2.6. Галузі та інфраструктура видавничої справи

У країнах Західної Європи та Північної Америки виокремлюють такі підгалузі видавничої справи:

— книговидання;

— видання газет;

— видання журналів і продовжуваних видань;

— видання каталогів¹;

— університетське й академічне видання книг і журналів;

— видання видань на цифрових носіях інформації (електронні книги, аудіокниги, програмне забезпечення тощо);

— мала поліграфія, самовидавання, вадання на замовлення.

Видавнича справа має свою інфраструктуру. Інфраструктура — це підприємства, організації чи установи, які забезпечують функціонування певної галузі суспільного виробництва.

У видавничій справі, крім видавництв та видавничих організацій, задіяні також підприємства та організації суміжних галузей. До таких підприємств та організацій, з якими постійно взаємодіють видавництва й видавничі організації (інфраструктура першого рівня), належать:

— підприємства, що виготовляють папір і картон (паперові комбінати);

— підприємства, що друкують видавничу продукцію (друкарні);

— підприємства, що розповсюджують видавничу продукцію [книжкові гуртівні, книгарні, кіоски, відділення пошти, постачальники інтернет-послуг (інтернет-провайдери) тощо];

— організації, що зберігають і надають читачам для користування видавничу продукцію (бібліотеки).

До підприємств і організацій, з якими видавництва й видавничі організації взаємодіють лише опосередковано, тобто через інші організації, або доволі рідко (інфраструктура другого рівня), належать:

— підприємства, що виготовляють поліграфічне обладнання (друкарські машини, брошурувальні лінії, фотовивідні машини);

— підприємства, що виготовляють поліграфічні фарби, технічні (поліграфічні) тканини, клеї, плівки, друкарські форми тощо;

— підприємства, що виготовляють електронне обладнання для читання електронних видань (наприклад, електронні книги-"читалки", планшетні комп'ютери);

— підприємства, що виготовляють електронне обладнання для готування видань (наприклад, комп'ютери, сканери,);

— підприємства, що виробляють програмне забезпечення для підготовки видань (наприклад, видавничі системи, системи опрацювання ілюстрацій, редактори веб-сторінок);

— науково-дослідні організації, що займаються вивченням видавничої справи та поліграфії;

— державні органи, ще керують галуззю видавничої справи;

— громадські організації, що об'єднують працівників та організації галузі (наприклад, спілки видавців і книгорозповсюджувачів, спілки журналістів, спілки письменників).

Запитання й завдання до розділу 2

1. Назвіть базові поняття теорії видавничої справи.

2. Дайте означення базових понять теорії видавничої справи.

3. За якими критеріями поділяють видавництва?

4. Опишіть, які існують види видавництв за різними основами поділу.

5. Які існують види видавництва за кількістю випущених видань?

6. Чим відрізняється поділ видавництв від поділу видавничих організацій? Опишіть, які існують види видавничих організацій.

7. Дайте означення видання та охарактеризуйте ознаки, якими повинно володіти видання на відміну від інших видів повідомлень, тобто "невидань".

8. Перелічіть основні види видань.

9. Що таке акцидентна продукція?

10. Що належить до цінних паперів і хто займається їх випуском?

11. Чим відрізняються функції видавця й редактора?

12. Назвіть та охарактеризуйте відомі вам посади редактора.

13. На основі яких основ поділу класифікують авторів? Наведіть типологію авторів за цими основами поділу.

14. На основі яких основ поділу класифікують читачів? Наведіть типологію читачів за цими основами поділу.

15. Які підгалузі видавничої справи ви можете назвати?

16. Які підприємства утворюють щодо видавництв і видавничих організацій інфраструктуру першого рівня?

17. Які підприємства, організації та установи утворюють щодо видавництв і видавничих організацій інфраструктуру другого рівня?

1 Порівн. ст. 2 Закону України “Про видавничу справу”: “Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції”. Вікіпедія: Publishing is the process of production and dissemination of literature or information — the activity of making information available to the general public.

2 Бем Г., Вернер Й., Гардт Г., Шульц Г. Видавець майбутнього: маркетинг і менеджмент у видавництві. К.: Основи, 1994. С.20-23.

1 Раніше аудіальні видання (озвучені книги) записували на магнітні стрічки й відтворювали на магнітофонах.

2 У наш час аудіальні й відеовидання виготовляють на електронних, зокрема комп’ютерних, носіях інформації і відтворюють на комп’ютерах.

3 Видання, що виходить у відрізок часу, тривалість якого заздалегідь не встановлена. Як правило, такі видання мають постійну назву і їх публікують/оприлюднюють нумерованими чи датованими випусками (томами).

1 Від лат. accidens, accidentis — випадковий, побічний, неістотний.

2 ДК 003-95. Державний класифікатор України. Класифікатор професій (Із змінами та доповненнями). К.: Соцінформ, 2001. 584 с.

1 Burns J. B. Career Opportunities in Journalism. New York : Ferguson, 2007. 324 p.

2 Про видавничу справу: Закон України // Урядовий кур'єр. 1997. 19 липня.

3 Див., наприклад, класифікацію авторів газетних публікацій у книзі: Кочергин А., Коган 3. Проблемы информационного взаимодействия в обществс. М.: Наука, 1980.

1 Активний словниковий запас — це словник, слова якого автор вживає під час створення повідомлень. Пасивний словниковий запас — це словник, слова якого автор використовує під час сприймання повідомлень, тобто це слова, які автор розуміє, але сам не вживає. Як правило, пасивний словник завжди більший за активний.

2 Словник мови Шевченка: у 2 т. К.: Наукова думка, 1964; Словарь языка Пушкина : В 4 т. М. : Азбуковник, 2000-2001.

1 "Графоман — людина що має сильний, часто хворобливий, потяг до письменництва, але не має відповідних здібностей.

Межа між графоманом і письменником вельми нечітка, оскільки розрізняють їх здібності, які втілені у написаних ними творах. Оскільки оцінка літературного твору в значній мірі суб'єктивна, то часто важко провести межу між письменником-початківцем і графоманом. В цілому графоманом можна вважати людину, яка пише багато, але чиї твори не публікуються через вкрай невисоку якість. Люди, чиї твори, незважаючи на бездарність, були опубліковані — просто погані письменники, а не графомани.

Найяскравішими рисами графомана є значна літературна активність (багато пише) та жадання слави й уваги. Графоман постійно пропонує родичам і знайомим, або навіть і зовсім стороннім людям читати свої твори, незважаючи навіть на негативну реакцію". (Графоманія // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. Ковалів. Т. 1. К.: Академія, 2007. С. 242).

2 Беляева Л. И. К вопросу о типологии читателей // Проблеми социологии и психологии чтения. М: Книга, 1975. С. 143-161; Социология и психология чтения. М., 1979; Кочергин А. Н., Коган В. 3. Проблеми информационного взаимодействия в обществе. М.: Наука, 1980.

1 Flesh R. Тhe art of readable writing. New York: Harper & Row, 1974.

2 Dale Е., Chall. J. A formula for predicting readability // Education reaserch bulletin. 1948. № 27. Р. 11-20, 37-54.

3 Партико З. В. Словник-мінімум української мови. К.: Видавн. центр Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2004. 80 с.

1 Див. близьку за суттю класифікацію в книзі: Мильчин А. Э. Культура книги. М.: Книга, 1992. С. 10.

1 Тут під каталогами маємо на увазі адресні книги, телефонні довідники, покажчики фірм тощо. Такі каталоги — це фактично бази даних, що подають інформацію про різні об'єкти.

26