2.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

ТЕОРІЇ

ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

2.1. Базові терміни

Автор — це фізична особа, яка створила повідомлення, зафіксувала його на носії інформації, підготувавши в такий спосіб авторський оригінал. Авторами найчастіше виступають журналісти, письменники, науковці, рекламісти, працівники по зв'язках з громадськістю тощо.

Реципієнт — це фізична особа, яка сприйняла, сприймає чи буде сприймати повідомлення. Реципієнтами є читачі, слухачі та глядачі. Реципієнтська аудиторія — це множина реципієнтів, які мають спільні характеристики, що об’єднують їх у групу, котра може сприйняти повідомлення однакової складності. У ділянці видавничої справи основною категорією реципієнтів є читачі.

Повідомлення — це певна кількість інформації, зафіксованої на носії інформації, яку відправник інформації (автор) призначає для передачі іншій людині чи групі людей — отримувачам (реципієнтам, тобто читачам, слухачам, глядачам). Повідомлення можуть бути вербальними (словесними) й невербальними (наприклад, графічними, аудіальними, відео). Вербальні повідомлення інваріантні щодо мови. Фіксуючи вербальне повідомлення конкретною мовою, автор перетворює його в текст.

Інформація — це розпізнаний кібернетичною системою (в тому числі людиною) сигнал (чи комплекс сигналів — образ), який змінює її стан, зменшуючи кількість варіантів вибору нею чергової дії (команди).

Носій інформації — це матеріальний об’єкт (речовина, поле), який завдяки своїм фізичним властивостям дає змогу фіксувати на ньому інформацію. У сучасному видавничому процесі в якості носія використовують різні речовини (матеріали) — традиційні (папір, картон), поліграфічні (друкарську форму), електронні (пристрої постійного запам'ятовування, комп’ютерні диски), екранні (дисплеї) тощо.

Паперові носії інформації одночасно є і носіями інформації, і засобами її видворення (отримувачі інформації з них читають). Електронні носії інформації (пристрої постійного запам'ятовування, комп’ютерні диски) потребують додаткової наявності спеціальних засобів відтворення інформації (наприклад, екранів дисплеїв чи гучномовців у складі комп’ютерів, телевізорів тощо).

Читання — процес сприймання, мисленнєвого опрацювання й розуміння знакового (знаково-ілюстраційного) повідомлення, підготованого автором, яке здійснює реципієнт (читач). У зв'язку з появою електронних видань читання починає поєднуватися з невеликими порціями аудіальної та відеоінформації.

Оригінал (в едитології) — це зафіксоване на носії інформації текстове, нетекстове (табличне, формульне), ілюстраційне (графічне), аудіальне чи відео повідомлення, яке призначене для публікування через ЗМІ й на яке розповсюджується дія авторського права. Оригінал може бути зафіксований на папері чи інших носіях (магнітофонних стрічках, пристроях постійного запам'ятовування, комп’ютерних дисках тощо) в аналоговій або цифровій формах. Оригіналом може бути й уже опубліковане видання (в такому разі говорять про його перевидання). З позиції авторського права оригінал є результатом творчої діяльності його автора (твором). З позиції документознавства оригінал є різновидом документа.

Авторський оригінал — це оригінал, що підготований автором для передачі реципієнтам, поданий ним у ЗМІ й відповідає нормам (наприклад, зафіксованим у стандарті). Для друкованих видань оригінал повинен містити текстові й нетекстові компоненти, а, можливо, й авторські пропозиції щодо вихідних відомостей і апарату видання.

Видавничий оригінал — відредагований редактором авторський оригінал, на підставі якого конструюють видання. На відміну від авторського оригіналу, який може містити тільки текстові й нетекстові компоненти, видавничий оригінал обов’язково повинен містити вихідні відомості, а, за потреби, ще й апарат видання.

Видавнича справа — це галузь суспільного виробництва, яка об'єднує видавництва та видавничі організації, що готують видавничу продукцію до публікування/оприлюднення на паперових чи електронних носіях інформації¹. До видавничої справи зараховують також самовидавання і так звану "малу поліграфію" (заклади копіювання).

Видавництво — це засіб масової інформації, основним видом діяльності якого є збір, редагування і публікування/оприлюднення видавничої продукції.

Видавнича організація — це підприємство, установа чи організація, для яких збір, редагування і публікування/оприлюднення видавничої продукції є неосновним видом діяльності. Видавничі організації займають проміжне місце між ЗМІ та іншими організаціями, які до числа ЗМІ не належать.

Засіб масової інформації (ЗМІ) — це підприємство будь-якої форми власності, яке здійснює збір, редагування та публікування/оприлюднення повідомлень серед отримувачів масової інформації (реципієнтів). ЗМІ поділяють на три основні види: друковані, електронні, змішані. До ЗМІ належать: книжкові видавництва, редакції газет і журналів, радіокомпанії, телекомпанії, інформаційні агентства, редакції інтернет-видань тощо. Основні функції ЗМІ полягають у тому, щоб (а) виступати посередником, тобто здійснювати односторонній (прямий) чи двосторонній (прямий і зворотний) зв’язок між авторами й реципієнтами, (б) бути каналом зв’язку під час передачі повідомлення, (в) нормалізувати й оптимізувати повідомлення для підвищення його ефективності.

Публікування/оприлюднення — це доведення повідомлень до наперед невизначеної кількості отримувачів інформації (реципієнтів). Термін "публікування" будемо вживати стосовно паперових, а термін "оприлюднення" — стосовно електронних видань.

Видавнича продукція — це множина видань та акцидентної продукції, підготованих видавництвами чи видавничими організаціями. Видавнича продукція формує інформаційний простір держави. Детальніше про види видань й акцидентної продукції див. розділ 2.5.

Інформаційний простір держави — множина текстових, графічних, аудіо- чи відеоповідомлень, які були опубліковані/оприлюднені чи плануються до опублікування/оприлюднення на її території.

2.2. Види видавництв і видавничих організацій

У наш час виокремлюють такі види видавництв:

▪ за формою власності:

— державне, засноване на власності держави;

— приватне, засноване на власності окремої фізичної або юридичної особи, з правом залучення найманих працівників;

— колективне, засноване на власності колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської, релігійної чи політичної організації;

— акціонерне (спільне) видавництво, засноване на об’єднаному майні різних власників, де частка кожного зафіксована в статутному фонді;

▪ за видом видань:

• видавництва, що випускають газетні видання;

• видавництва, що випускають журнальні видання;

• видавництва, що випускають книжкові видання;

• видавництва, що випускають одночасно газетні, журнальні йкнмжкові видання;

▪ за тематикою:

— вузькопрофільні (публікує, наприклад, газетне видання з переліком ліків у аптеках міста);

— середньопрофільні (публікує видання про спорт — періодичні й неперіодичні);

— широкопрофільні (публікує художню й науково-технічну літературу)².

▪ за віковими категоріями реципієнтів:

— для дітей;

— для юнацтва;

— для дорослих.

▪ за знаковою природою інформації:

— текстові;

— нотні;

— брайлівські (для незрячих на основі шрифту Брайля);

— ілюстраційні (образотворчі й картографічні).

▪ за підпорядкованістю:

— самостійні;

— підпорядковані (концерну чи державі).

▪ за наявністю прибутку:

— прибуткові;

— неприбуткові (релігійних, політичних та інших громадських організацій).

▪ за носієм інформації:

— видавництва, що публікують паперові видання;

— видавництва, що публікують електронні видання;

— видавництва, що публікують паперові й електронні видання.

Крім того, за потужністю потоку видань видавництва поділяють:

▪ книжкові на:

— малі (від 1 до 10 книг у рік);

— середні (від 10 до 100 книг у рік);

— великі (більще 100 книг у рік).

▪ газетно-журнальні на:

• такі, що випускають одне періодичне видання;

• такі, що випускають більше одного періодичного видання.

Як випливає з означення видавничих організацій, вони на відміну від видавництв завжди є підпорядкованими організаціями. За всіма іншими основами поділу їх класифікують так само, як і видавництва.

2.3. Основні види видавничої продукції

Видання — це окреме самостійне повідомлення чи їх множина, які ЗМІ: а) відредагували, сконструювали й зафіксували методами друкування, тиснення на папері чи копіювання на електронні носії інформації; б) доповнили відповідно до юридичних норм держави вихідними відомостями; в) підготували до опублікування (розповсюдження) чи опублікували.

Основні види видань:

▪ за носієм інформації та матеріалом, на якому її відтворюють:

паперові (носій — папір, відтворення інформації — на папері);

електронні (носій — електронна пам’ять, відтворення інформації — на екрані);

▪ за формою інформації:

знакові (текстові, брайлівські, нотні);

графічні (ілюстраційні, картографічні, креслярські);

аудіальні¹;

відео²;

комбіновані (комбінації знакових, графічних, аудіальних, відео);

▪ за повторюваністю:

одноразові: книжкові видання, аркушеві видання;

багаторазові (серійні³): періодичні й неперіодичні;

▪ за періодичністю:

періодичні: журнальні видання, газетні видання;

неперіодичні (продовжувані видання);

▪ за конструкційними особливостями матеріальної будови (паперові видання):

книжкові (зшиті чи склеєні зошити, взяті в оправу чи обкладинку);

журнальні (зшиті чи склеєні зошити);

газетні (сфальцьовані аркуші);

аркушеві (несфальцьовані аркуші);

▪ за обсягом (паперові видання):

книги (більше 48 с.);

брошури (від 5 до 48 с.);

листівки (2 або 4 с.);

▪ за місцем розташування інформації (електронні, зокрема цифрові, видання):

на компакт-дисках (знакові, графічні, аудіальні, аудіовізуальні, комбіновані);

на сайтах інтернету (інтернет-видання: одноразові (книжкові) видання, періодичні видання, продовжувані видання).

Крім того, видання класифікують за цілою низкою інших ознак (детальніше див. розділ 6).

Поряд із виданнями, ЗМІ виготовляють акцидентну¹ продукцію — окремі самостійні чи несамостійні друковані або тиснені на папері вироби невеликого обсягу, які ЗМІ відредагували та сконструювали. Акцидентну продукцію виготовляють у формі аркушевих видань (листівки, грамоти, обкладинки, оправи, етикетки, обгортки, візитівки тощо), зошитів (комплектів білетів, бланків, шкільних зошитів, блокнотів, шкільних щоденників тощо) і книжкових видань (облікових книг, ділових щоденників, альбомів для фотографій тощо). У такій продукції під час конструювання часто використовують велику кількість декоративних шрифтів, лінійок, візерункових орнаментів тощо. Існування електронної акцидентної продукції лише починає досліджуватися.

Крім перелічених видів, до акцидентної продукції іноді зараховують також видання цінних паперів (грошових знаків, поштових марок тощо). Проте випуском такої продукції видавці не займаються, оскільки монопольне право на її випуск має держава.