47. Парламентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Змішані форми республіканського правління.

Парламентська республіка виникла у Франції у 70-х роках ХІХ ст. Концептуально вона будується на принципі рівноваги законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Можна визначити такі характерні риси парламентської республіки:

1. Парламент обирається громадянами країни і є єдиним вищим виборним органом в державі.

2. Парламент формує уряд, який є відповідальним перед ним; він підбирає і призначає міністрів для ведення справ в державі. Уряд формується партіями, що мають більшість в парламенті.

3. Уряд несе політичну відповідальність перед парламентом і зберігає свою виконавчу владу до тих пір, доки він користується довірою парламенту, тобто спирається на більшість голосів парламентарів. Парламентарі, провівши голосування про недовіру уряду, можуть відправити у відставку один кабінет і поставити інший. В інших випадках кабінет сам подає у відставку, коли відсутність довіри парламенту стає очевидною. Крім того, вотум недовіри уряду з боку парламента може призвести не тільки до відставки уряду, але й розпуску парламента і проведення дострокових парламентських виборів.

4. Уряд, який формується з представників партії (партій) парламентської більшості, отримавши вотум довіри за допомогою партійної дисципліни спрямовує діяльність цієї більшості і таким чином фактично отримує контроль над парламентом.

5. Парламент обирає президента, який вважається головою парламентської республіки, але ж функції його суто представницькі, він не має реальної виконавчої влади. Формально президент має право призначати прем’єр-міністра, за конституцією наділений широкими повноваженнями, але ж на практиці здійснює їх за пропозицією прем’єра. Тобто голова уряду в парламентській системі є першою особою в структурі влади, фактично є ї головою держави. Хоча ступінь влади залежить від конретної розстановки політичних сил в країні, взаємовідносин між парламентом і урядом тощо.

Отже, сутність парламентської форми правління полягає в тому, що законодавча і виконавча влада належить парламенту (виконавча влада належить парламенту в тому сенсі, що він формує уряд, наділяючи його повноваженнями). Тобто, фактично законодавча і виконавча влада «зливаються» один з одним. Формально ці гілки влади незалежні, однак в реальності парламент і уряд (виконавча влада) щільно пов’язані між собою. Парламентська форма правління існує, наприклад, у ФРН, Італії, Австрії, Греції, Швейцарії, Ісландії, Фінляндії та інших державах.

До певних переваг цієї системи можна віднести такі ознаки. По-перше, основний обсяг влади сконцентровано в руках одного органу. Для прийняття рішень в даному випадку потрібна більшість голосів в парламенті; тут немає ніякого іншого органу або повноважної особи, які б могли відхилити рішення парламенту. По-друге, в парламентській системі менш імовірні конфлікти між гілками влади, вони тісно співпрацюють; при цьому усі члени кабінету міністрів (уряду) є й членами парламенту, об’єднуючи виконавчу відповідальність із законодавчою роботою. По-третє, парламент – колегіальний колективний орган управління, що захищає країну від можливої концентрації влади в руках однієї особи (диктатури).

Однак все це ще не означає, що парламентська система не позбавлена недоліків. По-перше, ненадійність і нетривалість багатопартійної коаліції, що робить імовірними зміни уряду, призупинення прийняття законів, адже розпустити парламент ніхто не може (оскільки парламент призначає і уряд, і президента), і він працює до наступних виборів. По-друге, в парламентській системі парламент не стримується і не урівноважується будь-яким іншим органом влади; уряд залежить від парламенту, а парламент – поза конкуренцією, при цьому можлива і ситуація, коли більшість місць в парламенті буде належати партії, яка проводе помилкову політичну лінію, а призупинити її дії можна лише за умов наступних виборів.

Однак у «чистій», класичній формі і парламентська, і президентська республіки практично не існують, здебільшого, це змішані, адаптовані форми. Вони можуть називатися напівпрезидентською, напівпарламентською, президентсько-парламентською республікою, оскільки поєднують у собі риси обох типів республіканського правління. З одного боку, парламент змішаної республіки контролює уряд через затвердження щорічного бюджету і має право винести вотум недовіри уряду, який сформований президентом. З іншого боку, президент має право розпустити парламент і призначити позачергові вибори (в деяких державах парламент не може бути розпущений протягом конституційно визначеного терміна), а також має право одноосібного введення надзвичайного стану (хоча на цей час втрачає право розпуску парламента). Уряд за такою формою правління несе подвійну відповідальність перед президентом і парламентом. Кожен з ріновидів змішаної республіки не має чітко означених рис, як парламентська та президентська, і в різних країнах тяжіє до однієї з них. Змішані форми республіканського правління існують у Франції, Португалії, Литві, Фінляндії, Росії, Україні, Киргизстані. Класичним взірцем півпрезидентської республіки вважається Франція. Тут президент і парламент обираються незалежно один від одного. Парламент не може змістити президента. Президент, в свою чергу може розпустити парламент з обов’язковою умовою проголошеня дати позачергових парламентських виборів. Президент є главою держави та верховним головнокомандуючим, представляє країну на міжнародній арені, має право вето на рішення парламента, а також право одноосібного введення надзвичайного стану, однак на цей період він втрачає право розпустити парламент. Президент без узгодження з парламентом, але враховуючи розстановку в ньому політичних сил, призначає главу уряду, разом з яким він формує кабінет міністрів. Президент головує на засіданнях уряду, затверджує його рішення і тим самим контролює його діяльність. Сам президент не має права законодачої ініціативи, однак таке право має прем’єр-міністр, який відповідає за діяльність уряду. Парламент має можливість контролювати уряд через затвердження щорічного бюджету, а аткож за допомогою винесення вотуму недовіри.