3. Організація обліку виробітку

Облік виробітку необхідний для формування інформації щодо кількості та якості продукції, що випущена з виробництва, нара­хування заробітної плати робітникам-відрядникам, організації оперативного контролю за виконанням норм виробітку та вико­ристання показників для оперативного планування виробництва, а також розробки норм праці та заробітної плати.

Система обліку виробітку - це поєднання способу одержання первинної інформації, порядку її запису, використання певних форм первинних документів. Організація обліку виробітку робітників-відрядників залежить від характеру технології виробни­цтва, організації праці, системи технічного контролю якості про­дукції та організаційно-технічних умов праці апарату бухгалтерії.

Організація обліку виробітку включає:

1) вибір операції, за якою найбільш доцільно обліковувати ви­робіток;

2) вибір системи обліку виробітку на виробничих дільницях та робочих місцях;

3) вибір форм документів з обліку виробітку та заробітної плати;

4) розробку вказівок про порядок складання, обробки та вико­ристання первинних документів про виробіток;

5) встановлення термінів подання документів до бухгалтерії;

6) вибір методів обліку виконання норм виробітку;

7) розробку вказівок зі складання звітності щодо виконання норм виробітку.

При виборі виробничої операції для обліку виробітку та сис­теми обліку виробітку на певних виробничих дільницях та робо­чих місцях слід виходити з технології та організації виробництва. Перш за усе необхідно вирішити за якою виробничою операцією слід підраховувати виробіток. У масово-поточному виробництві виробіток обліковують за кількістю переданих в обробку виробів (деталей), на інших виробництвах підраховують коліну виробни­чу операцію. Найбільш доцільно виробіток визначати за кінцевою операцією або за кількістю виробів, що оприбутковані на склад як готова продукція. Об'єкти та етапи обліку виробітку визначають­ся спільно технологами, економістами з праці та бухгалтерами. У промисловості залежно від типу виробництва, його техноло­гії і від системи оплати праці застосовують різні системи обліку виробітку, які відрізняються між собою порядком підготовки до­кументації і ознайомлення робітників із змістом та обсягами май­бутньої роботи, періодом, за який обліковується виробіток, обся­гом інформації про виробіток та способами контролю за виробіт­ком. В індивідуальних виробництвах найбільш розповсюдженою є система попереднього встановлення обсягів виробітку в нарядах на основі технологічних карт, технічних регламентів, шаблонів. У них фіксують завдання та фактичний виробіток. У ма­совому виробництві нескладної продукції використовується сис­тема рапортів про виробіток. У серійних виробництвах застосовується маршрутна система обліку виробітку. При роботі на поточних лініях з індивідуальною формою оплати праці засто­совують інвентарну систему обліку виробітку, що характеризуєть­ся позмінною інвентаризацією залишків незавершеного виробни­цтва. На поточних лініях при бригадній формі оплати праці засто­совують систему обліку виробітку за останньою операцією або за готовими виробами, що передані з виробництва на склад.

Кожна з систем обліку виробітку може бути багатоваріантною. Система обліку виробітку на основі нарядів може бути індивіду­альною відрядною або бригадною відрядною. Варіанти системи обліку виробітку із використанням рапортів про виробіток зале­жать від періоду, за який накопичують показники про виробіток в одному документі або кількості осіб, роботу яких обліковують у документі. Рапорти можуть бути позмінні, потижневі, подекадні, індивідуальні та бригадні.

При маршрутній системі застосовують такі варіанти: 1) увесь обсяг виконаних робіт фіксують у маршрутному листі, а виробіток кожного працівника - у позмінному рапорті; 2) виробі­ток коленого працівника із зазначенням прізвищ фіксують лише у маршрутному листі, у якому вказують обсяг робіт, виконаних кож­ним робітником та інші показники (час роботи обладнання, кіль­кість використаної сировини і матеріалів, тощо).

При висвітленні у проекті організації обліку праці та її оплати системи обліку виробітку наводять методику обліку, перелік пер­винних документів, вказують осіб, відповідальних за їх складання, перевірку, затвердження та обробку.

При кожній системі обліку виробітку можна застосовувати ти­пові первинні документи, запроваджені нормативними докумен­тами. Якщо вони не задовольняють інформаційних потреб керів­ництва або їх неможливо використовувати, то підприємство може і самостійно розробляти та впроваджувати первинні документи.

Обираючи первині документи для обліку виробітку слід орієн­туватись на найбільш раціональні форми: багаторядкові, нако­пичувальні, універсальні, придатні для складання та обробки як ручним способом, так і автоматизованим. Це зменшить кількість документів та зекономить час на їх складання та обробку.

Первинні документи, на основі яких обчислюється виробі­ток і заробітна плата робітників-відрядників (наряди, відомості, маршрутні листи, рапорти про виробіток тощо), а також доплати, пов'язані з відхиленням від нормальних умов праці, простоями не з вини робітників, за понаднормові роботи тощо, виписує норму­вальник на підставі змінно-добових завдань і вказівок майстра (виконавця робіт). У документах він вказує професійні назви і роз­ряди робіт, проставляє норми часу і розцінки відповідно до чинних нормативних матеріалів з організації, нормування праці і заробіт­ної плати, поопераційних технологічних карт. Нормувальник та­кож веде облік виписаних нарядів та інших платіжних документів, нормованого часу, своєчасно групує наряди на роботи, виконані робітниками, бригадами, передає їх для нарахування заробітної плати, складає необхідні відомості для майстра й інженера з нор­мування праці та вживає заходів для використання в роботі сучас­них технічних засобів.

Після закінчення зазначеної у наряді роботи його підписують відповідні особи (бригадир, майстер цеху, начальник зміни, цеху) і передають до відділу праці і заробітної плати або нормувальнику для перевірки застосовуваних розцінок і обчисленню заробітної плати по кожному наряду.

Для кожного документа складається оперограма, у якій у тех­нологічній послідовності складання і обробки документа перера­ховуються усі види робіт, виконавці та час виконання операцій (табл. 5.5).

Таблиця 5.5