- •46. Президентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Суперпрезидентська республіка.
- •47. Парламентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Змішані форми республіканського правління.
- •48. Форми державного устрою
- •49. Вибори як механізм сучасної демократії. Сутність референдуму.
- •51. Теорія представництва. Моделі представництва.
- •52. Сучасні виборчі системи. Аналіз мажоритарної виборчої системи.
- •53.Сучасні виборчі системи. Аналіз пропорційної виборчої системи.
- •54. Світова політика і міжнародні відносини. Основні підходи до розуміння сутності світової політики.
- •55. Внутрішня і зовнішня політика держави: зв'язок, механізми формування й реалізації.
- •56. Національні інтереси та націоналізм в сучасному політичному світі
- •58. Геополітика та її закони
- •59. Основні геополітичні школи. Особливості сучасної геополітики.
- •1. Німецька школа
- •2. Американська школа
- •3. Британська школа
- •4. Російська школа
- •5. Європейський континенталізм
- •6. Українська школа
- •60. Глобалізація. Тенденції і напрямки сучасної глобалізації. Глобальні політичні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
55. Внутрішня і зовнішня політика держави: зв'язок, механізми формування й реалізації.
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями. Таким чином, зовнішня політика – це закордонна діяльність держави.
ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
1. не має владного характеру. Якщо внутрішня політика є діяльністю щодо здійснення влади, то суб’єктами та об’єктами зовнішньої політики виступають держави як суверенні утворення, жодне з яких не може (не повинно) нав’язувати свою волю іншому. Звичайно, у реальних міжнародних відносинах трапляється домінування одних держав над іншими, проте воно визнається не нормою міжнародних відносин, а її порушенням.
2.зумовлена певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною ситуацією на міжнародній арені.
Визначення й реалізація державою цілей у зовнішній політиці, особливо формування програм та організація дій, мають здійснюватися з урахуванням дій і цілей інших суверенних держав. Внутрішня політика має відносну автономію стосовно зовнішніх чинників.
3.залежна не тільки від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості або конфлікту інтересів даної держави з інтересами та устремліннями інших держав; залежно від ступеня узгодженості цих інтересів проведення зовнішньої політики полегшується або утруднюється.
4.вона має власне інституціональне забезпечення.
Повноваженнями щодо здійснення зовнішньої політики наділяються вищі органи законодавчої і виконавчої влади. Найбільше таких реальних повноважень залежно від форми державного правління є у глави держави або прем'єр-міністра. Водночас у державі існують і спеціальні інститути, призначення яких полягає в безпосереднійреалізації зовнішньої політики. Головним таким інститутом є міністерство закордонних справ з мережею закордонних дипломатичних представництв. Спеціальними зовнішньополітичними інститутами виступають органи зовнішньої розвідки, міністерства зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічної діяльності тощо.
ЦІЛІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – зумовлюються суспільно-політичним ладом, формою державного правління, типом політичного режиму, історичними особливостями, геополітичними умовами та іншими чинниками. Найголовнішіми цілями зовнішньої політики є:
1. Національна безпека – стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має, отже, внутрішній і зовнішній аспекти.
Національна безпека проявляється на трьох рівнях:
1-й рівень – безпека особи: полягає у формуванні комплексу таких правових і моральних норм та суспільних інститутів, які б надавали їй можливість розвивати й реалізовувати соціальне значущі здібності й потреби, не зазнаючи протидії з боку суспільства і держави.
Проявляється в забезпеченні її прав і свобод.
2-й рівень – безпека суспільства: передбачає наявність суспільних інститутів, норм і відносин, які дають можливість реалізувати права і свободи всіх соціальних груп і протистояти діям, що ведуть до розколу суспільства.
3-й рівень – безпека держави: досягається наявністю ефективного механізму управління суспільством, координації діяльності соціальних груп і політичних сил, а також дійових інститутів їх захисту.
У демократичних країнах пріоритетною є безпека особи. Безпека держави й суспільства тут не самоціль, а умова забезпечення безпеки особи. У критичні для країни періоди може домінувати безпека суспільства або держави.
2. Збільшення сили держави – покращення її економічного, політичного, воєнного, інтелектуального і морального потенціалу.
Одним із вирішальних чинників є авторитет держави, для якого найважливішим є професіоналізм зовнішньої політики. Правильна оцінка співвідношення сил, уміння точно визначити позицію у складних ситуаціях, розпізнати друзів і противників можуть частково компенсувати нестачу сили. Велике значення має моральний потенціал держави, який у міжнародних відносинах виступає і як чинник реальної політики. Високий моральний престиж визначає високий рівень довіри з боку союзників і можливих партнерів, допомагає зміцнювати безпеку, забезпечує в критичні моменти не тільки моральну, а й матеріальну підтримку.
3. Зростання престижу держави і зміцнення міжнародних позицій. Умовою реалізації цієї мети є суспільне виконання двох інших важливих цілей зовнішньої політики. Усі три цілі тісно взаємопов'язані.
Так, престиж і міжнародні позиції держави безпосередньо залежать від її сили. Сила й безпека держави значною мірою визначаються її міжнародними позиціями.
ФУНКЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ – три основних: захисна, позиціонувальна і прагматична, які є конкретизацією зовнішніх функцій держави: оборонної, дипломатичної і співробітництва.
Внутрішня політика — політика, що проводиться в межах держави. Охоплює економіку, політичні партії, вибори президента і парламенту.
Внутрішня політика направлена на забезпечення прав і свобод громадян, соціальний захист населення, розвиток гуманітарної сфери, декриміналізацію економіки, реалізацію заходів щодо зміцнення обороноздатності і національної безпеки, охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю тощо.
За Конституцією України внутрішня політика покладена на Кабінет Міністрів України. Засади внутрішньої політики викладені у Конституції України, законах України, відповідають міжнародним угодам України.