56. Національні інтереси та націоналізм в сучасному політичному світі

Поняття "інтереси",не існує окремо. Воно є часткою тріади: цінності, інтереси і цілі, а саме:

- стосовно держави - це національні цінності, національні інтереси, національні цілі;

- стосовно особи - цінності, інтереси і цілі особи;

- стосовно суспільства - цінності, інтереси і цілі суспільства.

До категорії національних інтересів належать, з одного боку, не всякі потреби, хай навіть об'єктивні, а саме усвідомлені народом і офіційно виражені; з іншого - тільки ті потреби, які витікають із національних цінностей.

Поняття "національні інтереси" належить, перш за все, до геополітики, де воно е однією з основних категорій. При цьому національні інтереси порівнюються з поняттям "інтереси країни", безвідносно до тих етносів, якими дана країна представлена.

Геополітика - одне з фундаментальних понять теорії міжнародних відносин, що характеризує місце і конкретно-історичні форми дії територіально-просторових особливостей положення держав або блоків держав на локальні, регіональні, континентальні і глобальні міжнародні процеси. У цілому геополітика визначається як теорія обґрунтування і практика реалізації підходів до політики держави, приречених геополітичними, економічними, політичними, військовими і іншими чинниками, в цілях забезпечення своїх життєво важливих інтересів. Геополітичний чинник є сукупністю географічних параметрів, що обумовлюють відповідний напрям в політиці держави із забезпечення його життєво важливих інтересів на певному етапі його розвитку.

До географічних параметрів належить розмір території, протяжність державного кордону, клімат, рельєф місцевості, флора і фауна, гідрологічні особливості. Геополітика розглядає і менш стабільні параметри, такі, як історичні особливості держави, зокрема, конфесійне відношення, суспільно-політичний лад, політичні і соціальні структури, економічні чинники, зокрема ресурсно-сировинні, торгівля зброєю та інші.

У рамках геополітики саме національні інтереси визначають стосунки між державами.

Національні інтереси - це не механічна сума, що складається з усіх справедливих інтересів окремих громадян. За визначенням російського філософа І. А. Ільіна, держава має справу "виключно із загальним, всенародним інтересом, бо приватний інтерес громадян може лише настільки враховуватися, наскільки він може бути сприйнятий і тлумачитись як інтерес загальний і всенародний".

Саме постійний, стійкий характер корінних національних інтересів гарантує необхідний ступінь спадкоємності у внутрішній і зовнішній політиці держави, обумовлює її майбутнє, а для основної маси народу - життєво необхідну упевненість у завтрашньому дні. Все це зумовлює стабільний стан і поступальний розвиток особи, суспільства і держави. Інакше кажучи, надбудовні структури суспільства, уряди можуть мінятися, а корінні національні інтереси повинні залишатися, виконуючи роль домінанти у визначенні магістральних (фундаментальних) напрямів не тільки в політиці, але і в усьому житті народу.

Національні інтереси можна класифікувати:

o за ступенем важливості для суспільства (життєво важливі, важливі і просто інтереси);

o за тривалістю дії (короткострокові, середньострокові і довгострокові);

* за сферами розповсюдження (політичні, економічні, військові, гуманітарні, науково-технічні тощо).

Критерії, що дозволяють ранжирувати національні інтереси і встановлювати їх параметри, визначаються, з одного боку - ієрархією національних цінностей, з іншого - розміром допустимої платні за збиток, який може виникнути при їхньому захисті.

Інтереси особи, суспільства і держави, як інтереси основних об'єктів безпеки, вимагають захисту. Але захисту підлягають не всі інтереси, оскільки вони за своєю суттю можуть вступати в суперечність між собою. Інтереси особи можуть не відповідати інтересам суспільства і держави, точно так і інтереси окремих прошарків суспільства можуть бути направлені проти інтересів особи та держави. Тому захисту повинні підлягати життєво важливі інтереси особи, суспільства і держави.

Націоналі́зм  — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.

У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичного захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення заради спільних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки.

В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю. Така нетерпимість засуджується прихильниками поміркованих течій у націоналізмі.

У сучасному світі націоналізм залишається універсальним явищем. Він охоплює не лише країни третього світу, але і країни з достатньо високим рівнем господарського і культурного розвитку (наприклад, рух французькомовного населення Квебеку у Канаді, конфлікти між фламандським і французькомовним населенням у Бельгії та ін.

57. інституалізація міжнародної політики. ООН та її роль у міжнародних відносинах держави.

Політичні інститути - політичні установи з організаційною структурою, цілеспрямованими виконавчими структурами та апаратом. Політичні інститути - спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. Політичні інститути - це, по суті, певні політичні установи (сукупність політичних партій, органів суспільного громадського самоуправління та ін.), що визначають спільність людей, які мають особливі повноваження і виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства (військові комітети, комісії), певну діяльність (президентське правління). Специфіка політичних інститутів, у порівнянні з багатьма явищами політичного життя, полягає в тому, що вони майже завжди узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями й іншими юридичними актами.Кожний із політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, шар, групу, спеціалізовану на її виконанні; політичні норми, регулюючі відносини всередині політичної системи суспільства і між ними, а також між політичними і непо-літичними інститутами; матеріальні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети. Політичні інститути: держава, політичні і правові норми, політичні партії, групи інтересів та ін.

Політичний інститут політичної системи суспільства - політичні партії - представляють інтереси громадян і ставлять метою їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Групи інтересів - найрізноманітніші організовані групи, спільності людей (профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі союзи і об' єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветеранів війни, асоціації підприємців і фермерів та ін.).

Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної діяльності в суспільстві, збереження ідентичності політичної спільності, незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв' язки і внутрішньогрупову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою своїх членів, заохочуючи бажане і припиняючи відхилення від норм поведінки. Політичні інститути - важливе джерело соціальних і політичних змін - створюють багатоманітність каналів політичної активності людей, соціальних спільностей, шарів і груп, індивідуумів, формують альтернативи соціального і політичного розвитку суспільства.

В демократичних суспільствах держава як провідний інститут політичної системи зосереджує максимальну політичну владу. Держава, політичні партії і групи інтересів автономні і успішно реалізують свої функції. Політичні партії і групи інтересів впливають на формування державних і владних структур, корегують політичну мету, спрямовують політичний розвиток суспільства. В авторитарних і тоталітарних суспільствах політичні інститути створені для відображення і репрезентації інтересів людей, які входять до них. Політичні партії суворо підкорені правлячій еліті та бюрократичному апарату, їх природні функції деформовані. Виступаючи представником всього суспільства, володіючи сувереном, тобто верховенством влади в межах території країни, держава діє самостійно. Існування державної влади знаходить вираження в чиновниках, армії, адміністрації, органах правосуддя та ін. Держава - соціально орієнтована організація політичного панування, об' єднуюча сила цивілізованого суспільства. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Відповідно диференціюються задачі і функції держави. З одного боку, держава - виразник інтересів та волі економічно панівної верстви, оберігає її становище в суспільстві, охороняє умови використання всіх ресурсів, людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, всіх його членів, утримує в узді непокірних, тих, хто чинить опір і піклується про вчасне усунення соціальних протиріч, а з другого, держава - офіційний представник громадянського суспільства, здійснює реалізацію загальних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства. Природно, держава виконує дві групи функцій, їх співвідношення в діяльності держави не залишається раз і назавжди заданим, статичним, а залежить від природи суспільства і держави, від конкретно-історичних умов.

Багатоманітність політичних інститутів визначається диференціацією політичної діяльності і політичної влади на різноманітні види. За характером мети виділяються політичні інститути законодавчої, виконавчої і судової влад, кожному з яких притаманна багатофункціональність. Парламент, зокрема, вирішує завдання виконавчої влади, уряд здійснює певні види законодавчої діяльності та ін. За питомою вагою і значимістю політичної діяльності виділяються власне політичні інститути, орієнтовані на здійснення політичної влади, вплив на неї, і соціально-політичні інститути (суспільно-політичні рухи), що задовольнять не тільки політичні, але і соціальні інтереси, а також духовні потреби - в спілкуванні, самоутвердженні, активності та ін.

Організація Об'єднаних Націй. ООН належить головна роль серед міжнародних організацій. Її було створено з метою збереження миру на Землі та для контролю над міжнародною безпекою і розвитком співробітництва між державами. Статут ООН розроблений на конференції представниками СРСР, США, Великої Британії, Китаю і набув чинності з 1945 р. ООН має головні органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат. До них входять комітети і комісії, заклади і організації, в яких розглядаються питання і проблеми світової політики, економіки, екології, права тощо (мал. 6). Членами ООН можуть бути будь-які миролюбні країни, які визнають її Статут і готові його виконувати. Нині членами ООН є майже 180 країн світу, в тому числі й Україна.

Рада Безпеки складається з 15 членів, серед яких 5 є постійними (США, Велика Британія, Франція, Росія, Китай), а 10 членів обираються почергово на два роки Генеральною Асамблеєю ООН. Це надзвичайно важливий орган, на який покладається головна відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. Його рішенням повинні підпорядковуватися всі члени ООН.

Економічна і соціальна рада координує економічну і соціальну діяльність. До її складу входять спеціальні ради (рада з торгівлі та розвитку, рада з промислового розвитку та ін.), комітети (економічний, соціальний та ін.), комісії (з науки і техніки, з природних ресурсів та ін.) і підкомісії (з народонаселення, з прав людини, з положення жінок та ін.).

Рада з опіки була заснована з метою нагляду за колишніми колоніями. До них було прикріплено держави, які відповідали за розвиток цих країн наШляху до самовизначення та незалежності. У 1994 р. Рада Безпеки припинила дію Угоди про опіку ООН щодо останньої території, якою вона опікувалася. Нині вона проводить свої засідання на вимогу обставин.

ООН на сьогодні являє собою єдину всесвітню організацію, що має у своїх рядах 192 члени і мандат на втручання у всі сфери діяльності: від безпеки до біженців і охорони здоров’я. Проте опитування громадської думки в США засвідчують, що дві третини американців вважає, що ООН не відіграє значної ролі; також багато хто вважає, що організація заплямувала свою честь корупцією під час дії програми «Нафта в обмін на продовольство» в Іраку в часи Саддама Хусейна. Багато хто також звинувачує ООН в нездатності розв’язати численні проблеми на Близькому Сході.

Проте такі погляди відображають нерозуміння природи ООН. ООН є більше інструментом держав, що перебувають в її членах, ніж незалежним гравцем на політичній арені світу.