- •46. Президентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Суперпрезидентська республіка.
- •47. Парламентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Змішані форми республіканського правління.
- •48. Форми державного устрою
- •49. Вибори як механізм сучасної демократії. Сутність референдуму.
- •51. Теорія представництва. Моделі представництва.
- •52. Сучасні виборчі системи. Аналіз мажоритарної виборчої системи.
- •53.Сучасні виборчі системи. Аналіз пропорційної виборчої системи.
- •54. Світова політика і міжнародні відносини. Основні підходи до розуміння сутності світової політики.
- •55. Внутрішня і зовнішня політика держави: зв'язок, механізми формування й реалізації.
- •56. Національні інтереси та націоналізм в сучасному політичному світі
- •58. Геополітика та її закони
- •59. Основні геополітичні школи. Особливості сучасної геополітики.
- •1. Німецька школа
- •2. Американська школа
- •3. Британська школа
- •4. Російська школа
- •5. Європейський континенталізм
- •6. Українська школа
- •60. Глобалізація. Тенденції і напрямки сучасної глобалізації. Глобальні політичні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
59. Основні геополітичні школи. Особливості сучасної геополітики.
1. Німецька школа
Представники цієї школи зробили вагомий внесок у становлення і розвиток геополітики, адже саме завдяки ним геополітика наприкінці XIX ст. виокремилася в самостійну науку. Водночас саме вони перетворили геополітику на "інструмент обгрунтування воєнної агресії" і дискредитували її як науку в середині XX ст.
Засновником геополітики вважається географ Фрідріх Ратцель (1844—1904). У його працях з політичної географії вперше було сформульовано всі головні тези майбутніх геополітичних досліджень. Позитивістська геополітика (реальна політика) виходить із твердження про невідворотність зіткнення інтересів держав на міжнародній арені.
Основні праці вченого: "Антропогеографія" (1882), "Про закони просторового зростання держав" (1896), "Політична географія" (1897), "Море як джерело могутності народів" (1900).
Ф. Ратцелю належить авторство концепції "світової держави". Загалом Ф. Ратцель зробив першу серйозну спробу застосування просторового підходу для пояснення змісту політичних подій.
шведський учений Рудольф Челлен (1864—1922), якого можна вважати представником німецької школи. Цей автор започаткував суперечку щодо належності геополітики до сфери географії чи політології (сам він був професором історії та політичних наук). Предметом дослідження геополітики вчений визначив великі держави.
Геополітика Р. Челлена — це лише одна з 5 (поряд з економічною політикою, демополітикою, соціополітикою та кратополітикою) складових науки про державу, яка розглядає останню "як живий організм (душею держави вважалася нація), втілений у просторі". Сила держави ставилася в залежність від гармонічного поєднання території, господарства, народу, суспільства та влади.
2. Американська школа
Американська школа є найвагомішою і за кількістю геополітиків, і за чисельністю течій. Найбільший вплив на формування американської військової стратегії та зовнішню політику США протягом усього XX ст. справляли ідеї Альфреда Таєра Мегена (1840—1914), викладені у працях "Вплив морської сили на історію (1660—1783)" (1890), "Вплив морської сили на Французьку революцію та Імперію", "Зацікавленість Америки в морській силі сьогодні та в майбутньому" (1897), "Морська сила та її відношення до війни" (1905) тощо. Історик і професійний військовий А. Меген не вживав терміна "геополітика", однак методика його аналізу і головні висновки цілком відповідають професійному геополітичному підходові.
А. Меген, по-перше, виділив 6 критеріїв, які визначають геополітичний статус держави. Серед них:
• географічне положення, насамперед відкритість держави морям та доступність морських комунікацій. Протяжність сухопутних кордонів, здатність контролювати стратегічно важливі регіони. Здатність флоту до оборони і війни з ворогом;
• морфологія державної території, передусім морських узбереж, та кількість портів;
• протяжність берегової лінії;
• кількість населення держави, особливо в контексті можливості будувати та обслуговувати флот;
• національний характер, насамперед здібність до торгівлі;
• політичний характер правління, від якого залежить спрямування кращих природних та людських ресурсів на створення морської сили.
По-друге, висунув ідею переваги морської держави над континентальною (латинської раси над слов'янською). Морську силу держави формують військовий та торговельний флоти і військово-морські бази. Військово-морський флот виступає лише гарантом свободи морської торгівлі.
По-третє, одним з першим виділив планетарні геополітичні структури, передбачивши домінування США в "північній континентальній напівсфері" та світі загалом. Для цього на першому етапі США необхідно інтегрувати довкола себе всю Західну півкулю. Боротьба США з Росією, Китаєм, частково Німеччиною — головне стратегічне завдання морської цивілізації (передусім американо-британського альянсу). З цією метою він запропонував перенести на планетарний рівень "принцип анаконди", який передбачав блокування доступу супротивника до морських узбереж та створення перепон на шляху утворення ворожих коаліцій. Ця ідея була втілена США в концепції "передових рубежів" (1981).
Важливим етапом у розвитку американської геополітики вважається концепція глобального уніполя А. Страуса.