3. Відтворення кольору текстильних матеріалів.

ОЦІНКА КОЛОРИСТИЧНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ БАРВНИКІВ ТА СУМІСНОСТІ БАРВНИКІВ У СУМІШАХ.

3.1. Відтворення кольру текстильних матеріалів.

3.2. Оцінка колористичних можливостей барвників.

3.3. Оцінка сумісності барвників у сумішах.

3.1. Відтворення кольру текстильних матеріалів

Задача правильного складання рецепта фарбувального розчину або фарби для друкування може бути успішно вирішена тільки деякими колористами вищої кваліфікації. Фахівець, що займається „підгонкой кольору під зразок”, повинен мати правильний колірний зір і гарно розвинене почуття кольору.

Використання сучасних методів колорирування значно полегшує працю колориста й економічно доцільно по наступних причинах:

1. значно скорочується тривалість підбора нових рецептів сумішей для фарбування або друкування й підбора резервних комбінацій барвників для відтворення того самого кольору;

2. полегшується підбор барвників, що забезпечують гарну якість і максимальну стійкість забарвлень до різних фізико-хімічних впливів;

3. скорочується номенклатура барвників, застосовуваних на оздоблювальних підприємствах;

4. забезпечується швидка розробка найбільш економічного складу суміші барвників, що приводить до зниження собівартості фарбування або друкування.

Застосування розрахункових методів створює передумови для виключення з ассоритмента барвників-аналогів, що не збагачують палітру кольорів, виробництво яких може бути припинене без шкоди для якості колористического оформлення текстильних матеріалів.

Роботу із складання кожного нового рецепта можна розбити на наступні чотири стадії:

1. вибір барвників з обліком колористических, технологічних і стійкістних характеристик, сумісності й вартості;

2. визначення лабораторного рецепта фарбувального розчину або фарби для друкування і його апробування;

3. введення виправлень у рецепт при переході від лабораторного фарбування або друкування до виробничого й проведення пробного виробничого фарбування або друкування;

4. коректування виробничого рецепта й визначення остаточного рецепта.

Вся ця робота вимагає витрат праці досвідченого колориста. Кожний експеримент у лабораторії при складанні рецепта жадає від 1,5 до 3-4 годин залежно від субстрату, класу барвників і технології фарбування або друкування.

Третя й четверта стадія складання рецептів дуже трудомісткі й здійснюються методом проб і помилок.

Способи визначення рецептури фарбування й друкування.

1. Створення колірних банків (великих картотек, що включають у себе колірні атласи з пофарбованими або надрукованими зразками, оригіналами й таблицями рецептів). Як приклад можна привести колоротеку фірми БАСФ (Німеччина). Поряд із простотою і зручністю застосування, ці способи мають два недоліки: а) кожне відновлення асортимента барвників вимагає внесення в картотеку суттєвих змін або доповнень; б) потрібний відтінок визначається шляхом інтерполяції між найближчими сусідніми кольорами, що знижує точність відтворення кольору.

2. Збір рецептів і пофарбованих зразків з різних підприємств і їхня систематизація. При використанні цих способів важко врахувати вплив субстрату й особливості фарбувального обладнання, застосовуваного на різних підприємствах.

3. Розробка рецептів традиційним методом кожним підприємством самостійно.

4. Графічні способи визначення рецептів фарбувальних розчинів або фарб для друкування на основі інструментальних вимірів кольору.

5. Аналітичні способи розрахунку рецептів фарбувальних розчинів або фарб для друкування на основі інструментальних вимірів кольору з використанням кольоровимірювальних комплексів.

Не применшуючи значення кожного з перерахованих способів визначення рецептури, які знаходять більше або менше застосування в практиці роботи колористів, перевагу варто віддати аналітичним способам з використанням кольровимірювальних комплексів.