного методу калькулювання со­бівартості продукції необхідно вирішити такі завдання: вибрати об'єкти, для яких будуть розроблятись нормативні калькуляції; розробити порядок розробки калькуляцій - одразу на виріб або спочатку на деталі, потім на вузли і лише в останню чергу на виріб у цілому; встановити терміни коректування нормативних кальку­ляцій у зв'язку зі змінами норм затрат (щомісячно, поквартально); призначити осіб, відповідальних за розробку калькуляцій; визна­чити спосіб включення до собівартості одиниці продукції змін норм та відхилень від норм.

Для калькулювання собівартості продукції використовують регі­стри аналітичного обліку-калькуляції, (картки; вільні аркуші; книги; електронні носії інформації). їх заповнюють за показниками первин­них документів з використання виробничих ресурсів. Для кожного об'єкту калькулювання (виробу, замовленню, групі виробів, тощо) відкривають окрему калькуляцію. У ній у розрізі статей калькулювання обраховують собівартість за показниками: залишок незавер­шеного виробництва на початок місяця; витрати за місяць; залишок незавершеного виробництва на кінець місяця (табл. 10.8).

Таблиця 10.8