60. Глобалізація. Тенденції і напрямки сучасної глобалізації. Глобальні політичні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.

Глобалізація - процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У вужчому розумінні — перетворення певногоявища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу,людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів. Глобалізація може бути небезпечною для малозабезпечених країн світу.

Глобалізація означає зростаючу взаємозалежність держав сучасного світу. По-перше, цей феномен пов'язаний з виникненням великої кількості міжнародних організацій, серед яких всесвітні і регіональні, універсальні і спеціалізовані інститути та установи. Ці організації відіграють все більшу роль у світовій економіці та політиці. Перші такі організації виникли вже в другій половині XIX в. Наприклад, у декларації Всесвітнього поштового союзу, створеного в 1874 р. при безпосередній участі Росії, вказувалося, що весь світ розглядається як «загальна поштова територія». Це було одним з перших знаків початку глобалізації життєдіяльності світової спільноти за допомогою міжнародного установ. На початку поточного сторіччя ця тенденція прийняла небачені ніколи в історії людства масштаби. Зараз у світі діє кілька сотень міждержавних і тисячі неурядових міжнародних організацій. По-друге, складається нова система світового економічного відтворення, коли на глобальній економічній сцені все більшу роль починають грати транснаціональні компанії (ТНК), річні обороти деяких з них стали порівняні з річними бюджетами малих і навіть середніх національних держав. В даний час у світі діє приблизно 70 тисяч таких компаній. На ТНК припадає близько 50% світового промислового виробництва. ТНК забезпечують більше 70% світової торгівлі. Серед 100 провідних економічних структур сучасного світу, 52 - транснаціональні корпорації, інші - держави. ТНК мають вплив на регіональні та навіть світові політичні процеси. Для цього у них є значні фінансові ресурси, налагоджені зв'язки з громадськістю, в інтересах цих компаній діє активне політичне лобі.

Наприклад, за останні 500 років людство знищило 2/3 всіх лісів на планеті. Цей процес продовжується і в наш час. Безпрецедентно в сучасній історії Землі змінився склад її атмосфери. Так, протягом XX в. в результаті спалювання величезної кількості викопного палива і вирубування тропічних лісів вміст вуглекислого газу в атмосфері збільшилася на 1/3. Одним з найважливіших наслідків процесу глобалізації є формування глобального громадянського суспільства. Це суспільство являє організоване в глобальному масштабі об'єднання людей, які незалежно від національної приналежності або громадянства поділяють загальнолюдські цінності. Ці люди проявляють активність у вирішенні проблем світового розвитку, особливо в тих сферах, де уряди не здатні або не бажають вживати необхідних дій. Термін «глобалізація» був вперше вжитий в його сучасному значенні Рональдом Робертсоном в 1983 р. Він висунув концепцію формування глобального виміру людської свідомості, що дозволяє розглядати політичні та інші соціальні процеси в глобальній системі координат. Дане глобалізоване свідомість докорінно змінювало образ світової спільноти. Сучасна наука міжнародних відносин розуміє під глобалізацією одну з найбільш важливих тенденцій розвитку сучасного світу і акцентує увагу на розширенні масштабів діяльності політичних інститутів міжнародного співтовариства і поглибленні світових політичних процесів, на розмивання кордонів між внутрішньою і зовнішньою політикою, на інтернаціоналізації політичної культури і політичної поведінки людей. У більш широкому сенсі під глобалізацією розуміють гомогенізацію і універсалізацію світу. Важливим прояв глобалізації вважається процес «розмивання» національних кордонів. Гомогенізацію і універсалізацію світу пов'язують зі створенням великих єдиних економічних просторів і з посиленням політичної взаємозалежності держав і регіонів сучасного світу. Вивчення глобалізації і тісно пов'язаних з нею глобальних проблем ведеться в рамках спеціальної наукової області, яка отримала назву глобалістика. Ця область являє собою систему міждисциплінарних знань про найважливіші проблеми всесвітнього масштабу, що стоять перед людством. Поняття «глобальні проблеми» в сучасному його значенні увійшло в широке вживання в кінці 1960-х рр.. У цей час вчені багатьох країн, стурбовані гостротою накопичилися і триваючих посилюватися протиріч і проблем, що роблять цілком реальною загрозу загибелі людства чи, щонайменше, серйозних потрясінь, деградації найважливіших аспектів його існування, приступили до досліджень відбуваються в глобальній системі змін та їх можливих наслідків .

Одним з головних напрямків сучасної глобалістики є вивчення еволюції світової спільноти в умовах загострення глобальних проблем. Глобалістські дослідження можна розглядати як багатоваріантний пошук передумов і шляхів подолання планетарних проблем, як широкомасштабні прогнози перспектив людської спільноти. Глобальні реформи міжнародних відносин орієнтовані на пошуки шляхів і способів інтеграції країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються у світове господарство і світову політичну систему. Стратегії всесвітнього розвитку містять розробки загального плану, націлені на виділення головного принципу змін у процесах планетарного масштабу з метою їх стабілізації. Плани створення наднаціональних інститутів орієнтовані на «свідому і поступову передачу влади від суверенних держав наднаціональним політичним структурам і організаціям як регіональної, так і глобального масштабу». Правда, щодо формування самої глобальної системи інституційних механізмів управління світовою спільнотою єдиної точки зору поки немає. Політична глобалістика показує, що не існує якоїсь загальної форми глобалізації. Виділяється кілька напрямків сучасної глобалізації.

Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема. Фактично, це сукупність суперечливих процесів, які становлять зміст сучасної кризи світової цивілізації. Ці проблеми створюють загрозу розвиткові і навіть існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль.

Вчені виділяють два основні джерела виникнення глобальних проблем сучасності:

1) поглиблення суперечностей між людиною та природою, які ведуть до виникнення екологічних, продовольчих, енергетичних, природно-сировинних проблем;

2) розширення зони суперечностей між народами, людьми взагалі, що має наслідком виникнення проблем війни та миру, захисту і розвитку духовного середовища, демографічного розвитку, боротьби із злочинністю, міжнародним тероризмом, поширення небезпечних хвороб тощо.

Одним із перших, ще у 20-і роки XX століття, вказав на загрозу глобальних проблем сучасності український вчений Володимир Вернадський.

У другій половині XX століття серед глобальних проблем людства предметом розгляду стала теорія глобалістики — система наукових знань про походження і сучасний стан глобальних проблем, їх класифікацію і обґрунтування практичних соціально-економічних і політичних шляхів їх розв'язання.

У теорію глобалістики увійшли висновки, зроблені відомими вченими Нільсом Бором, Бертраном Расселом, Альбертом Ейнштейном ("Маніфест Рассела —Ейнштейна" (1955)), а також тези з виступів політичних лідерів країн "Делійської шістки" (Аргентини, Греції, Індії, Мексики, Танзанії і Швеції), Римського клубу, який діє з 1968 року.

Сучасна глобалістика досліджує, насамперед, комплексні проблеми, вирішення яких дозволить знайти практичний шлях розв'язання глобальних проблем людства, а саме:

1) порівняльний аналіз основних соціокультурних цінностей сучасних цивілізацій, становлення нового універсалізму через усвідомлення складності планетарного буття;

2) порівняльний аналіз стратегій міжцивілізацінної взаємодії;

3) обґрунтування концепції гуманітарного консенсусу як процесу узгодження цінностей різних цивілізацій;

4) порівняльний аналіз можливих альтернативних шляхів глобалізації.

Прихильники теорії глобалістики по-новому розглядають проблему міжнародної безпеки. Безпека — це такий стан відносин між державами, за якого їм усім не загрожує небезпека війни чи будь-яке зовнішнє зазіхання на їхній суверенний і незалежний розвиток. Першочерговою проблемою забезпечення світової безпеки стає вироблення стратегії виживання в умовах кризи світової цивілізації (чи окремих цивілізацій).

Існує дуже багато класифікацій глобальних проблем сучасності. Однією з найбільш популярних є запропонована норвезьким соціологом И. Галтунго Му котрий визначив чотири критичні ситуації, з якими зіткнулося людство у другій половині XX століття:

1) криза насильства і загроза насильства, що тепер проявляється у загрозі міжнародного тероризму;

2) криза зубожіння і загроза бідності;

3) криза відторгнення окремих осіб та соціальних груп і загроза загального придушення прав людини;

4) криза навколишнього середовища і загроза локального порушення екологічного балансу.

Більш традиційною є класифікація, запропонована польським політологом Артуром Воднаром, який виділяє: 1) ядерну загрозу знищення цивілізації;

2) проблему вичерпання природних ресурсів, зокрема енергетичних;

3) екологічні проблеми;

4) продовольчу проблему, тобто проблему забезпечення продовольством населення Землі, яке постійно зростає;

5) демографічну проблему, тобто проблему відтворення та міграції населення, формування його освітнього потенціалу, працевлаштування;

6) проблему охорони здоров'я;

7) проблему використання космосу в мирних цілях. Також доцільно буде навести класифікацію глобальних

проблем людства за їх характером:

1) проблеми переважно соціально-політичного характеру (відвернення ядерної війни, припинення гонки озброєнь, мирне розв'язання конфліктів, формування ненасильницького миру);

2) проблеми переважно соціально-економічного характеру (подолання економічної та культурної відсталості, вирішення проблеми зубожіння, забезпечення ефективного виробництва, розв'язання світової енергетичної, сировинної і продовольчої криз, оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях космосу і Світового океану);

3) соціально-екологічні проблеми (забруднення навколишнього середовища, необхідність раціонального використання природних ресурсів Землі);

4) проблеми людини (забезпечення її основних прав та свобод, подолання відчуженості від природи та політики, держави).

Цілком очевидним є факт, що вирішення глобальних проблем сучасності полягає у міждисциплінарному підході до цієї проблеми. Першим такий шлях запропонував Володимир Вернадський, котрий створив вчення про ноосферу — середовище, в якому живе людина. Суть цього підходу полягає у поєднанні філософських, політичних, природничих та техніко-економічних знань до відповідних сфер людської діяльності. Вчений вважав, що людина у сучасному світі повинна мислити планетарно; в основі цього нового мислення є теза щодо рівності людей.

Однак для досягнення такого стану необхідно, щоб всі країни змінили підхід до ведення зовнішньої політики, тобто відмовилися від політики конфліктності та конфронтації і перейшли до глобального співробітництва на засадах визнання пріоритетності загально цивілізаційних цінностей.