2.5.2. Групи читачів

Нагадаємо, що реципієнт (отримувач повідомлень — читач, слухач, глядач) — це фізична особа, яка через аналізатори (органи сприйняття) послідовно сприймає повідомлення. Реципієнт повинен знати мову того суспільства, в якому живе (одну чи краще кілька), володіти банком інформації, що дає йому змогу сприймати й розуміти повідомлення певної складності. Крім того, бажано, звичайно, щоби реципієнт умів інтерпретувати повідомлення, тобто здійснювати ті чи інші операції, наприклад логічні, над вжитими в повідомленні знаками (словами) та їх зв’язками.

Повідомлення, як відомо, готують не для одного реципієнта, а для певної їх кіль­кості — окремих груп, які ще називають реципієнтськими аудиторіями (читацькими, глядацькими чи слухацькими). За складом з позиції психології їх можна характеризувати як масові.

На відміну від авторів, реципієнти та їх групи вивчені значно глибше і ширше². Проте не всі описані в літературі класифікації реципієнтів на групи важливі для редагування. Тому поділимо їх на основні й додаткові. До основних належать класифікації реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної та семантичної складності (раніше з цією метою реципієнтів класифікували за рівнем освіти та віком, що давало менш точні результати), а до додаткових — за довільністю й мотивами сприйняття, професією, знанням структури повідомлень і деякими іншими ознаками. Оскільки складність є інтегральною характеристикою повідомлення, то саме її ми обрали як основну.

Групи реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної складності. Як було встановлено в 30-40 роках ХХ ст. (див. розділ 4.4.1), синтаксична складність повідомлення залежить від двох параметрів: а) від довжини слів (вираженої в кількості літер) та б) від довжини речень (у кількості слів). Показовою є класифікація рівнів склад­ності, запропонована Флешем¹, яка передбачає поділ реципієнтів на сім груп. На її підставі поділимо реципієнтів на групи, які можуть сприйняти:

— дуже складні слова й речення;

— складні слова й речення;

— не дуже складні слова й речення;

— звичайні слова й речення;

— не дуже легкі слова й речення;

— легкі слова й речення;

— дуже легкі слова й речення.

Конкретні числові значення довжин сліви і речень для різних груп реципієнтів подано в табл. 16.3.

Групи реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної семантичної складності. Спроможність реципієнтів сприймати повідомлення залежить від їх банку інформації. Найпростішою моделлю такого словника, як зазначено в розділі 5.3.1, може бути словник пасивної лексики реципієнта. Тому семантичну складність повідомлень визначають на основі словників, слова яких знають реципієнти.

Такими словниками слугують словники-мінімуми конкретної мови, утворені за певними методиками. Так, за однією з них для словника-мінімуму добирали лише ті слова, які знають 80% учнів четвертого класу (решту слів — відкидали). Обсяг такого словника-мінімуму для будь-якої мови в середньому становить близько 3 тис. слів². З цією метою для визначення семантичної складності україномовних текстів можна використовувати, наприклад, експериментально перевірений "Словник-мінімум української мови"³.

На основі словника-мінімуму семантичну складність повідомлення вираховують за таким принципом: якщо слово повідомлення є в словнику-мінімумі (тобто реципієнт його знає), його вважають простим, якщо ж слово повідомлення відсутнє в словнику-мінімумі (тобто реципієнт його не знає), воно є складним. Далі для повідомлення вираховують частку слів, відсутніх у словнику. Залежно від значення цього показника визначають складність повідомлення (що більше слів повідомлення відсутні в словнику, то воно складніше).

Як і в попередній класифікації, за рівнем семантичної складності банків інформації реципієнтів доцільно поділити на сім груп:

— з дуже складним банком інформації;

— зі складним банком інформації;

— з не дуже складним банком інформації;

— зі звичайним банком інформації;

— з не дуже простим банком інформації;

— з простим банком інформації;

— з дуже простим банком інформації.

Конкретні числові значення для поділу реципієнтів на ці сім груп подано в роз­ділі 16.4.3.

Поділ реципієнтів на групи за синтаксичною та семантичною складністю опосередковано пов’язаний з віком і рівнем освіти реципієнтів:

— що в середньому старші за віком реципієнти, то складніші повідомлення вони можуть сприймати;

— що в середньому вища освіта реципієнтів, то складніші повідомлення вони можуть сприймати.

Хоча й тут є винятки: реципієнти молодшого віку з вищою освітою можуть сприймати складніші повідомлення, ніж реципієнти старшого віку з початковою освітою; завдяки тренуванням (наприклад, самостійному регулярному читанню) частина реципієнтів і без відповідного освітнього рівня може сприймати повідомлення високої складності.

Звернімо увагу й на те, що класифікації реципієнтів за синтаксичною та семантичною складністю в деяких випадках можуть вимагати більшої деталізації, тобто поділу на більше ніж сім груп (наприклад, під час редагування дитячої літератури для дітей трьох, чотирьох і п’яти років; під час роботи над підручниками для учнів десяти класів тощо).