3. Британська школа

Британська школа геополітики є спорідне­ною з американською, до того ж вона стала базою для формуван­ня американського атлантизму, політики США та НАТО у XX ст. Одним із засновників науки та найвизначнішим геополітиком вважається Хелфорд Маккіндер (1861 — 1947). У доповіді "Гео­графічна вісь історії" (1904) (серед інших праць: "Британія та Британські моря", 1902, "Демократичні ідеали та реальність", 1919, "Завершеність Земної кулі та набуття миру", 1943) він ви­клав власне бачення історії та географії світу, яке визначило розви­ток геополітики XX ст. загалом.

Згідно з Х. Маккіндером, світова історія є результатом конф­ронтації континентальних та океанічних держав. Схема Х. Маккін­дера базується на ієрархії планетарного простору через систему концентричних кіл.

В 1915 р. британський географ Фейгрів назвав цю теорію теорією Хартленду (Серцевинної землі). Важливим структурним елементом моделі є Світовий острів, який складається з Європи, Азії та Африки. Геополітичну максиму Х. Маккіндера висловлено у праці "Британія та Британські моря": "Той, хто контролює Східну Європу, керує Хартлендом; хто керує Хартлендом, домінує над Світовим островом; хто домінує над Світовим островом, керує світом".

Головний висновок: розпочинається період зльоту континентальних держав та занепаду морських. Х. Маккіндер головним практичним завданням геополітикивважав максимальне знесилення "осьового ареалу", недопущення його блокування з іншими континентальними державами, особливо Німеччиною або арабським світом, та максимальне поширення впливу "зовнішнього півмісяця" на берегову зону Євразії. В 1943 р. вчений запропонував концепцію північного ат­лантизму, яка базувалася на недовірі СРСР.

Вагомий внесок у становлення геополітики зробили британці:

• Д. Паркер — вважав геополітичний процес не стихійною взаємодією багатьох чинників, а еволюційним процесом, зу­мовленим об'єктивними закономірностями формування геополітичного простору, ускладненим до того ж багатофакторністю історії людства;

• П. Тейлор — виділив 4 генералізовані ери колоніальної активності та цикли світової гегемонії Нідерландів, Британії та США. Гегемонія базується на світовій монополії у вироб­ничій, торговельній та фінансовій сферах;

• А. Тойнбі — виділив 115—120-річні цикли "світових війн".

4. Російська школа

Головною течією російської геополітики можна вважати неоєвразійство, що розвилося з євразійства, яке відображало ідеї, започатковані слов'янофілами.

Важливим етапом становлення російської геополітики вважається праця В. П. Семенова-Тян-Шанського(1870—1942) "Про могутнє територіальне володіння стосовно до Росії. Нарис із політичної географії" (1915), методологічна роль якої полягає у відході від дихотомічної парадигми. Історичний розвиток ішов шляхом синтезу морських і континен­тальних частин Землі, яскравим прикладом чого є історія Росії. Серед оригінальних ідей: виокремлення трьох форм "тери­торіальних систем політичної могутності (кільцеподібна, клапти­кова та "від моря до моря"); з метою збереження цілісності Росії необхідно посунути її культурно-економічний центр до геогра­фічного центру, у виділену автором Російську Євразію.

Творцем ідеології російських крайніх правих вважається О. Дуґін ("Консервативна революція", 1994, "Основи геополіти­ки", 1997), для якого геополітика — це передовсім метод обгрун­тування крайньо правої політичної свідомості та пошуку "третьо­го шляху" для Росії.

Загалом праці націонал-більшовиків є певним сплавом ідеї "консервативної революції" про "третій шлях", теорії континен­тального блоку та неоєвразійства. Всі їхні роботи мають виразний антизахідний (і антиукраїнський) конфліктологічний характер. Проте неоєвразійці визнають можливість компромісу із Західною Європою за умови відмови останньої від проамериканської політики.

Позаєвразійські антизахідники — І. Кузьменко, А. Бедрицький та ін. — обстоюють ідею державника М. Данилевського про створення православно-слов'янського союзуяк противаги і Заходові, і Сходові, оскільки азійські народи несуть у собі небезпеку для існування Росії.

Неозахідна російська школа геополітики поки відсутня і представлена лише публіцистикою. Серед авторів, праці яких спрямовані не на ідеологічне протистояння, а на наукове пояснення геополітичного становища Росії в сучасному світі та розвиток геополітики взаємодії, варто відзначити В. Цимбурськоґо(концепція "острів Росія"), В. Колосова та деяких інших.